Економічна політика України в контексті розширення ЄС.

Європейське співтовариство визнало Україну як незалежну державу у 1991. На сьогодні ЄС є найбільшим інвестором і другим після Росії торговим партнером України, а також найбільшим донором безоплатної фін. допомоги. Значну матеріальну допомогу було надано Україні для підтрим­ки перехідного періоду у вигляді макрофінансової допомоги (під­тримка балансу платежів) шляхом надання позик. Вона спрямована на впрова­дження заходів у межах економічних реформ, на вдосконалення ядерної політики, на гуманітарну допомогу, пов'язану з проблема­ми, які виникли внаслідок Чорнобильскої катастрофи, на технічну допомогу всіх видів. Каналами надання допомоги слугували Про­грама ТАСІS та інші спец. програми. Серед інших секторів, на яких було зосереджено увагу Про­грами, були енергетика й охорона довкілля. По двох секторах (с/г і продовольство, транспорт та комунікації) спостерігалося зменшення обсягів коштів, що свідчить про зниження уваги до них у Програмі по країні. Однак значні фін. ресурси бу­ли надані Україні у формі устаткування і споруд. У 1998 була затверджена стратегія інтеграції України до ЄС, що має за­безпечити входження держави до європейського політичного, економічного і правового простору та отримання на цій основі статусу асоційованого члена ЄС, що є головним зовнішньополі­тичним пріоритетом України у середньостроковому вимірі. Пріоритет на найближчі роки в галузевій співпраці віддається сфері транс'європейських транспортних, електроенергетичних та інформаційних мереж, співробітництву в галузі юстиції, боротьбі з організованою злочинністю, митній справі, науково-дослідній сфері, промисловій і с/господарській кооперації тощо. Загальна стратегія ЄС щодо України ухвалена Європейською радою у 1999 р. Вона розрахована на 4 роки і є до­кументом, що закладає засади співпраці з державою, яка не є без­посереднім претендентом на вступ до Союзу. Основні положення стосуються підтримки України з боку ЄС в економічній, політичній, культурній сферах, а також у галузі юстиції і внутрішніх справ.

35. Економічне середовище, види й суб'єкти міжнародних економічних стратегій.

При розробці стратегії необхідно насамперед виходити з інтересів і можливостей своєї країни. Але в умовах глобалізації вплив міжнародного середовища, великою мірою саме економічного, на економічний розвиток країни дуже сильний
Види стратегій класифікуються за вертикальним та горизонтальним рівнями і у загальному вигляді є стратегіями:
· Глобальними
· Стратегії домінування та підпорядкування
· Стратегії поступального розвитку
Ці стратегії використовують лише розвинуті країни такі як Швеція, Швейцарія, Голландія, Франція.
· Стратегії наздоганального розвитку
· Стратегії економічного прориву
Являє собою мобілізаційну модель розвитку. Потребує мобілізації всіх зусиль заради поставленої мети.
· Стратегії виживання
Пасивна стратегія, що не потребує ні участі держави, ні активної ролі індивідів суспільства.
· Антикризові стратегії
Ця стратегія здійснюється як на глобальному, так і на мікрорівнях.
Суб’єкти міжнародних економічних стратегій
- Національні інститути та організації
- Над регіональні інститути та організації
- Наднаціональні регіональні уряди
- Національні уряди
- Менеджери ТНК
- Власники підприємств

36. Економічний глобалізм і економічний антиглобалізм у геостратегічному контексті.

Економічний «глобалізм» являє собою історичний процес, що є результатом новаторства людей і технічного прогресу. Цим терміном називають усе зростаючу ступінь інтеграції країн в усьому світі, обумовлену насамперед торговими і фінансовими потоками. Іноді під ним мається на увазі також рух людей (праці) і знань (технологій) через міжнародні кордони. Глобалізації властиві також більш широкі культурні, політичні й екологічні параметри.

