Лексика. Лексикологія. Розділи лексикології.

Лексика - це словниковий склад мови з фразеологією включно. За допомогою лексики ми членуємо навколишній та свій внутрішній світ на частини. Розділ науки про мову, який вивчає лексику в усьому її обсязі, називається лексикологією.

Усі слова мови становлять її лексику (словниковий склад). Лексикою називають також певну частину словникового складу мови: лексика абстрактна, лексика термінологічна, лексика побутова, лексика емоційна і т. д. Найбільше багатство кожного суспільства -- його мова, а в мові - її словниковий склад. Лексичне багатство мови свідчить про рівень розвитку суспільства. В українській мові лише загальних назв (разом із термінами) кількасот тисяч. А якщо врахувати й те, що багато слів мають не одне, а кілька значень, то стане зрозумілим, наскільки неосяжна лексика високорозвиненої мови.

З розвитком знань про світ мова невпинно зростає. До речі, більшість слів у мові становлять спеціальні слова, пов'язані з різними галузями знань, культури, виробництва тощо, і приблизно десята частина - це загальновживані слова.

Словниковий склад мови являє собою не просто набір слів. Слова в мові існують у певній системі та взаємовідношенні. Вони розрізняються за сферою й частотою вживання.

Багата, розвинена лексика забезпечує тонше сприйняття навколишнього світу, глибше проникнення в нього і точніше мислення як для всього суспільства, так і для кожного окремого індивіда, що володіє цим багатством.

Розділи:

1) Семасіологія – вчення про семантику (лексичне значення) слова

2) Етимологія – вчення про походження слів

3) Ономастика – вчення про власні назви людей та географічні назви (топоніми)

4) Термінологія – вчення про терміни (однозначні слова в галузі науки, техніки, мистецтва)

Фразеологія української мови.

Фразеологією називається розділ мовознавства, що вивчає усталені мовні звороти.

Об’єктом дослідження фразеології як розділу мовознавства є стійкі вислови, їх семантика, структура, походження, роль у мові, взаємозв’язок з іншими мовними одиницями, зокрема словом і реченням.Фразеологією називають також сукупність усталених зворотів певної мови. Наприклад: покласти зуби на полицю; повісити носа; як рак свисне; з вогню та в полум’я. Фразеологія української мови — це й багатство й окраса. Більшість фразеологізмів має образне значення й використову­ється як прикраса або надає соціальної оцінки тексту. . До складу фразеології входять ідіоми, порівняння, крилаті вислови, прислів'я, приказки, стійкі формули, звороти науково-термінологічного характеру, афоризми, сталі вислови з вироб­ничо-технічної сфери та ін.

Фразеологічною одиницею, або фразеоло­гізмом, називається стійке сполучення слів, граматично орга­нізованих за моделлю словосполучення або речення.

Ідіомами називаються стійкі словоспо­лучення, що виражають єдине поняття. Вони втратили свою внутрішню форму і на іншу мову, як правило, дослівно не пере­кладаються: вскочити в халепу; була не була; море по коліна; замилювати очі.

Класифікація фразеологізмів.

Фразеологізми з погляду співвідношення між значенням окремих їхніх компонентів і їхнім цілісним значенням поділяють на три групи: фразеологічні зрощення, фра­зеологічні єдності та фразеологічні сполучення.

Фразеологічні зрощення — одиниці, у яких цілісне значен­ня ніяк не вмотивоване; воно не випливає із значення їхніх компонентів: теревені правити — говорити нісенітниці, байдики бити — ледарювати, глек розбити — посваритися, собаку з'їсти — мати досвід.

Фразеологічні єдності — одиниці, у яких цілісне значення вмотивоване переносним значенням 'їхніх компонентів: три мати камінь за пазухою — приховувати злобу, грати першу скрипку — бути головним, вивести на чисту воду — викрити непорядність.

