Лютнева революція 1917 р. в Росії: утворення двовладдя.

1917 відбулася Лютнева революція, яка скоріше походила на розвал, ніж на повстання. Почалася вона 8 березня, коли петроградські робітники оголосили страйк протесту проти нестачі продуктів. Але, отримавши наказ стріляти в цивільних людей, царські війська перейшли на бік робітників. Водночас населення міста заповнило вулиці, щоб продемонструвати солідарність із страйкарями. З поширенням демонстрацій по всій імперії Микола II зрікся престолу, його міністри й урядовці розбіглися, а ненависні жандарми поховалися. До 12 березня царський режим розсипався.

Хоч повалити царат було напрочуд легко, знайти йому заміну, прийнятну для всіх, виявилося надзвичайно важко. З'явилося два претенденти на політичну владу. Одним із них був Тимчасовий уряд, сформований із ліберальних депутатів Думи, який прагнув узяти на себе функції управління до тих пір, доки в Росії не встановиться постійна форма правління. Тимчасовий уряд не мав великої реальної влади, оскільки адміністрація перебувала в хаосі, а поліція була майже вся розпущена. Суперником Тимчасового уряду виступала Петроградська Рада робітничих і солдатських депутатів. Підпорядкована соціалістам, серед яких більшовики складали лише одну з меншостей. Петроградська Рада складалася з нтелігенції, робітників і солдатів. Подібні органи швидко утворювалися по всій країні. Мета Ради полягала в тому, щоб «поглибити» революцію, штовхаючи її до перетворення суспільства на соціалістичних засадах. Постійні сутички між цими двома органами, суперечки та взаємні перешкоди вносили ще більшу плутанину в питання, кому ж належить остаточна влада в колишній імперії. Це безладдя незабаром стало всезагальною ознакою життя революційної Росії.

Лютнева революція в Росії лише на певний час зняла політичну напруженість у країні. Після падіння царизму перед суспільством постали невідкладні завдання, з'явилися нові проблеми. Першочерговими завданнями були: створення нової стабільної держави; визначеність у питанні про участь у війні; подолання негативних тенденцій в економіці; вирішення аграрного та національного питань.

Звістка про падіння царського режиму досягла Києва 13 березня 1917 р. За кілька днів представники найголовніших установ і організацій міста утворили Виконавчий комітет, що мав утримувати порядок і діяти від імені Тимчасового уряду. Водночас осередком радикальних лівих стала Київська Рада робітничих і солдатських депутатів. Але, на відміну від подій у Петрограді, в Києві на арену вийшла й третя дійова особа: 17 березня українці заснували власну організацію - Центральну Раду, її створили помірковані ліберали з Товаривства українських поступовців під проводом Євгена Чикаленка, Сергія Єфремова та Дмитра Дорошенка разом із соціал-демократами на чолі з Володимиром Винниченком та Симоном Петлюрою.

Президентом Центральної Ради було обрано Михайла Грушевського - добре відомого, авторитетного діяча, котрий повернувся із заслання. Відтак, на відміну від росіян у Києві, що розкололися на поміркованих у Виконавчому комітеті та радикалів у Київській Раді, українці всіх ідейних переконань згуртувалися в єдиний представницький орган.

Утворення Української Центральної Ради та її боротьба за територіально-національну автономію. 1-ий Універсал УЦР.

З перших днів національно-демократичної революції відбувалося згуртування національних сил, і це привело до виникнення загальноукраїнського громадсько-політичного центру, покликаного очолити масовий народний рух — Української Центральної Ради. З ініціативою її утворення виступили українські самостійники. 3 (16) березня 1917 року самостійники оголосили про організацію Української Центральної ради, що мала перетворитися на орган тимчасового правління незалежності України. З часом Рада повинна була скликати український парламент і сформувати звітний перед ним уряд.

Майже одночасно із самостійниками власний національний центр почало створювати Товариство українських поступовців (ТУП). Його політичним ідеалом була автономна Україна у складі перебудованої на федеративних засадах Російської держави. На співпрацю з поступовцями погодились і українські соціалісти, які з'явилися на збори ТУП.

