Поняття мовної норми та діалекту

Мовна норма – це система обов’язкових реалізацій, прийнятих у мовленнєвій практиці даного суспільства на даному етапі його історичного (культурного) розвитку, або іншими словами, це сукупність найбільш стійких, традиційних реалізацій елементів мовної структури, відібраних і закріплених суспільною мовною практикою, це сукупність найбільш придатних для комунікативних цілей мовних засобів, що ним користується мовне суспільство.

Мовні норми бувають різних видів і типів. По-перше, є норми місцевих (територіальних) та соціальних діалектів. Норми літературної мови (літературні норми) – це “сукупність колективних реалізацій мовної системи, прийнятих суспільством на певному етапі його розвитку й усвідомлюваних ним як правильні і зразкові” Літературні норми являють собою історично зумовлені, відносно стабільні реалізації мовної системи.

Норми діалектів (діалектні норми) – це також історично зумовлені, відносно стабільні реалізації мовної системи, але такі реалізації, які закріплені в територіально або соціально обмеженій мовленнєвій практиці. Носій певного діалекту завжди має конкретні уявлення (здебільшого суб’єктивні) про деякі особливості свого мовлення, що сприймаються ним на літературному або інодіалектному тлі, як норми цього мовлення. Діалектні норми – це “природні” норми, вони складаються стихійно і коригуються лише інтуїтивними уявленнями мовців про правильне і неправильне в даному діалекті; вони, на відміну від літературних норм, характеризуються ослабленою імперативністю та недостатньою усвідомленістю, меншою функціональною і стилістичною диференціацією, більшою проникністю і надлишковою варіантністю.

Види мовних норм

Мовна норма — сукупність загальноприйнятих правил реалізації мовної системи, які закріплюються у процесі спілкування. Головна ознака мовної норми — унормованість, обов'язкова правильність, точність, логічність, чистота і ясність, доступність і доцільність.

Розрiзняють такі структурно-мовні типи норм

1. орфоепічні норми (вимова);
Наприклад: (молод'ба)

2. акцентуаційні норми (визначають правильний словесний наголос);
Наприклад: вихо!дити- ви!ходити

3. лексичні норми (розрізнення значень і семантичних відтінків, закономірності лексичної сполучуваності);

4. словотвірні норми (регулюють вибір морфем, їх розташування і сполучення у складі слова);

5. морфологічні норми (регулюють вибір варіантів морфологічної форми слова і варіантів її поєднання з іншими словами);

6. синтаксичні норми (регулюють вибір варіантів побудови словосполучень і речень);

7. стилістичні норми (доцільність використання мовно-виражальних засобів у конкретному лексичному оточенні, відповідній ситуації спілкування);

8. орфографічні норми (написання слів);

9. пунктуаційні норми (вживання розділових знаків).

Соціальні та територіальні діалекти

 1) Територіальний діалект — різновид національної мови, якому властива відносна структурна близькість і який є засобом спілкування людей, об’єднаних спільністю території, а також елементів матеріальної і духовної культури, історично-культурних традицій, самосвідомості. Діалект територіальний ототожнюють з говором. Сукупність структурно близьких діалектівутворює наріччя, сукупність усіх наріч — діалектну мову, що є однією з двох основних форм (поряд з літературною мовою) існування національної мови.

2) Соціальний діалект — відгалуження загальнонародної мови, уживане в середовищі окремих соціальних, професійних, вікових та інших груп населення. Характеризується специфічними особливостями у формуванні, доборі й використанні певної частини лексичних та фразеологічних засобів (у граматичній структурі такі особливості не спостерігаються). Обсяг словника таких груп зумовлюється ступенем їхньої відособленості від решти носіїв мови і включає в себе певну кількість специфічних повнозначних слів — іменників, прикметників, дієслів, прислівників, рідше — числівників і займенників (останні засвідчуються тільки в таємних соціально-діалектних системах) чи загальнонародних слів у специфічних значеннях (решта лексичних засобів — загальнонародні слова).

Принципи правопису укр. Мови

Орфографія (від гр. orthos - прямий, правильний, рівний і grapho - пишу) - це правопис. Орфографія містить кілька розділів, кожен з яких є сукупністю правил, що базуються на певних принципах.