Фразеологічні сполучення— одиниці, у яких цілісне зна­чення вмотивоване прямим значенням їхніх компонентів: взя­ти слово, зачепити гордість, покласти край, берегти як зіницю ока, подавати надію, страх бере, ласкаво просимо, узяти верх, терпцю немає, звести очі, як піску морського.

Види та форми усного ділового спілкування.

Ділове спілкування існує в двох формах: усній і писемній

Усне ділове мовлення — це спілкування людей під час виконання ними службових обов´язків (під час бесід, нарад, у години приймання відвідувачів тощо). Це може бути мовлення однієї службової особи перед іншою або перед колективом чи зібранням.

Усне мовлення ділової людини має бути:
- виразним (потрібно з чіткою дикцією вимовляти кожне слово);
- точним і недвозначним (використовувати слова з прямим значенням);
- логічним (продумувати кожну фразу, викладати думки послідовно, логічно);
- відповідним ситуації мовлення (кожен службовець повинен пам´ятати: що — кому — коли — де — про що — чому говорить і відповідно добирати мовні засоби);
 нестандартним;
 доречним;
 змістовним;
 стислим

Існують загальні правила, яких бажано дотримуватися:
- сформулювати конкретну мету спілкування, скласти план його проведення;
- створити атмосферу довіри і взаєморозуміння. Привернути увагу партнера, говорити про спільні проблеми;
- уміти переконливо висловлювати свої думки, уважно слухати і задавати запитання;
- не відволікатися від поставленої мети. Уміти правильно сприймати партнера і володіти своїми емоціями;
- робити нотатки, фіксуючи одержану інформацію;
- закінчувати обговорення після досягнення мети.

В практиці ділового спілкування особливе значення має уміння говорити, слухати, ставити запитання, сприймати партнера, стримувати емоції.
У діловому спілкуванні можуть виступати такі його форми:
-товариське,,дружнє;
 робоче,службове;
 ділове,професійне;
 інтимне,приятельське;
 випадкове;
 формально-поверхове.
Від форми залежить саме спілкування, його зміст та відповідна поведінка людей. Справжньою культурою ділового спілкування є уникнення приниження та образи партнера.
До різновидів усного спілкування належать: діалоги, бесіди, виступи, промови, доповіді, дискусії, переговори тощо. Бесіда належить до спілкування у формі діалогів.

Аналіз стилів мови.

Літ. Мова поділяється на стилі. Мовний стиль – це сукупність засобів вираження, зумовлених змістом і метою висловлювання. В укр. мові звичайно виділяють 5 функціональних стилів: науковий, офіційно-діловий, публіцистичний, стиль побутового мовлення і художній. Кожний з стилів має свої особливості і реалізується у властивих йому жанрах.

Розмовний Мета мовлення: обмін інфор., думками, враженнями, прохання чи надання допомоги, виховний вплив. Сфера спілкув.: побутові стосунки з родичами, друзями, знайомими. Форма реалізації: монолог. Мовні особливості: широко використовуються побутова лексика та фразеологізми, емоційно забарвлені і просторічні слова, звертання, вставні слова, вигуки, неповні слова, тощо.

Науковий види творів у яких реаліз.: дисертація, монографія, стаття, підручник, лекція, відгук, анотація, рецензія. Мета мов.: повідомлення про результати наук. дослідж. Сфера спілкув.: наука, техніка, освіта. Форма реаліз.: діалог. Мовні особливості: характерні мовні засоби, спец.фразеологія, терміни, скл. синтаксичні конструкції, повні реч., логічність, точність, обґрунтованість вкладу.

Публіцистичний Види творів у яких реаліз: виступ, нарис, публіцистична стаття, памфлет, фейлетон, дискусія. Мета мов.: обговорення, відстоювання і пропаганда важливих суп.-політ. ідей, сприяння суп. розвитку. Сфера спілкув.: громадсько-політ. життя. Форма реаліз.: монолог(діалог). Мовні особливості: використовується суп.-політ. лексика, емоц. забарвлені слова, риторичні питання, вигуки, повтори; тон мовлення пристрасний, емоційний.

