Завдання та шляхи розвиткумовлен. Молод.школ.

Розвиток мовл-провідний принцип програми, де визначені основні напрямки розвитку мовл мол шк. Розрізн 4 види мовлен діяльн: слухання-розум(аудіюв), говоріння, читання, письмо. Для того, щоб правильно організувати мовленнєву діяльність, вчитель має чітко знати напрямки розвитку мовл: вдосконалення звукової-ри мовл; робота над словом(засвоєння, уточнення, активізація словника); вдоскон граматичного ладу мовл (правильна побудова реч); роб над зв’язним мовл (над текстом); роб над к-рою мов, засвоєння вічливих норм спілкув. Отже, важливими завданнями формування і розвитку мовленнєвої діяльності мол шк є розширення їх словникового складу, оволодіння вміннями вживати слова у властивому їм зн; набуття вмінь користуватися мовновиражальними засобами залежно від мети і ситуації спілк; послідовно і логічно виражати свої думки в усній та пис формах; засвоєння осн норм мовленнєвої к-ри. Перелічені напрямки роботи з розвитку мовлення становлять основу для формування у молодших школярів умінь сприймати, відтворювати і будувати зв'язні ви­словлювання різних типів і стилів. Необхідність навчати дітей зв'язно висловлювати свої думки викликала до життя термін «зв'язне мовлення», який закріпився у методиці викладання мов у початкових класах. Під цим терміном розуміється монологічне мов­лення, точніше — процес, діяльність мовця, послідовний усний чи письмовий виклад думок, знань. Наслідком та­кої діяльності стає текст, тобто сукупність взаємопов'я­заних самостійних речень, об'єднаних спільним предме­том (темою) й головною думкою висловлювання за до­помогою мовних (лексичних, граматичних й інтонацій­них) засобів. У методиці мови ці два поняття «зв'язне мовлення» і «текст» стоять поряд. У практиці початкової школи терміном «зв'язне мов­лення» називають розділ методичної науки, який ста­вить своїм завданням навчати дітей розуміти і будувати висловлювання з огляду на мету, умови спілкування, до­тримуючись норм літературної мови. методичних принципів: єдності розвитку мов­лення; зв'язку роботи з розвитку мовлення і мислення; взаємозв'язку усного і писемного мовлення; зв'язку ро­боти з розвитку мовлення з вивченням граматико-орфо­графічного матеріалу та уроками читання.Одним із перспективних напрямків всебічної реалі­зації цих принципів є такий спосіб організації навчання зв'язному мовленню, коли учні ідуть від загального (уза­гальненого) до вивчення конкретного (часткового), од­ночасно засвоюють взаємопов'язані мовні і мовленнєві поняття.Цей раціональний шлях засвоєння знань, умінь, на­вичок враховує програма, передбачаючи три етапи ово­лодіння способами мовленнєвої діяльності:початкове ознайомлення із способами побудови зв'язних висловлювань у процесі опрацювання розділу «Текст»;розвиток комунікативних умінь у їх взаємозв'язку
в процесі вивчення граматико-орфографічного матеріалу;взаємозв'язане навчання розповідям, описам, мір­куванням на уроках розвитку мовлення.

Завдання і організація позакласного читання.