ОСНОВНІ ПРИНЦИПИ УКРАЇНСЬКОЇ ОРФОГРАФІЇ: Українська орфографія побудована на фонетичному, морфологічному, історичному (традиційному) та дифиренційному принципах: Фонетичний-написання слова точно відображає його вимову([книга]- книга)

Морфологічний-написання відбувається за принципом: та сама частина (корінь, префікс, суфікс, закінчення) в усіх словах пишеться однаково, незалежно від їх звучання(вимовляється[брацтво], пишетьсябратство, бо брат; [ве^иселий]- веселий, бо весело; [книз'ц'і]- книжці, бо книжка)

історичний (традиційний)- написання слів історично узвичаєно; пояснити його неможливо- треба лише запам'ятати( [йасний]- ясний; [гуни]- гунни)

диференціюючий-при написанні знаходяться значення слів, щоб диференціювати (розрізнити) їх, незіважаючи на однакове звучання(вдень (завидно); в день (в певний день);по-новому (прислівник),по новому мосту(прийменник з прикметником))

Орфограма (від гр. orthos- правильний і gramma- буква) - правильне написання (таке, що відповідає правилам або традиціям), яке потрібно вибрати з ряду можливих. Орфограма вибирається використанням правила. В українській мові переважають написання за фонетичним принципом, коли виконується головний принцип графіки: кожному звукові повинна відповідати окрема літера (астрономія, хата). Але це відбувається не завжди, оскільки одна і та ж буква може позначати різні звуки: хліб - хліб(п); зсунути- с:э нyти. В таких випадках доводиться вибирати із інших варіантів.

Теорії походження мови

Античні гіпотези :

Фюсей. Прихильники природного походження назв предметів, вважали, що імена дані від природи, так як перші звуки відбивали речі, яким відповідають імена. Імена - це тіні або відображення речей. 2. Тесей. Імена походять від встановлення, відповідно до звичаю, заявляли прихильники встановлення назв за угодою, домовленості між людьми. 3. Стоїки. Представники філософської школи стоїків,), теж вважали, що імена виникли від природи. На їхню думку, одні з перших слів були звуконаслідувальними, а інші звучали так, як вони впливають на почуття.

СУЧАСНІ: Звуконаслідувальна. Мова виникла з наслідування звуків природи. Цю теорію стоїків відродив німецький філософ Готфрід Лейбніц. Вигукова гіпотеза. Емоційні вигуки від радості, страху, болю й т.д. призвели до створення мови.(Шарль де Бросс французький письменник-енциклопедист.)
Англійський натураліст Чарльз Дарвін (1809-1882) вважав, що звукоподражательная і вигукові теорії - це два основних джерела походження мови. Біологічна. Мова - природний організм, виникає мимовільно, має певний термін життя і вмирає як організм. Висунув цю гіпотезу німецький лінгвіст Серпень Шлейхер.
Гіпотеза суспільного (соціального) договору. У цій гіпотезі видно вплив античної теорії Тесей, згідно з якою люди домовилися про позначення предметів словами. Цю гіпотезу підтримував англійський філософ Гобс. Жестова теорія. Пов'язана з іншими гіпотезами (вигукові, соціального договору). Висували цю теорію Етьєн Кондільяк, Жан Жак Руссо і німецький психолог і філософ Вільгельм, який вважав, що мова утворюється довільно і несвідомо. Але спочатку в людини переважали фізичні дії (пантоміма).

Трудові гіпотези: 1. Колективістська гіпотеза (теорія трудових вигуків)
Мова з'явився в ході колективної роботи з ритмічних трудових вигуків. Висунув гіпотезу Людвіг Нуаре.
2. Трудова гіпотеза Енгельса. Праця створила людину, а одночасно з цим виникла і мову. Теорію висунув німецький філософ Фрідріх Енгельс. 3. Гіпотеза спонтанного стрибка. За цією гіпотезою мова виникла стрибком, одразу ж з багатим словником і мовною системою. Висловлював гіпотезу німецький лінгвіст Вільгельм Гумбольдт

Морфеміка і словотвір

Морфеміка — розділ мовознавства, що вивчає поділ слова на морфеми, вичленування морфів у слові, аломорфію морфеми, межі аломорфії, перетво­рення на морфеми, швах, спрощення, перерозклад у морфемі, ідентифікацію морфем, їхню структурну, дистрибутивність, функціональну класифікацію.

За значенням і роллю в будові слова морфеми поділяються на кореневі і ті, що служать засобами словотворення та творення форм слова.

В українській мові виділяють такі морфеми:

§ корені (основна значуща частина слів)

§ Афікси: префікси; постфікси- суфікси та флексії або закінчення; інтерфікси (службові морфеми, що не мають власного значення, і слугують для зв’язування коренів у складних словах — водоспад).

Афікси в українській мові можуть бути словотворчими та словозмінними (писати / написати у дієсловах доконаного та доконаного видів, високий, вищий, найвищий у прикметниках).

Словотвір (також деривація) — розділ мовознавчої науки, що вивчає структуру слів і способи їх творення