Таким чином, формувалися два центри національних сил з різною державно — політичною організацією. Прагнучи уникнути розколу в національному русі, керівники обох організацій 4 березня 1917 р. погодилися на створення об'єднаної організації, яка дістала назву Української Центральної Ради.

4 (17) березня 1917 у Києві з ініціативи Товариства Українських Поступовців (ТУП) була створена Українська Центральна Рада. До її складу крім членів ТУП, увійшли представники всіх українських національних партій – Української соціал-демократичної робітничої партії (УСДРП), Української партії соціалістів-революціонерів (УПСР), Української народної партії (УНП) , дрібних партій і громадсько-політичних груп. З приїздом наприкінці березня 1917р. із заслання М. Грушевського - відомого українського історика й політичного діяча, він був обраний головою ЦР. Важливу роль у її діяльності відіграли В. Винниченко, С. Єфремов, Б. Мартос , С. Петлюра та ін..

 Діяльність ЦР була зосереджена в основному на вирішенні національного питання, досягненні автономії України.

Наприкінці травня Центральна Рада вислала до Петрограду делегацію на чолі з В. Винниченком, М. Ковалевським.

Делегація домагалася українізації війська, адміністрації, шкільництва, а також щоб Тимчасовий уряд Росії висловив своє принципове ставлення до можливості надання автономії України. 10 червня 1917 — проголосив автономію України («однині самі будемо творити наше життя»). Це була відповідь УЦР Тимчасовому урядові на його негативне ставлення до автономної України. Згідно з І Універсалом, «не одділяючись від всієї Росії... народ український має сам порядкувати своїм життям», а закони повинні бути ухвалені Всенародними Українськими Зборами. Автором І Універсалу був В. Винниченко. Після проголошення автономії 28 червня 1917 створено Генеральний Секретаріат.

Умови І Універсалу:

- Проголошення автономії України в складі Росії;

- Джерелом влади в Україні є український народ;

- Управління України має здійснювати всенародні українські збори (сейми або парламент);

- Українські збори приймають закони, і тільки ці закони діють на території України;

- Висловлювалася надія, що неукраїнські народи, які проживають на території України, разом з українцями будуть будувати автономний устрій.

І Універсал оголошено на Всеукраїнському Військовому З'їзді;

Й і 4-й Універсали.

Жовтневий переворот 1917р. різко змінив ситуацію. ЦР засудила повстання в Петрограді й визнала неприпустимим перехід влади до рук Рад. 7 листопада 1917р. був опублікований ІІІ Універсал, у якому Україна в межах 9 українських губерній проголошувалася Народною Республікою (УНР) у складі «Федерації рівних і вільних народів». Згідно з ІІІ Універсалом передбачалися: ліквідація поміщицької власності на землю, яка повинна була перейти до рук селян без викупу; запровадження 8-годинного робочого дня; встановлення державного контролю над виробництвом; заходи для зміцнення й поширення місцевого самоврядування; скасування страти; забезпечення демократичних прав і свобод: слова, преси, віросповідання, зборів, спілок, страйків, недоторканність особи, житла; право застосування національних мов, надання всім народностям національно-персональної автономії; 27 грудня 1917р. – вибори до Українських Установчих зборів. 

 У листопаді – грудні 1917р. різко загострилася боротьба за владу в Україні. На виборах до Установчих зборів українські партії одержали до 70% голосів, більшовики – всього близько 10%. Багато Рад підтримували ЦР. Керівництво її не визнавало Раднарком на чолі з В. Леніним, закрило кордон з Радянською Росією , припинило вивіз хліба, не пропускало на Дон через територію України військові з’єднання Червоної Армії, щоб уникнути там масового кровопролиття.

У цих умовах, за кілька днів до поразки, ЦР прийняла рішення про радикальну земельну реформу, а 11 (24) січня 1918р. опублікувало IV Універсал про повну незалежність Української Народної Республіки та розрив усіх зв’язків з більшовицькою Росією. 

Ради робітничих, солдатських і селянських депутатів в Україні. 1-ий Всеукраїнський з їзд Ради робітничих і солдатських депутатів у грудні 1917 р.. Утворення Першого Радянського уряду.