Позакласне чит – складова читання шкільного предмету читання. Це різновидчитання, якому поряд з класним читанням відведено ок­реме місце в системі початкової освіти. Його мета — сформувати в учнів стійку потребу самостійно й осмис­лено вибирати і систематично читати книги, спираючись на знання й навички, здобуті на уроках навчання грамо­ти й класного читання. Треба  регулярно проводити навчальну роботу, яка передбачає втілення таких завдань: 1) систематично знайомити учнів з різноманітною дитя­чою літературою, її видами, що розкриє перед дитиною сніт книги, допоможе визначити коло читання на даний період; 2) ознайомити дітей з існуючими доступними їх­ньому піку видами бібліотечно-бібліографічної допомоги, що дасть можливість самостійно відповідно до власних уподобань знайти потрібну книжку; 3) навчити їх виби­рати дитячу книгу, тобто ще до читання книжки скласти уявлення про тематику, зміст, призначення дитячого видання;4) виробити у них уміння читати книгу, дотримую­чись дидактичнихі санітарно-гігієнічних вимог роботи з нею.  Формування читацької самостійності на заданому Програмою рівні починається з 1 класу. У 2 і наступних класах для позакласного читання виділяються окремі уроки з числа навчальних годин, передбачених для читання. Планує, організує і проводить його вчитель-класовод.Позакласне читання здійснюється в різних сферах учнівського життя: на уроках і в позаурочний час.Це и визначає різноаспектні на позакласному читанні напрямки роботи вчителя, яку він виконує, керуючи самостійним чи­танням дітей. Перший: учитель дає завдання і прищеп­лює дітям читацькі уміння на уроках позакласного чи­тання. Другий: в обов'язки вчителя входить підготовка, організація і проведення масових позаурочних заходів, пов'язаних з читанням (літературних ранків, вікторин, книжкових виставок, створення класних бібліотек). Тре­тій: учитель повинен пропагувати читання, створення до­машніх бібліотек у сім'ях учнів.Завдання вчителя — залучити учня до читання дитя­чих книг в усьому тематичному і жанровому обсязі, до­ступному дитячому віку. При цьому не можна забувати також і про нахили й інтереси дітей, задоволення яких вони знайдуть у дитячих книгах. Відповідно до цього класовод рекомендує учням тематику книг з урахуван­ням можливостей і уподобань школярів. З кожним роком тематика творів розширюється. Спочатку доцільно заохочувати учнів до читання художніх творів, потім припустимо рекомендувати літе­ратуру наукову, фантастичну, тобто таку, яка не вво­диться до класного читання.У системі прилучення учнів самостійночитати виділяється три ета­пи: підготовчий, початковий, ос­новний. Підготовчий припадає на той час, коли діти оволодівають грамотою. Вони ще не вміють читати, але в уроки навчання грамоти вводиться робота з дитячими книжками. Для неї відводиться щотижня на одному з уроків грамоти 15—20 хв. Виконання вимог, що викладені в пояснювальній записці, повинне привести до того, що на кінець навчального року учні одержать уявлення про: а) різноманітне коло книг, різних жанрів; б) різ­них авторів. Спочатку іде ознайомлення з окремою книгою, відібраною вчителем, потім — робота з книгами дитячого кола чи­ книгами, принесеними учнями (книги певної тематики чи ок­ремого автора), і, нарешті, триває навчальна діяльність з книгами різноманітної доступної дітям тематики. У 2 класі паралельно з класним читанням два уроки на місяць відводяться для позакласного читання. Пояс­нювальна записка визначає для нього певне коло читан­ня, зокрема дитячі художні твори—казки, оповідання, вірші, загадки обсягом від 0,5 до 1,5 сторінки у І півріччі до 2 сторінок у II півріччі, а також дитячі книжки інших жанрів. Тематика творів залишається незмінною, але збільшується кількість нових книг й імен авторів. Основний етап триває протягом третього і четвертого року навчання. Уроки позакласного читання проводять­ся один раз на два тижні. їхнє завдання — добива­тися оформлення читацьких умінь на основі індивіду­альних особливостей кожного читача, закріплення за­гальних читацьких умінь.

Перекази іх класифік.

