Промисловий розвиток в Україні у 1870-90-х рр.. Роль Катеринославщини.

Під впливом реформ в Україні почався бурхливий розвиток та модернізація капіталістичної економіки. В результаті цих процесів в кінці XIX ст. Україна перетворилася на один з найбільш розвинутих районів Російської імперії.

Галузева структура промислового виробництва тепер визначалася не тільки необхідністю переробки сільськогосподарської продукції й потребами казни, але й більшими можливостями освоєння природних копалин, а також потребами забезпечення ринкових відносин, зростаючим товаропотоком. Без надійних шляхів сполучення вирішити ці завдання було неможливо. Тому у другій половині XIX ст. в Україні, як і в Росії в цілому, розгорталося будівництво залізниць, довжина яких 1890 р. становила 6800 км.

Розвиток залізничного транспорту вимагав великої кількості паровозів, вагонів, залізничних рейок, станційного обладнання. І це дало сильний поштовх розвиткові в Україні металургійної, вугільної і машинобудівної промисловості. Водночас з піднесенням важкої індустрії швидкими темпами розвивалися харчова та інші галузі промисловості.

Значну роль у розвитку української промисловості відігравав іноземний капітал, завдяки чому промислові підприємства України були оснащені новітнім устаткуванням і технологією.

Завдяки цим змінам в Україні утворились великі промислові райони загальноросійського значення, до яких належали Донецький вугільно-металургійний, залізорудний Криворізький, Придніпровський металургійний і Нікопольський марганцевий.

Активно розвивалася така галузь промисловості , як цукроваріння. У 1891р. 153 великі українські цукроварні давали імперії 207 млн. пудів цукру. Цукрові заводи в основному концентрувалися на Правобережжі.  

Бурхливий розвиток капіталізму в промисловості вів до концентрації виробництва, яке в Україні на кінець 19ст. було вищою, ніж у провідних країнах ( у 1890р. – половина робітників України концентрувалася на великих підприємствах, що мали 500 і більше робітників. У ті ж роки в США – лише третина).

Незважаючи на бурхливий економічний розвиток, Україна разом із Росією в технічному й економічному плані відставала від Заходу, що пояснюється пізнішим вступом на шлях капіталізму, наявність залишків кріпосництва, що стримували приплив вільної робочої сили й розвиток капіталізму, браком кваліфікованих кадрів, великою часткою ручної праці.

20.Соціал-демократичний рух в Україні у 1880-90-х рр.: „Союзи боротьби за визволення робітничого класу” у Києві та Катеринославі.

Союз боротьби за визволення робітничого класу - російська марксистська організація, створена В. І. Леніним 1895 року у Петербурзі для боротьби робітників проти самодержавства. За прикладом петербурзького Союзу 1897 створено союзи боротьби в Україні у Києві, Катеринославі, Харкові. З утворенням 1898 року РСДРП союзи боротьби перетворилися на її комітети. Катеринославський союз боротьби за визволення робітничого класу — соціал-демократична організація, що виникла в грудні 1897 внаслідок об'єднання марксистських гуртків і груп Катеринослава. Організаторами й керівниками його були І. В. Бабушкін і І. X. Лалаянц. Катеринославський "Союз" за прикладом петербурзького "Союзу боротьби за визволення робітничого класу" почав переходити від пропаганди марксизму в невеликих гуртках до політичної агітації серед широких робітничих мас. У лютому — березні 1898 "Союз" випустив 16 листівок, у яких наводилися факти жорстокої експлуатації робітників на підприємствах. Протягом 1897— 98 в Катеринославі під керівництвом"Союзу" було проведено страйки. Після І з'їзду РСДРП (1898) "Союз боротьби" було реорганізовано на Катеринославський комітет РСДРП. Київський союз боротьби за визволення робітничого класу — марксистська організація, створена в березні 1897 у Києві за прикладом петербурзького "Союзу боротьби за визволення робітничого класу". Об'єднання марксистських гуртків і груп у "Союз боротьби" відбулося у 1897. Організаторами і керівниками київського "Союзу боротьби" були Ю. Д. Мельников, Б. Л. Ейдельман, П. Л. Тучапський та ін. "Союз боротьби" розповсюджував нелегальну літерару, організував підпільну друкарню, керував діяльністю марксистських гуртків і груп, вів боротьбу проти немарксистських угруповань. "Союз боротьби" розгорнув широку агітацію по внесенню організованості і соціалістичної свідомості в робітничий рух. Під впливом політичної агітації "Союзу боротьби" 1897—1898 посилився страйковий рух на підприємствах Києва та Київської губернії. Київський "Союз боротьби" підтримував зв'язки з марксистами Петербурга, Москви, Харкова, Катеринослава, Одеси, Миколаєва, Полтави, з групою "Визволення праці". Київський "Союз боротьби" відіграв важливу роль у підготовці Першого з'їзду РСДРП (1898), організував видання і розповсюдження нелегальної "Рабочей газеты". Навесні 1898 згідно з рішеннями І з'їзду РСДРП "Союз боротьби" став називатися Київським комітетом РСДРП. В. І. Ленін високо оцінив діяльність "Союзів боротьби", назвавши їх революційними організаціями, які «з'єдналися і поклали основу «Російської соціал-демократичної робітничої партії» ».