Структура процесу спілкування та канали обміну інформацією

Під структурою розуміють порядок стійких зв’язків між елементами об’єкта дослідження, котрі забезпечують цілісність цього феномену, тотожність самому собі в процесі зовнішніх і внутрішніх змін. З тієї самої причини, з якої важко дати вичерпне визначення спілкуванню, так само важко визначити структуру спілкування. Водночас формалізація будь-якого явища, у тому числі й спілкування, виявлення в ньому стійких зв'язків між структурними компонентами, дає змогу глибше його зрозуміти й проаналізувати.
Відомі різні підходи до проблеми структури спілкування: через виокремлення рівнів аналізу цього явища, через аналіз структурних елементів спілкування в ситуаціях безпосередньої взаємодії або через перелік його основних функцій. Стосовно рівнів аналізу, то згадаємо класифікацію Б. Ломова, який запропонував три рівні:
• макрорівень: спілкування являє собою складну сітку взаємозв'язків індивіда з іншими людьми та соціальними групами й розглядається як важливий аспект способу життя особи (процес спілкування вивчається в інтервалах часу, що порівнюються, зіставляються з тривалістю людського життя; при цьому акцент робиться на аналізі психічного розвитку індивіда);
• мезарівень: спілкування розглядається як сукупність цілеспрямованих, логічно завершених контактів чи ситуацій взаємодії, які змінюються і в яких опиняються люди в процесі життєдіяльності на конкретних часових відрізках свого життя (акцент робиться на змістових компонентах ситуацій спілкування — «у зв'язку з чим» і «з якою метою»; навколо цього предмета спілкування розкривається динаміка спілкування, аналізуються вербальні й невербальні засоби, етапи спілкування);
• мікрорівень: увага зосереджується на аналізі елементарних одиниць спілкування як взаємодії поведінкових актів (взаємодія охоплює дію одного партнера і протидію іншого, наприклад «питання — відповідь», «повідомлення інформації — ставлення до неї» тощо). Процес обміну інформацією в організаціях умовно поділяють на дві категорії: формальну (або таку, що планують) і неформальну (або

24.Види та форми усного ділового спілкування

Усна і писемна форми ділового стилю
Якщо ділова людина хоче переконати слухача (читача) в правдивості запропонованої теми, їй варто подбати, щоб слово її було зрозумілим, тема була переконливо обґрунтована. Слід навчитися контролювати свої емоції та інтонації, які диктують міміку і жести.
Справедливо відзначив І. Лафатер: "Хочеш бути розумним — навчись розумно питати, уважно слухати, спокійно відповідати й переставати говорити, коли нема чого більше сказати".
Ділове спілкування регулює офіційні стосунки комунікантів у державно-правовій і суспільно-виробничій сферах.
Ділове спілкування існує в двох формах: усній і писемній
Усне ділове мовлення — це спілкування людей під час виконання ними службових обов´язків (під час бесід, нарад, у години приймання відвідувачів тощо). Це може бути мовлення однієї службової особи перед іншою або перед колективом чи зібранням.

Усна форма ділового стилю

Ділова бесіда, діловий прийом, ділова доповідь, ділова розмова по телефону, ділова нарада, ділові переговори

Принципи складоподілу.Правила переносу слів

ЗАПАМ’ЯТАЙТЕ! Кількість складів у слові дорівнює кількості голосних звуків у ньому. Слова бувають односкладові (день. рік, вік), двоскладові (вес-на, лі-то, о-сінь), трискладові (за-ме-тіль, ві-хо-ла, сні-го-пад), багатоскладові (хлі-бо-роб-ство, зер-но-схо-ви-ще, сіль-сько-го-спо-дар-ський). Зверніть увагу! На відміну від морфеми, склад як частинка слова не є носієм певного лексичного чи граматичного значення. Це найменший мовленнєвий відтинок, який виділяється винятково своїми артикуляційно-акустичними ознаками. Типи складів визначають відповідно до наголосу й кінцевого звука. Залежно від наголосу Залежно від кінцевого звука Наголошений Ненаголошений Відкритий Закритий На який падає словесний наголос: геть-ман-щи-на, о-та-ман, лі-тд-пис Решта:Ста-рйй, чи-та-ння, Фе-нд-мен Закінчуються на голосний: лю-ди-на, пле-че, ру-ка, го-ло-ва Закінчуються на приголосний: спортсмен, від-важ-ний, старт Примітка. Крім того, склади ще розрізняють за початковим звуком. Ті, що починаються із приголосного, називають прикритими (во-гонь, го-ріх), а ті, що починаються з голосного, – неприкритими (о-гірок, і-ніії). Українській мові притаманні переважно прикриті склади. Принципи складоподілу. Слова на склади ми ділимо, здебільшого скандуючи їх, проте складоподіл не є довільним. Слід пам’ятати, що в українській мові звучність зростає до вершини складу (її становить голосний звук) та виявляється тенденція до відкритих складів. А це означає, що межа складоподілу найчастіше проходить після голосного перед приголосним.