Переказ – одна із складових частин системи розвитку мовл. Програмою передбачені різноман види переказів. Класифікація іх може бути такою: за типами мовл (розповіді, описи, розповіді описи з елементами міркування, міркування), за стилем мовл (художні, публіцистичні, наукові, офіційно-ділові), за способом виконання (усні, писемні), за обсягом та змістом (детальні, стислі, вибіркові з додатковим завданням - творчі), за метою виконання (навчальні, аврально-тренувальні, контрольні), за ступенем участі учнів у передачі змісту (колективні, напівсамостійні, самостійні), за сприйняттям вихідного тексту (прочитаного, сприйнятого зором, почутого, сприйнятого на слух і зором). Переказ як тип мовленнєвих вправ розвиває механізм комбінування, конструювання. Етапи уроку розвитку зв’язного мовлення: вступна бесіда; чит тексту; бесіда за змістом та мовний аналіз тексту; колективне складання плану і запис його на дошці; виписування до кожного пункту плану контрольних слів та виразів; повторне чит твору; усний переказ за планом (частинами, цілісний); підготовка першого варіанту переказу; написання переказу; редагування - робота над удосконаленням написаного, перевірка робіт та їх аналіз вчителем. Детальні перекази. Цей вид переказів застосовується в усіх початкових класах спочатку в усному, а пізніше в письмовому відтворенні прослуханого (прочитаного) тексту із збереженням його структурних та лексичних особливостей. Їх мета – передавати близько до тексту зміст оповідання чи уривку повністю, не порушуючи порядку подій і правильно називаючи імена, факти. Методика роб над детальним переказом: читання тексту учнями (учителем); бесіда за змістом прочитаного; повторне чит тексту, поділ його на частини; складання плану, переказ за планом; робота над словником, образотворчими засобами, над реч; орфографічна підготовка до написання переказу; написання переказу; перевірка написаного. Стислий переказ. Це необхідний етап розвитку мовл. Методика роботи: читання тексту учнями (мовчки та вголос); бесіда за змістом прочитаного (5-6 запитань); робота над мовними засобами; стисла передача змісту тексту; складання плану; стислий переказ фрагментів за пунктами плану; самостійне складання тексту переказу і його запис.; самоперевірка. Стислі перекази проводяться з метою навчити дітей коротко та лаконічно передавати зміст значного обсягу тексту. Це вимагає від учня глибоко осмислювати зміст твору, вмінь визначати найважливіше, щоб відібрати з усного матеріалу найголовніше, найсуттєвіше. Вибірковій переказ (усний чи письмовій). Головна мета – навчити учнів членувати текст, здійснювати його логічну, смислову диференціацію, визначати найістотніше. Усний вибірковий переказ дозволяє проаналізувати з учнями переваги недоліки створених текстів, навчає систематизувати матеріал, зібраний у процесі роботи над текстом, використовувати мовленнєві засоби для створення нового висловлювання. Вибірковий переказ формує та удосконалює такі комунікативні уміння учнів: уміння добирати з тексту матеріал на задану тему; уміння визначати основну думку майбутнього висловлювання у випадках, коли вона не збігається з основною думкою вихідного тексту; уміння систематизувати зібраний матеріал відповідно до осн думки нового висловлювання; уміння будувати висловлювання іншого типу в порівнянні з типом вихідного тексту; уміння у відповідності до поставленого комунікативного завдання використовувати мовленнєві засоби вихідного тексту, а також знаходити слова і словосп для зв’язку відібраного матеріалу. В процесі роботи над вибірковим переказом можна використати таку пам’ятку: прочитайте текст, визначити його тему і гол думку; обміркуйте тему, запропоновану для вибіркового переказу; визначте гол думку переказу; складіть план переказу; продумайте використання авторських засобів мовлення; доберіть слова для зв’язку частин переказу; напишіть переказ; перевірте переказ, чи все в ньому буде зрозуміло людині, яка прочитає або почує його.

1. Фонетичний розбір.

