Культура усного ділового спілкування. Мовний етикет.

Досконале володіння мовою, її нормами в процесі мовленнєвої діяльності люд. визначає її культуру мовлення.

До усного проф. мовлення ставляться такі вимоги: 1)точність у формулюванні думки, недвозначність;2)логічність;3)стислість;4)Відповідність між змістом і мовними засобами;5) Відповідність між мов. засобами та обставинами мовлення;6) Відповідність між мов. засобами та стилем вкладу;7)Вживання сталих словосполучень;8)Різноманітність мовних засобів;9)нешаблонність у побудові висловлювання;10)доречність;11)виразність дикції;12)відповідність інтонації мовленнєвій ситуації. Необхідно, щоб ці вимоги базувалися на знанні літ-ної норми і чутті мови(здатності відчувати належність слів до певного стилю, доречність вжив. Слів у певній ситуації). Загальна мовна культура визначається і знанням норм літ-ної мови,і ерудицією, і світоглядом люд., і культурою мислення, і технікою мовлення. Усне професійне мовлення – це розмовно–літ-не мовлення, воно наближається до мовлення писемного.

Етикет –це правила поведінки і спілкування людей у суспільстві; зовнішній прояв відносин між людьми, культури особистості. Якщо поняття «етикет» містить у собі обов’язки людей один щодо одного, норми і правила їх поведінки і спілкування у різних ситуаціях, то поняття «службовий етикет» визначає норми і правила спілкування тільки на роботі. Мовленнєвий службовий етикет – це правила мовленнєвої поведінки на роботі.Перше враження про людину скл. з того, наскільки щиро і привітно вона вітається. Наше враження може бути хибним, але, незважаючи на цю логіку, люди підсвідомо орієнтується на свої почуття під час привітання. Тому, незалежно від настрою, треба вітатися завжди привітно. Поганий настрій не слід поширювати на інших люд.,оскільки можна наразитися на зустрічну неприязнь. Загальна та мовна к-ра виявляється у вмінні вибрати доречну форму привітання та прощання. Звертання до співрозмовника на ім’я та по батькові звучить ввічливіше,ніж звертання за допомогою звертання за допомогою займенників ти, Ви. Пошанна множина в укр. мові виражається дієсловом та займенником у формі другої особи

32.Візитна картка як атрибут ділового спілкування. Види візитних карток.

Візитна картка (візитка) - традиційний носій контактної інформації про людину або організацію. Виготовляється з паперу, картону або пластику невеликого формату. Візитка включає ім'я власника, компанію (звичайно з логотипом) і контактну інформацію (адреса, номер телефону та / або адресу електронної пошти, веб-сайта).

Візитки умовно можна розділити на види: особисті (сімейні), ділові та корпоративні.

Особисті візитки в основному використовуються в неформальному спілкуванні при дружньому знайомстві. Також популярні вони серед фрілансерів. У такій візитці, як правило, вказуються ім'я, прізвище та номер телефону власника. Посаду та адресу в цій візитці можна опустити. Друк візитки може бути виконаний в будь-якому стилі і розроблятися відповідно до індивідуальних побажань власника.

Корпоративна візитна картка, як правило, не містить імен і прізвищ. При друці, в ній зазначається інформація про компанію, сфера діяльності, перелік послуг, контактні телефони, карта проїзду, адреса веб-сторінки. Зазвичай корпоративна візитка відображає фірмовий стиль компанії. Має рекламний характер і в основному використовується на виставках, конференціях, з'їздах.

Ділова візитка використовується в бізнесі, на офіційних зустрічах та переговорах, для надання контактної інформації своїм майбутнім клієнтам. На ділових візитках обов'язково вказуються ім'я, прізвище, посада бізнесмена, а також назву фірми і вид її діяльності. Відповідно до загальносвітової практики і за правилами української мови спочатку повинні бути зазначені ім'я, по батькові, а потім - прізвище. У розробці візитки використовується фірмовий стиль компанії і логотип. Такі візитки зазвичай мають строгий дизайн. У державних службовців та депутатів на візитній картці може знаходитися зображення державних символів, таких як прапор і герб країни. Ділова візитна картка без адреси також не відповідає нормам етикету. Винятком є ​​дипломати і вищі державні посадові особи. Ділові візитки повинні містити максимально читабельні шрифти.

Групи слів у лексиці

Слова, однакові за звучанням і написанням, але різні за лексичним значенням, називаються омонімами: кран, блок, бал, моторний, жати. Слова-омоніми мають однакові граматичні ознаки.

Трапляється, що однакове звучання і написання мають окремі форми різних слів — омоформи:

Доїла (від їсти) — доконаний вид;

доїла (від доїти) — недоконаний вид;

їм (Д. в. займенника вони);

їм (1-а особа однини теперішнього часу дієслова їсти);

мило (іменник у Н. в.);

мило (минулий час середнього роду дієслова мити);

мило (прислівник).

Омоніми та омоформи вживаються для створення жартівливих висловів — каламбурів. Напр.: Радянський Союз запустив (=послав у політ) не тільки супутники. Він запустив (=занедбав) і сільське господарство.

Синоніми (від грец. synonymos — однойменний) — слова, різні за звучанням і написанням, але однакові або дуже близькі за лексичним значенням: лелека, бусол, чорногуз;

чемний, вихований, ввічливий.

За спільним лексичним значенням синоніми об'єднуються в синонімічні ряди.

Синоніми допомагають уникнути небажаних повторів слів, точніше і виразніше висловити думку.

