Глобалізація як західний проект.

Найважливішим, найвпливовішим процесом у середовищі фо­рмування стратегій розвитку нині є глобалізація. Західні дослідники в галузі економіки, соціології й політології пов'язують з глобаліза­цією принципово новий етап у розвитку людства, що якісно від­різняється від попередніх історичних формацій. Зокрема, в еко­номічному вимірі процес глобалізації узгоджується з переходом від індустріального суспільства до постіндустріального. Якщо так, то стратегії економічного розвитку країн, що знаходяться ще на аграрній або індустріальній стадіях, повинні бути націлені са­ме на постіндустріальні перспективи. З глобалізацією одні фахів­ці пов'язують надії на поширення соціального прогресу в масш­табах усього людства, а інші виступають з песимістичними про­гнозами щодо майбутнього розвитку світового суспільства. Така суперечливість у поглядах на глобалізацію має як об'єктивні, так і суб'єктивні причини.

Глобалізація розглядяється як західний проект тому, що вперше використання терміну та вивчення було здійснено саме західними економістами.

Уперше термін «глобалізація» з'явився в науковому обігу два десятиліття тому, в 1983 р., в статті Т. Левіта, опуГлікованій у журналі «Гарвард бізнес рев'ю». Ним він так назвав феномен злиття ринків окремих продуктів, що виробляли багатонаціона­льні корпорації. З того часу поняття глобалізації значно розши­рилося й збагатилося дефініціями. Одне з найбільш розширених, але точних за основною ідеєю тлумачень глобалізації належить У.Т. Андерсону. В книзі «Все тепер пов'язано. Життя в першій глобальній цивілізації» він розглядає глобалізацію як «систему систем», що прискорено змінюється. Ця система охоплює не тільки економіку, але й політику, культуру і навіть біосферу¹.

Аналогічне тлумачення глобалізації надає американський до­слідник Р. Кеохане, який розглядає її як «стан світу, для якого характерні мережі взаємозалежності, що простягаються на транс­континентальні відстані. Складовими частинами цих мереж мо­жуть бути оух і вплив потоків капіталу й товарів, інформацій та ідей, людей і насильства, а також пов'язані з екологією біологіч­но ефективні субстанції» . Відповідно до цього відокремлюються чотири виміри глобалізації: економічна, військова, екологічна і соціально-культурна.

Глобалізація як об’єктивний процес розвитку економіки.

Глобалізація розвитку економіки на даний час проявляється через системні зрушення у динаміці світової економічної системи. Якщо раніше успіх підприємництва залежав від класичної комбінації факторів виробництва, то сьогодні це визначається складною комбінацією елементів знань, інтеграцією цих факторів і технологій, об'єднанням капіталу, інформаційних та інтелектуальних ресурсів.

Таким чином, на початок третього тисячоліття розвиток світу відбувається в рамках глобальної економічної системи. Виник глобально функціонуючий світовий виробничо-господарський механізм, складовими якого стали окремі національні економічні системи. У новій міжнародній економіці існує менше можливостей для автономної національної економіки. Глобалізація економіки призводить практично до нездатності регулювання функціонування ринку й системи виробництва на національному рівні в окремо взятій країні у відриві від світових господарських процесів й стану міжнародної кон’юнктури. Глобалізація диктує усім країнам правила щодо взаємного існування та взаємодії на міжнародному рівні, необхідні для досягнення однієї конкретно визначеної мети – створення єдиної світової глобальної економічної та політичної системи.

Глобалізація як стратегія і як основа транснаціоналізації світової економіки.

На сьогоднішній день глобалізація відіграє важливу роль у процесі транс націоналізації світової економіки та має значний вплив на розвиток дільності ТНК в різних країнах.

Саме завдяки глобалізації збільшується кількість ТНК, що дає змогу економікам країн переплітатися та розвиватися.

Саме на етапі транснаціоналізації інтернаціоналізованих процесів виникають виробничі комплекси, національна приналежність яких починає долати державні кордони. Ці комплекси інтегруються в могутню торгово-індустріальну транснаціональну систему, в якій лідируюча роль переходить від торгового і промислового капіталу до фінансового капіталу. Отримуючи прибуток з всіх країн світу, ТНК досить швидко нагромадили резерви валют, які сьогодні в декілька разів перевищують резерви всіх центральних банків світу разом узятих. Зрозуміло, що багато які ТНК не відмовляються отримати прибуток на обмінних валютних операціях, на операціях з корпоративними цінними паперами або на ринках державних позик. Це породжує загрозу глобальної фінансової нестабільності, жертвами якої стали, наприклад, в 1998 р. багато які азіатські країни.

24. Глобалізм і національна економіка: інтеграція і протистояння.

Позитиви глобалізму: можливість глобального регулювання екологічної ситуації на планеті, убезпечення людства від глобальних загроз різного характеру, які непереборні для кожної окремо взятої держави і навіть наддержави (скажімо, планетарні катастрофи), можливість «підтягнути» в економічному плані відсталі країни до рівня просунутих, світова координація боротьби зі СНІД, наркоманією, тероризмом тощо. Щоправда вирівнювання економічного розвитку – це тільки задекларований «позитив», у дійсності спостерігається збільшення економічної прірви між країнами внаслідок глобалізації.

Негативи глобалізму:

1. збільшення розриву в рівнях економічного і соціального розвитку між економічно розвинутими країнами

2. зростання безробіття, бідності, безпритульності, а також техногенне перевантаження і деґрадація довкілля в бідних країнах

3. економічне і політичне послаблення національних держав, пригнічення внутрішніх національних ринків, національних економік, що веде до практичного усунення націй-держав з конкурентного середовища

4. зростання рівня тіньової економіки, її розростання до рівня глобально-світової і вихід з-під контролю націй-держав. Загальна криміналізація економічної діяльності, зростання корупції

5. конфлікт між вимогами глобалізації та соціально-культурними і економічними традиціями націй-держав (наприклад, глобальна еліта вимагає від України вільного продажу землі іноземцям, що протиприродно для господаря-українця).