Художній Види творів у яких реаліз: трагедія, комедія, драма, водевіль, роман, повість, поема, вірш, байка. Мета мов.: різнобічний вплив на думки і почуття людей за допомогою художніх образів. Сфера спілкув.: мистецтво слова. Форма реаліз.: монолог(діалог). Мовні особливості: застосовуються всі мовні засоби, особливо широко - слова в переносному значенні.

33.Культура телефонної розмови.

Майстерність телефонної розмови полягає в тому, щоб за короткий проміжок часу повідомити все необхідне і дістати відповідь. Запорукою успішного проведення службової телеф. розмови є компетентність, намагання оперативно вирішити проблему. Невміння розм. по телефону, виділити головне в інформ., чітко, стисло, грамотно і ввічливо висловлюватися може бути серйозним недоліком у проф. підготовці керівників, бо зумовлює втрату роб. часу. Крім того, занадто довгі розмови послаблюють інтерес та увагу. Спілкування за доп. телефону може утруднюватися ч-з навкол. шум, дефекти мови, сильний голос, не відповідний голос співрозмовника. Тому слід говорити виразно, в мікрофон слухавки, спокійно.

За змістом ін. служб. тел. розм. поділяються: 

1)до прийняття рішення

2) після прийняття рішення

У телеф. розмові беруть участь ініціатор розмови та його абонент. Репліки їхнього діалогу містять повідомлення, спонукання, запитання.

Телеф. розмова композиційно скл. з таких компонентів:

а)момент встановлення зв’язку (взаємне відрекомендування)

б)вклад суті справи(введення в курс справи, постановка питання, обговорення ситуації,відповідь)

в)закінчення розмови.

35.Реквізити документів.

Під час оформлення документів слід дотримуватися головних правил їх складання, які передбачають правильне написання реквізитів, їх розміщення на бланку документа. Додержання цих вимог надає документові юридичної чинності.

1 Державний герб України - Посередині бланка або у кутку над серединою рядка з назвою організації

2 Емблема організації чи підприємства - Поряд з назвою організації.

3 Зображення державних нагород - У верхньому лівому кутку або посередині документа

4 Код підприємства, установи, організації - У верхньому правому кутку

5 Код форми документа - У верхньому правому кутку під кодом підприємства, організації, установи

6 Назва міністерства або відомства, якому підпорядковується установа   - У верхньому лівому кутку або посередині сторінки

7 Повна назва установи, організації або підприємства — автора документа У верхньому лівому кутку.

8 Назва структурного підрозділу - У верхньому лівому кутку. Дозволяється друкувати машинописним способом

9 Індекс підприємства зв'язку, поштова й телеграфна адреса, номер телетайпа, номер телефону, факсу, номер рахунка в банку - У верхньому лівому кутку

10 Назва виду документа - Зліва або посередині сторінки.

11 Дата     

12 Індекс - У верхній частині сторінки зліва.

13 Посилання на індекс та дату вхідного документа - У верхній частині сторінки зліва.

14 Місце укладання чи видання - У верхній частині сторінки зліва.

15 Гриф обмеження доступу до документа - З правого боку під кодом форми. Записується

16 Адресат - З правого боку у верхній частині сторінки.

17 Гриф затвердження - У верхній правій частині документа.

18 Резолюція - У правому верхньому кутку.

19 Заголовок до тексту - Друкується малими літерами, розміщується під назвою виду документа.

20 Відмітка про контроль - З лівого боку у верхній частині поля першої сторінки документа

21 Текст - Розташовується на всю ширину сторінки

22 Відмітка про наявність додатка

23 Підпис 

24 Гриф погодження

25 Віза      

26 Печатка

27 Відмітка про засвідчення копій

28 Прізвище виконавця та номер його телефону      

29 Відмітка про виконання документа й направлення його до справи         

30 Відмітка про перенесення відомостей на машинний носій

31 Відмітка про надходження

32 Запис про державну реєстрацію - Розміщується після номера акта чи після грифа затвердження у правій верхній частині першої сторінки документа.