Останніми роками піднялась хвиля безпрецедентного громадського опору сучасному економічному глобалізму, формується і структурується антиглобалізаційний рух, з’являються характерні в цьому плані публікації.
Активними учасниками антиглобалістичного руху є різні за цілями, формами організації і діяльності протестні (стосовно до глобалізації) групи: профспілкові, релігійні, зелені, ліві, анархісти, пацифісти та ін. Спектр їхніх антиглобалізаційних інтересів і дій, як з точки зору мотивації, так і організації є унікально різноплановим і різновекторним

.При цьому очевидним є, по-перше, безпрецедентно зростаюча масовість руху; по-друге, його «молодіжний» характер; по-третє, неформальність відносин; по-четверте, переважно електронна основа консолідації; по-п’яте, відносна самостійність груп і організацій без чіткої централізації і «єдиного» керівництва.
Серед організаційно оформлених антиглобалізаційних груп превалюють представники розвинених країн, хоча в цей процес поступово і по-своєму зацікавлено втягуються і громадяни країн, що розвиваються, та країн із перехідними економіками.

При неупередженому аналізі видно, що функціонально антиглобалізм зосереджений на таких (далеко не нових) проблемах розвитку, як: збереження середовища нормальної життєдіяльності; захист прав людини і працівників, подолання нерівності і бідності тощо.

37. Економічний націоналізм – стратегія захисту національних економік в умовах глобалізації.

Основною з функцій економічного націоналізму є захист національної економіки. Вперше про це заговорив Ф.Ліст. він виділяє такі економічні положення економічного націоналізму.

1. Фінанси. Фінансова політика перебуває під контролем держави, регулюється її законами, але не підпорядковується державним установам. Збереження контролю національного капіталу над банківською системою.

2. Торгівля. Вільне існування внутрішнього ринку. Державне управління торгівлі в міждержавних угодах. Кожна держава захищає своїх виробників через політику протекціонізму з метою їх розвитку. Після підйому галузі промисловості - повернення до вільної торгівлі.

Важливим інструментом у процесі становлення народного господарства нації стає політика протекціонізму (обмеження надходження до країни імпортних товарів шляхом введення високого ввізного мита), а також стимулювання розвитку транспорту і технічних знань.

3. Промисловість. Державна підтримка власного виробника та стратегічно -важливих галузей промисловості. Державний контроль над ними.

У перспективі вкрай вигідно розвивати ті галузі, де сьогодні витрати поки що вищі, ніж за кордоном. Розвивати, інвестувати – ось єдина дорога зниження витрат на перспективу.

4. Сільське господарство. Опора с/г - це середнє фермерське господарство. Їм надається право володіти засобами виробництва та самостійно розпоряджатися результатами своєї праці. Їхня діяльність не має наносити шкоди національному господарству. Рівень та масштаби конкуренції зводяться до мінімуму кооперативними спілками.

5. Роль держави. Держава – основний інструмент для досягнення економічного добробуту нації та народів, які проживають на її теренах. Через це держава є цінністю для її населення. Держава – окремий гравець у господарській системі поруч з іншими її суб’єктами.

За Фрідріхом Лістом, держава повинна інвестувати в науку, освіту та транспортну систему, які виступають головними рушіями розвитку та модернізації нації й країни.

6. Основна економічна мета. Економічний розвиток нації як частини світової спільноти. Класовість не заперечується, як у марксизмі, але і не допускається безконтрольна експлуатація робітників буржуазією (власниками капіталу). Добробут окремої людини прямо залежить від добробуту нації.

7. Приватна власність. Не є священною, але сприймається як необхідність. Приватна власність надається представникам нації з метою збільшення особистого та суспільного добробуту.

38. Економічні аспекти зіткнення та взаємодії цивілізацій.

Аспекти зіткнення і взаємодії цивілізацій можна сформулювати у таку схему:

бажання мати вплив на хід подій у світі → 2. посилення ролі на світовому ринку → 3. стратегія поглинання.

Найголовнішу роль головного агресора у світі можна без вагань віднести США. Через американську фінансову могутність, ця країна «підкорює» собі інші країни, перетворюючи їх на свої колонії. США під прикриттям за демократію суспільства фактично робить країни своїми базами природних ресурсів. Що ж до Європейського союзу, він, незважаючи на свою могутність, все ж не йде шляхом США. Тут більше спостерігається взаємодія цивілізацій, хоч не без зиску для самого Євросоюзу. Безперечно першоосновою їхніх дій є бажання мати якомого більше впливу на хід подій у світі.