Причини краху ЦР у квітні 1918 р.

До найважливіших причин поразок можна віднести відсутність двох основних опор державності - боєздатної армії та апарату державного управління. Не маючи останнього, Центральна Рада не могла утримувати зв'язки з губерніями та сільською місцевістю, де зосереджувалося найбільше її прихильників. Не меншої шкоди завдала й відсутність згоди щодо спрямування державного будівництва, яка з усією драматичністю виявилась у гострій ворожнечі двох провідних міністрів уряду Винниченка і Петлюри Якщо останній вважав, що слід приділяти основну увагу утвердженню державних інститутів, то перший наполягав на проведенні радикальних соціальних перетворень з метою виправдання сподівань мас.

Безпосередньою причиною кінця ЦР стала її неспроможність задовольнити німецькі вимоги. Поразку ЦР зумовила нерозвиненість українського національного руху. Центральна Рада змушена була розпочинати будівництво держави ще до завершення процесу формування нації. Більш як двохсотлітнє панування царського режиму в Україні відклало тяжкий відбиток на ментальності народу, а особливо - його верхівці, яка втратила державницький дух. Тому, коли прийшов час творити власну державу, відчувався гострий брак компетентних фахівців для організації державного життя в Україні. Наявні ж політики були молодими й недосвідченими, а для деяких з них партійні інтереси подекуди переважали державні. Це дало підстави згодом Винниченку зауважити: "Воістину, ми за тих часів були богами, які бралися з нічого творити цілий новий світ".

Гетьманська держава П.Скоропадського. Програма діяльності та причини краху.

 29 квітня 1918 р. Центральна Рада практично без кровопролиття здала владу в руки Павла Скоропадського, одностайно проголошеного на з'їзді хліборобів-землевласників, на який прибуло майже 8 тис. учасників, гетьманом України. Це обрання схвалили і підтримали всі верстви населення, чиї погляди були правіші від соціалістичних. Адже, на загальну думку, Центральна Рада соціалістичними експериментами довела країну до хаосу та беззаконня, тому її необхідно було змінити сильним, дієздатним державним органом. Цього бажало і командування окупаційних військ, яке вирішило встановити в Україні новий політичний режим у формі диктатури.

30 квітня 1918 р. в Києві було поширено підписану гетьманом Грамоту до всього українського народу. В ній ішлося про неспроможність попереднього уряду здійснювати державне будівництво, про бажання трудових мас за обставин, що загрожували національною катастрофою, мати державну владу, здатну "забезпечити населенню спокій, закон і можливість творчої праці". Повідомлялося також про розпуск Центральної Ради, міністрів і земельних комітетів і проголошувалося право приватної власності "як фундаменту й цивілізації".

Чималих успіхів досяг уряд Скоропадського в зовнішній політиці. Гетьман встановив дипломатичні стосунки, крім Німеччини та Австрії, із Швейцарією, Болгарією, Польщею, Фінляндією, Туреччиною. У червні 1918 р. було укладено мирну угоду з РСФРР. За цією угодою припинялися воєнні дії, відновлювалося залізничне сполучення.

Але уряд Скоропадського допустився і політичних прорахунків. Це, насамперед, залежність його від Німеччини, окупаційні війська якої безсоромно грабували Україну. Компрометували гетьмана і його тісні зв'язки із заможними верствами українства, які намагалися скасувати соціальні завоювання трудящих. Особливо велике невдоволення викликали такі вкрай непопулярні заходи, як "каральні експедиції", організовані поміщиками за допомогою німецьких військ для помсти над селянами, котрі рік тому конфісковували поміщицькі землі.

Усе це викликало масове невдоволення Скоропадським, яке підігрівалося більшовиками. У середині травня 1918 р. відбулися нелегальні з'їзди українських політичних партій, на яких своє невдоволення гетьманському режиму висловили представники від залізничників, телеграфістів, селян і робітників. Антигетьманський курс взяли і такі впливові організації, як Український національний союз на чолі з B. Винниченком і Всеукраїнський земельний союз на чолі з C. Петлюрою. Але якщо Винниченко звинувачував Скоропадського та його уряд у буржуазності, то Петлюра обурювався проросійською орієнтацією гетьмана.

Спроби П. Скоропадського відновити поміщицькі маєтності, а також жорсткі німецькі реквізиції стали причиною масових селянських повстань.

Активно діяли й більшовики. Під їхнім впливом посилилася страйкова боротьба робітників. Прокотилася низка селянських виступів. У липні 1918 р. у Москві відбувся установчий з'їзд Комуністичної партії (більшовиків) України (КП(б)У). У резолюції з'їзду наголошувалося, що відокремлення України є тимчасовим, а повстання проти інтервентів і гетьманату має сприяти "поновленню революційного возз'єднання України з Росією".

У цій ситуації колишні діячі Центральної Ради 13 листопада 1918 р. створили новий уряд — Директорію на чолі з двома давніми суперниками — В. Винниченком і С. Петлюрою.