Реформи 1860-70-х рр.: земська.

 Земська реформа 1864р. («Положення про губернські та повітові земські установи») — реформа, викликана необхідністю пристосувати самодержавний лад Росії до потреб капіталістичного розвитку, прагненням царизму привернути на свій бік лібералів у боротьбі з революційним рухом. Проект земської реформи розроблявся з 1859 р. комісією при міністерстві внутрішніх справ. Підписане царем «Положення» відобразило різні інтереси дворянських угруповань. Згідно з »Положенням» 1864 р. створювалися губернські та повітові земські збори та земські управи.

В основу виборчої системи були покладені виборне, майнове (ценз) і станове начала. Виборці ділилися на 3 курії: повітових землевласників, міських виборців й виборних від сільських товариств.

Система виборів забезпечувала панування в земствах поміщиків. Головами губернських та повітових з'їздів були предводителі дворянства. Земські збори і управи були позбавлені права спілкуватися між собою, вони не мали примусової влади, оскільки їм не підпорядковувалася поліція; їхня діяльність контролювалася губернатором і міністром внутрішніх справ, що мав право припиняти виконання будь-якої постанови земських зборів. Побоюючись впливу земських установ, уряд надав їм право відати лише місцевими господарськими справами: наглядом за шляхами сполучення, будівництвом і утриманням шкіл і лікарень (для чого земства обкладали населення місцевими зборами), «піклуванням» про розвиток місцевої торгівлі й промисловості і т. д.

Законом передбачалось створення трьох виборчих курій:

- курії повітових землевласників, яка складалась переважно з дворян-поміщиків, для участі у якій вимагався високий майновий ценз. Повітові землевласники з меншим цензом брали участь у вибо рах через уповноважених;

- міської курії, учасники якої повинні були мати купецьке сві доцтво або підприємство певного розміру;

- сільської курії, в якій не був встановлений майновий ценз, але була введена система трьохступінчатих виборів: селяни, зібравшись на волосні збори посилали своїх виборщиків на збори, які обирали земських гласних.

Земські збори й земська управа (виконавчий орган, який скла дався з голови і двох членів) обирались на три роки. Губернські земські збори обирались членами повітових зборів. Голова повітової управи затверджувався на посаді губернатором, голова губернської управи - міністром внутрішніх справ.

Народницький рух 70-х рр. 19 ст.

Естафету визвольної боротьби революційних демократів Росії 60-х рр. підхопили у 70-хрр. 19ст. рееволюціонери-народники. Ідеологи народництва – П. Лавров, М. Бакунін, П. Ткачов. Народницькі гуртки, що існували і в Україні ( у Києві, Чернігові, Одесі) , підтримували між собою звязки і були підпорядковані єдиному керівництву в Петербурзі.. Основа вчення народників – різні види утопічного соціалізму та радикально-демократичні погляди. Після провалу планів підняти селянське повстання шляхом „ходіння в народ” (1874-1875) в Україні помітною подією стала невдала „Чигиринська змова” (1877р. – організована народниками Я. Стефановичем, Л. Дейчем та І. Бохановським революційної селянської організації „Таємна дружина” на Київщині, розгромленої урядом), члени „Народної волі” перейшли до тактики терору, здійснивши низку замахів на царських чиновників, що увінчалася вбивством 1 березня 1881р. імператора Олександра ІІ. Після цьго обидві організації були розгромлені , керівники страчені або засуджені до каторги.

Українське національне питання народниками вважалося в ліпшому випадку доугорядним порівняно з соціальним визволенням народів Російської імперії.