Фонетичний розбір — передбачає вироблення в учнів (студентів) навичок сприймати на слух особливості звуків мови і закріплення навичок запису транскрипцією. Частковий фонетичний розбір застосовується при вивченні голосних звуків і приголосних звуків, фонем і їх реалізації, при вивченні звукових змін, складу і наголосу. При повному фонетичному розборі слово, записане транскрипцією, поділяють на склади, визначають наголошений склад, кількість звуків (при фонетико-графічному з'ясовують співвідношення між звуками і літерами), дають їхню характеристику.Порядок фонетичного розбору слова:

-Орфографічний запис слова, вимова до орфоепічних норм, запис транскрипцією-Поділ слова на склади (відкриті, закриті), визначення словесного наголосу

-Характеристика голосних: наголошені / ненаголошені, якими буквами позначаються

-Характеристика приголосних за участю голосу й шуму (дзвінкі, глухі), за наближенням середньої частини язика до твердого піднебіння (тверді, м'які), якими буквами позначаються

-Кількість букв у записаному і звуків у вимовленому слові

Житті [ж ие т ' : і ] — 2 склади;

І склад [ж ие] — ненаголошений, відкритий;

ІІ склад [т ' : і ] — наголошений, відкритий;

[ ж ] — приголосний, дзвінкий, твердий, буква ж (же) ;

[ ие ] — голосний, ненаголошений, буква и ;

[ т' : ] — приголосний, глухий, м'який, довгий, дві букви т (те) ;

[ і ] — голосний, наголошений, буква і ;

5 букв, 4 звуки: дві однакові літери передають один подовжений звук

Морфологічний розбір слів.

Суть морфологічного розбору полягає у визначенні, якою частиною мови є аналізоване слово, у яких граматичних формах воно вжите. Морфологічний розбір буває частковим і повним. Частковий розбір передбачає визначення якоїсь однієї чи кількох відомих учням ознак. Наприклад, учні визна­чають тільки відмінок іменника, рід і відмінок прикмет­ника і под. Повний розбір має на меті виділення усіх відомих учням ознак певної частини мови.Повний морфологічний розбір здійснюється в пев­ному порядку. У 4 класі у зв'язку з розширенням уявлення дітей про частини мови в морфологічний розбір слів вносять­ся доповнення:Іменник. 1. Частина мови. 2. Початкова форма (на­зивний відмінок однини). 3. Власна чи загальна назва. 4. Питання, на яке відповідає. 5. Назва -істоти чи неісто­ти. 6. Рід. 7. Число. 8. Відмінок. 9. Яким членом речен­ня є?Прикметник. 1. Частина мови. 2. Початкова форма (називний відмінок чоловічого роду, однина). 3. З яким іменником зв'язаний?. На яке питання відповідає? 5. Рід. 6. Відмінок. 7. Число. 8. Яким членом речення є? Дієслово. 1. Частина мови. 2. Початкова форма (не­означена форма). 3. На яке питання відповідає? 4. З яки­ми словами в реченні зв'язане? 5. Дієвідміна. 6. Час. 7. Число. 8. Рід (для дієслів минулого часу). 9. Яким членом речення є?Займенник. 1. Частина мови. 2. Початкова форма (називний відмінок). 3. На яке питання відповідає? 4. Особа. 5. Число. 6. Відмінок. 7. Рід (для займеників 3-ї особи однини).Звичайно, повний морфологічний розбір учні можуть здійснювати тільки після того, як засвоїли всі грама­тичні ознаки частин мови. Частковим розбором учитель користується щодня в процесі розв'язання різних дидак­тичних завдань: осмислення нових знань, закріплення чи удосконалення їх. Частковий розбір полягає у визна­ченні окремих форм слова — відмінка, числа, роду та ін. Морфологічний розбір може бути усним і письмовим. Письмовий розбір супроводжується підкресленням частин мови і скороченим позначенням відповідних формнад словом.

Летить – дієслово; поч.фор. – летіти; що робить?; тепер. Час; однина; 3 особа; 2 дієвідміна; присудок.

Рушник – імен.; загал. Назва; неістота; в прямому значенні; чол. Рід; однина; Н.В. ; що?; головний член речення; підмет.