Документи в банківській діяльності

          У сучасному офіційно-діловому спілкуванні неможливо обійтися без документів. Як основний вид ділового мовлення документи фіксують та передають інформацію, підтверджують достовірність, об'єктивність. За допомогою документів (ділові паперів) здійснюється регулювання ділових стосунків у різні сферах суспільного життя. Документ — це матеріальний об'єкт , який містить певну інформацію, оформлену в усталеному порядку, й має юридичну силу, також можна дати наступне визначення це вид ділової мови, засіб фіксації у певним чином на спеціальному матеріалі інформації про події, явища об’єктивної діяльності та розумової діяльності людини.

ДОГОВІР НА ЗДІЙСНЕННЯ КРЕДИТНО-РОЗРАХУНКОВОГО ОБСЛУГОВУВАННЯ

Такий договір визначає відносини між клієнтом і банком під час відкриття розрахункового, поточного чи іншого рахунку (залежно від типу організації) та при здійсненні розрахункового обслугову­вання клієнта. За загальним правилом розрахункове обслуговування клієнта та зберігання грошей у банку здійснюється безоплатно.

ДОГОВІР ПРО ДЕПОЗИТНИЙ ВКЛАД

Цей договір визначає стосунки між банком і вкладником коштів (організаицію) при збереженні коштів на депозитних рахунках. Вкладником за цим договором може бути будь-яка державна, кооперативна або громадська організація у тому числі таке, що не перебуває на розрахунковому обслуговуванні в банку.

КРЕДИТНИЙ ДОГОВІР

Цей договір визначає стосунки між банком та організацією, що отримує кредит. Видача кредитів здійснюється банком на основі принципів терміновості, повертання та сплачування. Зазначені принципи знаходять своє вираження в окремих положеннях кре­дитного договору.

ДОГОВІР ЛІЗИНГУ

Лізинг є специфічною формою орендних відносин. Лізингова угода включає елементи правових відносин, що регулюються дого­вором оренди, договором купівлі-продажу, договором підряду.

Реквізити документа:

1. Назва виду документа.2. Місце й дата укладання договору.3. Вступна частина, де зазначено учасників договору. 4. Текст, основними розділами якого с:

— умови лізингу;— сума орендної плати;— постачання устаткування;— права й обов'язки учасників договору;— припинення дії угоди;— дії після закриття угоди;— обов'язки стосовно повернення устаткув.

Лексикографія. Види словників.

Лексикографія - розділ мовознавства, що займається питаннями складання словників та їх вивчення; наука, що вивчає семантичну структуру слова, особливості слів, їх тлумачення. Практична лексикографія виконує суспільно важливі функції, забезпечуючи вивчення мови, опис і нормалізацію мови, міжмовна спілкування, наукове вивчення мови. Лексикографія прагне знайти найбільш оптимальні та допустимі для сприйняття способи словникового подання всієї сукупності знань про мову. Теоретична лексикографія охоплює комплекс проблем, пов'язаних з розробкою макроструктури (відбір лексики, обсяг і характер словника, принципи розташування матеріалу) і мікроструктури словника (структура словникової статті, типи словникових визначень, співвідношення різних видів інформації про слово, типи мовних ілюстрацій і т. п. ), створенням типології словників, з історією лексикографії. Залежно від призначення і характеру пояснення словникового матеріалу словники поділяють на енциклопедичні та лінгвістичні. В енциклопедичних словниках розкривається поняття - подається опис предметів, явищ, подій. У них міститься також інформація про видатних державних та політичних діячів, учених, діячів культури. Енциклопедичні словники бувають: - загальні (або універсальні); - галузеві (або спеціальні). У лінгвістичних словниках пояснюється слово. Лінгвістичні словники є: - одномовними; - двомовними(Двомовні словники - словники перекладні. У них подано переклад слів з однієї мови на іншу); - багатомовними. В одномовних словниках у певному аспекті розкриваються особливості слів, що вживаються в одній, певній мові. В залежності від аспекту з?ясування слова та призначення словника розрізняють одномовні словники таких типів:

- тлумачні словники (це словник, у якому засобами рідної мови розкривається значення слова) - історичні словники() - орфоепічні словники(Орфоепічні словники інформують про правильну літературну вимову й наголошення слів, їх форм) - орфографічні словники(подають відомості про нормативне написання слів і їх граматичних форм) - етимологічні словники(Етимологічні словники розкривають відомості про походження слів) - словники іншомовних слів(Словники іншомовних слів фіксують слова, засвоєні рідною мовою з інших мов) - термінологічні словники(це словники, в яких зібрані, систематизовані терміни, вживані у певній галузі науки, розтлумачено значення їх, названо походження) - фразеологічні словники(це словники, в яких зібрано й розкрито значення фразеологічних одиниць) - словотворчі словники(Словотворчий словник допомагає з?ясувати, як утворено те чи інше похідне слово) Також є: - граматичні словники - діалектні словники; - словники мови окремих письменників; - ономастичні словники; - морфемні словники; - словники синонімів; - словники омонімів; - словники паронімів; - словники антонімів; - словники перифраз;

Аналіз епістолярного та конфесійного стилів української мови.

Сфера використання епістолярного стилю – приватне листування. Основні ознаки – наявність швидкої композиції(шанобливе звертання, виклад суті справи, кінцівка). Основні мовні засоби – поєднання художнього, публіцистичного та розмовного стилів. Сфера використання конфесійного стилю – релігія та церква. Призначення – обслуговувати релігійні потреби як окремої людини так і усього суспільства зокрема. Основні мовні засоби – суто церковна термінологія і слова-символи, непрямий порядок слів, значна кількість метафор, порівнянь та алегорій, наявність архаїзмів. Конфесійний стиль від інших стилів відрізняє небуденна урочистість та піднесеність.