У тексті подібну роль виконують і слова, лексичні значення яких не збігаються, а лише за певними ознаками зближуються.

Антонімами (від грец. anti — проти і onyma — ім'я) називаються слова з протилежним лексичним значенням: близький — далекий, радість — смуток, засинати — прокидатися, усі — ніхто. Обидва члени антонімічної пари належать до однієї частини мови.

Різні значення багатозначних слів можуть мати різні антоніми. Порівняйте:

свіжий хліб — черствий хліб;

свіжі газети — старі газети;

свіжий вітер — сухий вітер.

Антоніми служать для змалювання контрастних картин.

Ділова нарада.

Ділова нарада — це робота колективного розуму, спрямованого вмілим керівником у потрібне русло на плідний кінцевий результат.Проблема, яка виноситься для обговорення на нараду, може мати будь-який характер: організаційний, виробничий, дисци­плінарний, інформаційний тощо. Оптимальна кількість учасників наради – 10—12 осіб. Більша кількість учасників просто не зможе взяти активної участі в обговоренні, а менша не дасть змоги виявити різні погляди на проблему. Ефективність наради певною мірою зале­жить від рівня підготовки як самої наради, так і окремого її учас­ника й, безумовно, керівника.Види нарад

Інформаційна(директивна або інструктивна) нарада скли­кається для ознайомлення учасників із новими даними, факта­ми, постановами тощо та наступного їх обговорення. Доцільно ознайомити учасників із новою інформацією завчасно (у пи­семній формі), а час наради використати для обговорення та прийняття конкретних рішень.

Оперативна або диспетчерська (селекторна, телефонна, комп'ютерна) нарада передбачає охоплювати такі етапи управління: збір інформації, її опрацювання та прийняття рішен­ня без скликання всіх учасників у певному місці. Для цього використовують як традиційні засоби зв'язку (телефон, селек­тор, радіо), так і новітні (комп'ютерну мережу). Час інформації з місць, послідовність викладу та його тематика повинні бути чітко регламентовані.

 Дискусійна (полемічна) нарада передбачує вільній виклад варіантів думок, гіпотез, версій, припущень тощо. Цей найдемократичніший вид нарад продукує найбільш ефективні та конст­руктивні рішення важливих проблем.

Виробничі (службові) наради доцільніше планувати на другу половину дня - на кінець робочого дня або відразу після обідньої перерви. Засідання й наради громадських об'єднань, комісій та ін., як і будь-яка громадська робота, проводяться лише в позаробочий час. Успішне проведення наради передбачає наявність головуючого, який надає слово, слідкує за регламентом і порядком, за послідовністю виступаючих та дотриманням програми наради й теми питан­ня, що обговорюється. На головуючого покладено обов'язок слідкувати за тим, щоб усі завдання, поставлені на нараді, були:

—чітко сформульовані;

—розподілені за конкретними виконавцями;

—визначені щодо терміну виконання.

Хід наради протоколюється секретарем, а виконання при­йнятих постанов контролюється призначеними відповідальними.

Залежно від змісту, призначення, форми чи способу виголошення, а також обставин публічний виступ поділяється на такі жанри, як доповідь, промова.

ПРОФЕСІЙНА ЛЕКСИКА

Професіоналізми — слова, що вживаються на позначення спеціальних понять у сфері тієї чи іншої професії.

У різних галузях науки, виробництва, політики, культури Професіоналізми виступають як синоніми до вже існуючих термінів. Але на відміну від термінів вони можуть мати експресивне забарвлення і досить детально характеризувати рід занять, дії чи предмети, безпосередньо пов'язані зі сферою діяльності відповідної професії. Виникають Професіоналізми і як розмовні неофіційні замінники вже існуючих у певній галузі термінів. Це загаль­нозрозумілі слова, але вони не є літературними.Нові Професіо­налізми творяться за рахунок словоскладання, префіксів та суфіксів. Серед найпопулярніших префіксів є: до- (доукомп­лектувати, дообладнати), недо- за- над-, серед- серед суфіксів найбільш продуктивні -ість, -ат, -ація, -аж. Такі Професіоналізми вживаються здебільшого в усному мовленні. У писемному спілкуванні, зокрема в діловому, вживання таких слів небажане. Також велика кількість професіоналізмі в митній лексиці, ось наприклад декілька з них:

Дельфійський метод — метод експертної оцінки, який базується

25. Поняття про стиль. Стилістична диференціація мови.

Слово „стиль” багатозначне. Походить воно від латинського слова stilus – „паличка для письма”, тобто письмове знаряддя, яке використовувалося в часи античного Риму й середньовіччя. У літературі й взагалі у мистецтві стиль означає певну єдність художніх образів і форм їх вираження. Стиль означає також спосіб, прийом, метод певної діяльності.

Мовний стиль — це сукупність мовних засобів вираження, зумовлених змістом і метою висловлювання. В українській літературній мові звичайно виділяють п'ять функціональних cтилів:

науковий, офіційно-діловий, публіцистичний, стиль побутового мовлення і художній. Кожний зі стилів має свої характерні ознаки й реалізується у властивих йому жанрах.

З роками, від століття до століття, від епохи до епохи змінюються мовні стилі. Ряд термінів і слів виходять з ужитку і виникають нові, а ті, що лишаються, змінюють своє значення. Тому стиль ділової мови на сучасному етапі відрізняється від стилів попередніх років.

Уміння складати ділові папери, вдумливо читати їх, правильно розуміти — обов'язок кожної сучасної людини.