Еволюція стратегій Європейського Союзу.

Перший етап формування ЄПС був започаткований саммітом Глав держав «шістки» в Гаазі 2 грудня 1969р., який доручив міністрам закордонних справ розглянути можливість розвитку Співтовариства в напрямі політичного об’єднання. Прийняттям Люксембурзької декларації (27 жовтня 1970р.) було встановлене політичне співробітництво країн "шістки" у формі регулярного обміну інформацією і консультацій з міжнародних проблем.

Рішення про інтенсифікацію політичного співробітництва, прийняте на Паризькій конференції (1972р.), разом із заснуванням Європейської Ради (грудень 1974р.) та рішенням про запровадження прямих виборів до Європарламенту (1976р.) поклали початок інституалізації ЄПС.

На другому етапі, з прийняттям Єдиного європейського акту, відбулася кодифікація політичного співробітництва. Акт передбачав:

· обов’язковість взаємного інформування, консультацій і узгодження точок зору та акцій;

· обов’язковість консультацій перед прийняттям рішень на національному рівні, якщо вони стосуються зовнішньополітичних проблем;

· прийняття рішень консенсусом;

· постійний безпосередній зв’язок між міністер­ствами закордонних справ;

· створення нових органів політичного співробіт­ництва (Політичного комітету, Групи європейських кореспондентів, робочих груп і Секретаріату.

На третьому етапі, з підписанням Маастрихтського договору про Європейський Союз (ДЄС), поряд із Європейськими Співтовариствами запроваджувалися інші складові співробітництва: спільна зовнішня політика та політика безпеки (СЗППБ), політика у сфері юстиції і внутрішніх справ.

СЗППБ (другий "стовп" ЄС) іде набагато далі ЄПС у багатьох сферах. Головними цілями СЗППБ є :

· захист спільних цінностей, основних інтересів і незалежності Союзу;

· посилення безпеки Союзу та країн-членів;

· збереження миру та зміцнення міжнародної безпеки;

· сприяння міжнародному співробітництву;

· розвиток та утвердження демократії і верховенства права за безумовного дотримання прав і свобод людини.

З прийняттям Амстердамського договору до ДЄС були інкорпоровані так звані Петерзберзькі завдання, закріплено формування Спільної європейської політики безпеки і оборони (СЄПБО). Були створені Офіс високого представника ЄС з питань СЗППБ та інші виконавчі органи. Під час наступних засідань Європейської Ради були зроблені подальші кроки в розпитку СЗППБ.

30. Еволюція стратегій розвитку економіки України.

Україна розвивається за такими принципами – за моделлю саморозвитку капіталізму, що не розрахована на економічний прорив. Історія не наводить доказів тому, що так званий „саморозвиток” приводив до зміцнення могутності національної держави.

Що стосується України, то стратегічно вивіреної національно-мобілізаційної доктрини у неї немає і досі: розвиток трансформаційних процесів відбувається за „диким” сценарієм, а тому поступове, але досить динамічне послаблення конкурентоздатності країни на світовому ринку є логічним наслідком.

Наприклад, розгортання приватизації – провідної інституції трансформацій, як уже зазначалось, відбувалось усупереч логіці доктрини національної економічної безпеки (ця доктрина не раз декларувалась, причому саме у контексті лібералізації, хоча зазвичай, якщо брати до уваги трансформативні наміри, вона вступає з нею у антагонізм), і результатом втілення цієї програми є перехід ключових, вирішальних структуроутворюючих галузей у власність інших держав, що повністю підриває усяку основу для формування конкурентноздатної національної економіки. Це вже не просто відтік ресурсів – це повне узалежнення економіки країни.

На сьогоднішній день актуальною як в світі, так i особливо для України є мобілізаційна модель,  з використанням принципу економічного націоналізму для України, слід зазначити, що передумови використання такої моделі уже дозріли: у суспільстві зростає розуміння того, що національний суверенітет (як збереження цивілізаційної унікальності) не може бути самоціллю, а може бути тільки виразом певної ідеї: щоб стати реальністю, він потребує економічного оформлення, щоб довести свою спроможність та життєздатність – економічних аргументів. Та, найголовніше, у використанні саме такої моделі вже назріла потреба у того прошарку суспільства, що на собі відчув наслідки розмивання національно-економічних граней суспільства, і за використання у своїх приватних цілях моделі надмірної відкритості розплачується з глобальним співтовариством особистою ізоляцією