Рада робітничих, селянських депутатів— виборні населенням на певний термін колегіальні представницькі органи в період становлення радянської влади в Росії на початку XX століття.

Виникли після Лютневої революції 1917 р. Першими на Полтавщині з'явилися Ради робітничих депутатів: 5 березня 1917 р. у Полтаві і Кременчуці. Протягом березня — в інших містах. 8 березня в Кременчуці утворені Ради солдатських депутатів, 10 березня — у Полтаві, 21 березня — у Миргороді, 28 березня — у Золотоноші і Переяславі. 12 березня утворена Полтавська Рада робітничих і солдатських депутатів, 17 березня — Кременчуцька. На час 4-го губернського з'їзду Рад (13 жовтня 1917 р.) в усіх 15 повітах діяли Ради робітничих і солдатських депутатів. Протягом квітня — червня на Полтавщині було утворено 7 повітових і З волосних, а в липні — губернська Ради селянських депутатів. До вересня 1917 р. Ради селянських депутатів існували в усіх повітах губернії. На 3-му губернському з'їзді Рад (20—21 липня 1917 р.) відбулося об'єднання Ради селянських депутатів з Радою робітничих і солдатських депутатів.Рада робітничих і селянських депутатів обиралась в окремих або декількох населених пунктах. До їхнього складу окрім більшовиків, входили також меншовики, есери та бундівці. Восени 1917 року більшовики та ліві есери Рад усіх рівнів визнали всі декрети Радянської влади та визначили необхідність об'єднання всіх рад в Ради робітничих, солдатських та селянських депутатів. Почалось злиття Центральних виконавчих комітетів Рад селянських депутатів і Рад робітничих і солдатських депутатів. На III Всеукраїнському з'їзді Рад була затверджена Декларація прав робітничого народу, яка оголошувала Росію Республікою Рад робітничих, солдатських і селянських депутатів. 15 січня 1918 року був прийнятий Декрет про створення Робітничо-Селянської Червоної Армії і Ради стали називатись Радами робітничих, селянських і червоноармійських депутатів. До березня 1918 року об'єднання було завершене на місцях. Утворилась єдина система Рад.

ПЕРШИЙ ВСЕУКРАЇНСЬКИЙ З'ЇЗД РАД СЕЛЯНСЬКИХ, РОБІТНИЧИХ І СОЛДАТСЬКИХ ДЕПУТАТІВ У КИЄВІ — відбувся 4—6 грудня 1917. На з'їзд прибули 2500 делегатів. Почесним головою з'їзду було обрано М.Грушевського. З самого початку роботи з'їзд покинула фракція більшовиків. Центральним питанням було обговорення "Маніфесту до українського народу з ультимативними вимогами до Української Ради", надісланого Радою народних комісарів радянської Росії, та відповіді на нього Генерального Секретаріату. В результаті триденного обговорення делегати майже одностайно засудили Маніфест, звернулися з відозвою до народів Росії не допустити розв'язання братовбивчої війни між Україною і Росією, висловили цілковите довір'я Центральній Раді і Генеральному Секретаріатові. На завершення роботи з'їзд прийняв постанови: "Про ультиматум" (за — 2479 делегатів, проти — 2, утримались — 19); "Відозву до народів Росії"; "Про Центральну Раду" (за — 2496, проти — 2, утримались — 2).

24—25 грудня 1917 р. відбувся єдиний з'їзд рад України. На противагу Українській Народній Республіці з'їзд проголосив Україну республікою рад (офіційна назва — Українська Народна Республіка), визнав її федеративною частиною Російської Республіки, поширивши на неї чинність ленінських декретів. 17 грудня було сформовано перший український радянський уряд — Народний секретаріат на чолі з Миколою Скрипником. Проте харківський з'їзд був неправомочним: тут були представники лише 89 рад із 300, створених в Україні. Отож проголошення Української Радянської Республіки відбувалося лише від третини рад. Але радянський уряд відразу ж сперся на військові частини, які прибули з Росії. Щоб не допустити відокремлення України від Росії, російські більшовики вдалися до створення штучної Донецько-Криворізької республіки, яка проголосила, що є частиною "загальноросійської федерації".