Загалоноросійські політичні партії 1905-06 рр.: цілі боротьби.

РСДРП - виникла в 1898р., розкололася на більшовиків і меншовиків у 1903р. Їх організації в основному діяли серед пролетаріату України, що складався з російських і русифікованих українців. Основні центри: Київ, Харків, Одеса, Катеринослав, Луганськ. Лідери партії в Україні: М. Скрипник, Г. Петровський. Ідеологія: ортодоксальний марксизм, керівна роль пролетаріату в революції й диктатура пролетаріату.

Партія соціалістів-революціонерів (ПСР) - утворилася на межі 1899-1900 рр. на основі поєднання народницьких ідей із марксизмом. Керівники партії: В. Чернов, в Україні – В. Дорошенко, В. Зензінов, Соціальна опора – селянство. Есери широко практикували терор: від міністрів до рядових поліцейських. Керівники «бойової організації» : Г. Гершуні, з 1903 – Е. Азеф (провокатор поліції). За 1902-1904 рр. есери вбили понад 1 200 представників режиму.

Анархісти – не мали єдиної партії, були представлені гуртками анархо-комуністів, анархо-синдикалістів та анархо-індивідуалістів. Головні ідеологи руху – Прудон, М. Бакунін, та П. Кропоткін. Виступали за знищення держави як інструменту насильства над вільною творчою особистістю, побудову гармонійного бездержавного суспільства.

Конституційно-демократична партія (КДП), або партія народної волі – створена в 1905р. на основі об’єднання двох груп : «Союз визволення» і «Земців-конституціоналістів». На чолі партії відомі вчені та громадські діячі: П. Мілюков, П. Струв, С. Муромцев, О. Кізеветтер, А. Шингарьов та ін. Цілі партії:конституційно-парламентська імперія з двопалатним парламентом. Для всіх національностей – свобода культурного розвитку. В Україні мала широку підтримку інтелігенції, професури.

«Союз 17 жовтня» (октябристи)  - виник наприкінці 1905р. Лідер партії – московський промисловець О. Гучков. Програма партії: збереження царської влади, єдиної та неподільної Росії, встановлення конституційної монархії.

«Союз російського народу»  - чорносотенна організація на чолі з О. Дубровіним, В. Пуришкевичем, М. Марковим. Виник у 1905р. Програма: націонал-шовіністична , боротьба з євреями та іншими національними меншинами (поляками, українцями).

Утворення українських політичних партій: цілі боротьби.

Революційна українська партія (РУП) — перша активна політична організація на Центральних і Східних Українських Землях, заснована 11 лютого 1900 в Харкові діячами студентських громад: Д. Антоновичем, М. Русовим, Л. Мацієвичем, Д. Познанським й ін. як підпільна революційна партія. Мета партії – боротьба за національні права та соціальну революцію. Відстоювали соціальні інтереси селянства, яке вважали основою української нації.

Українська народна партія - у 1902 р. група М. Міхновського вийшла з РУПу й організувала кількісно невелику УНП.

«Спілка» - у 1904р. з РУПу пішла група під керівництвом М. Меленевського й О. Скоропис-Йолтуховського. Вона проголосила себе «українською соціал-демократичною спілкою» і на початку 1905р. влилася в меншовицьку фракцію РСДРП на правах її автономної частини. Чисельність «Спілки» у роки революції – до 6 тис. чоловік, особливою підтримкою користувалася серед залізничників і сільськогосподарських робітників.

УСДРП  - у 1905 р. частина РУПу, що залишилася, перейменувалася в Українську соціал-демокртичну робітничу партію (3 тис. чоловік). Лідери: В. Винниченко, М. Порш, Д. Антонович, С. Петлюра. Вимоги партії: демократизація суспільного ладу , автономія України, конфіскація великої земельної власності.

Українська радикальна партія (УРП) – виникла в 1904р. на чолі з письменником Б. Грінченком, С. Єфремовим, Д. Дорошенком та ін.

Українська демократична партія (УДП) – на чолі з А. Лотоцьким і Є. Чикаленком виникла в 1904р. Обидві партії, нечисленні за складом, стояли на ліберально-демократичних позиціях, близьких до російської кадетської партії. Вони виступали за конституційну монархію в Росії з наданням автономії Україні, земельну реформу. 

Причини та характер першої світової імперіалістичної війни. Відношення політичних партій до війни: РСДРП, Кадети, УСДРП, Союз руського народу.

Війна велася між Троїстим ( Німеччина, Австро-Угорщина, Італія) та Антантою ( Росія, Англія, Франція). У ході війни до Троїстого (згодом Четверного) союзу приєдналися Туреччина й Болгарія, до Антанти – Румунія і США. У грудні 1915р. Італія , що прагнула до панування в районі Адріатики , вийшла зі складу Троїстого союзу й перейшла на бік Антанти. Причини війни: прагнення монополістичних об’єднань збільшити прибутки за рахунок військових замовлень, захоплення нових ринків збуту; бажання всіх держав захопити нові землі, переділ колоній і усунення конкурентів. Німеччина і США , зробивши економічний ривок на початку ХХ ст.., були позбавленні колоній; уряди воюючих держав прагнули відвернути увагу своїх народів від внутрішніх проблем, роз’єднати соціалістичні робітничі партії ІІ Інтернаціоналу, а також трудящих усіх країн. Характер війни був загарбницький і несправедливий з усіх боків (за винятком Сербії). Приводом до війни стало вбивство австро-угорського ерцгерцога Франца Фердинанда та його дружини сербським націоналістом Гаврилом Принципом.

2 серпня 1914 р. представники радикальної, соціал-демократичної і націонал-демократичної партій заснували у Львові міжпартійний блок — Головну українську раду (ГУР), очолену Костем Левицьким. ГУР закликала український народ до боротьби проти царської імперії за визволення України. Був створений «Легіон Українських січових стрільців». Австро-Угорщина використовувала січових стрільців проти російської армії на найтяжчих ділянках фронту , внаслідок чого вони зазнавали величезних втрат і кілька разів були розгромлені.

За ініціативою емігрантів з Наддніпрянщини Дмитра Донцова, Дмитра Дорошенка, О. Скоропис-Йохтуховського, М. Меленевського була утворена політична організація «Союз визволення України» (СВУ). Проіснувала з серпня 1914 до червня 1918. Основне завдання – створення Української конституційної монархії під егідою Німеччини та Австро-Угорщини.

Що ж стосується Наддніпрянської України, то в її національному русі стався розкол. Насамперед це стосувалось УСДРП, частина представників якої на чолі з Симоном Петлюрою підтримали у війні царську Росію. Інші соціал-демократи на чолі з В. Винниченком засуджували війну, виступали за автономію України, а деякі навіть підтримали противників Росії. На найбільш помірковану позицію стало ТУП, яке пропонувало українцям дотримуватись у війні нейтралітету.