Економічна допомога країн-лідерів країнам з перехідною економікою як інструмент управління трансформаційними процесами у цих країнах.

Країни-лідери досить активно надають фінансову допомогу країнам з перехідною економікою, що дає змогу економікам цих країн розвиватися швидше та більш ефективніше. Приклад економічної допомоги можна привести на країнах-лідерів ЄС та Україною. Такий приклад є характерним і для інших країн, з перехідною економікою.

Значну матеріальну допомогу було надано Україні для підтрим­ки перехідного періоду у вигляді макрофінансової допомоги (під­тримка балансу платежів) шляхом надання позик. Вона спрямована на впрова­дження заходів у межах економічних реформ, на вдосконалення ядерної політики, на гуманітарну допомогу, пов'язану з проблема­ми, які виникли внаслідок Чорнобильскої катастрофи, на технічну допомогу всіх видів. Каналами надання допомоги слугували Про­грама ТАСІS та інші спец. програми. Серед інших секторів, на яких було зосереджено увагу Про­грами, були енергетика й охорона довкілля. По двох секторах (с/г і продовольство, транспорт та комунікації) спостерігалося зменшення обсягів коштів, що свідчить про зниження уваги до них у Програмі по країні. Однак значні фін. ресурси бу­ли надані Україні у формі устаткування і споруд.

Саме фінансова допомога є досить вагомим інструментом трансформаційних процесів у країнах з перехідною економікою, адже вона може мати значний вплив на збільшення фінансування важливих галузей економіки країни та підтримки тих сфер, які потребують цих грошей.

32. Економічна інтеграція як напрям світового економічного розвитку.

Як відомо міжнародна економічна інтеграція являє собою процес господарського і політичного об’єднання країн на основі розвитку глибоких стійких взаємозв’язків і розподілу праці між окремими національними господарствами, взаємодіях їх економік на різноманітних рівнях і в різноманітних формах. На макрорівні інтеграція розвивається на основі об'єднання національних економік країн, внаслідок чого виника­ють регіональні інтеграційні утворення. Основними формами ре­гіональної інтеграції є: зона преференційної торгівлі; зона вільної торгівлі; митний союз; спільний ринок; економічний і політич­ний союз. На досить високому рівні розвитку інтеграції націона­льні економіки становлять єдине ціле, що характеризується єди­ною виробничою структурою, спільною структурою регулювання з боку державних і недержавних інституцій, вільним рухом фак­торів виробництва і навіть політичною єдністю. 

33. Економічна політика України в контексті діяльності СНД.

Вироблення чіткої та послідовної стратегічної лінії, визначення прийнятних тактичних методів розв’язання кардинальних завдань розвитку України істотно ускладнені парадоксальним і небезпечним дисбалансом зовнішніх чинників. Мова йде про суперечність між дедалі більш прозахідним зовнішньополітичним, військово-стратегічним курсом країни та її жорсткою, значною мірою односторонньою економічною залежністю від Росії, взагалі від відносин за східним вектором — із блоком країн СНД. Можна вважати, що ця залежність значною мірою є енергетичною, а це означає, що з підвищенням ефективності комплексу відтворення така залежність має бути подоланою. Але, по-перше, це є справою часу, а по-друге, мають значення й наявні виробничо-технологічні зв’язки, перспективи розвитку виробничої кооперації.

Про характер української торгівлі в рамках СНД свідчить її структура. Так, третину українських закупівель у Росії становить газ, більше однієї п’ятої — нафта і нафтопродукти, і до цього додається закупівля вугілля й електроенергії. Предметом закупівлі у другого за значенням зовнішньоторговельного партнера України в СНД — Туркменістану — майже виключно є газ. Власне, можна сказати, що на сьогодні основним зовнішньоторговельним вектором для України автоматично стає базовий постачальник вуглеводневих енергоносіїв.

Другий за значенням «вузол залежності» України від СНД — збут товарів. При цьому також кажуть про безальтернативність, але вже в плані неконкурентності вітчизняних товарів на світових ринках. Однак виробництво неякісних товарів аж ніяк не можна вважати стратегічним вибором, а насправді такий вибір не може не бути пов’язаним із радикальним переозброєнням основних фондів, а отже — з інвестиціями. А достатніх навіть для власних потреб інвестиційних ресурсів у країн СНД немає. Один з нечисленних винятків становить російський Газпром, але його інвестиційні інтереси пов’язані з установленням контролю над стратегічними трубопроводами і потужностями нафтопереробки і, як правило, є некомпліментарними стосовно національних пріоритетів України.

Очевидно, що подібний стан речей у принципі не може тривати досить довго, бо можна втратити здатність дотримуватись системи пріоритетів, орієнтованої на національні інтереси, а це загрожує самому існуванню України як суверенної держави.