Методичні особливості опрацювання творів різних жанрів.

Оповідання — це невеликий художній твір. Художній то­му, що в ньому дається словесний малюнок подій, пов'я­заних з життям і діяльністю людей, або словесно малю­ється природа.Оповідання, представлені в читанках для 2—4 класів, умовно поділяються на дві групи: оповідання, у яких ді­ють люди, та оповідання про природу і діяльність у ній людей. Першу з них при початковому ознайомленні з тво­ром варто читати самому вчителеві. Другу — можна дору­чати учням, але не раніше, як у 3 класі. Аналіз частин оповідання доцільно вести так, щоб самі діти приходили до відповідних оцінок поведінки персонажів, висловлювали своє ставлення до описуваних подій. Не відкидаючи можливості застосовувати питан­ня, що спонукають дітей до репродуктивної відповіді, слід ширше застосовувати запитання, які змушують уч­нів думати, порівнювати, зіставляти, оцінювати, робити висновки. Структура уроку чит залежить від жанрової специфіки опов і вкл. Такі етапи: 1 підгототовча робота до чит(вступна бесіда чи розповідь, щоб ввести дітей у коло тих обставин, які відб у творі; створити відповідний настрій тощо). 2. Читання опов. Під час підготовки до чит доцільно визначити стр-ру тексту: поділити його на смислові частини(визначити паузи і лог наголос). Іноді читають по черзі вчитель і діти, можна прослухати запис. 3. Перевірка сприймання здійсн під час короткої бесіди. 4. Робота над текстом оповідання: повторне чит – ланцюжком; глибокий аналіз для всебічного усвідомлення тексу. Під час опрацювання тексту доцільним є складання плану, різноман прийоми чит (вибіркове, творче…)., підготовка до вир чит, вир чит за підготовленою партитурою, різні види переказу тощо. Термін «казка» походить від «казати» і стосується творів фантастичного х-ру, мають цікавий, пригодницький сюжет. Казка – це худ твір вигаданого змісту частіше прозовий, який розповідають з метою зацікавлення і повчання. Розр такі 3 грказки в зал від тематики: про тварин, чарівні (фантастичні), побутові (соц.-поб). Також виділ народні та літ-ні (авторськи). Казка х-ся такими особливостями: особливість будови: своєрідний зачин, розгортання події, кінцівка; образи казок яскраві, доступні, чітке розмежування позитивних і негат героїв, якості збільшені; чіткий моральний висновок-повчання; мова казок проста і яскрава. Казку перший раз читає вчитель, якщо вона авторська. В 2 кл діти знайомл з розділом «казки про тварин». Під час роб над казками викор такі види робіт: вибіркове чит, відповіді на пит., склад. плану, всі види переказу. Особливе зн має творчий переказ(продовження сюжету, переказ від іншої особи тощо). Чарівні казки х-ся особливим х-ром вимислу, допомогою надприродних сил. Тому важливо виявити спрямованість чарівних сил. Вивчаючи побутові казки, слід працювати так, як над оповіданням. У підготовчій роботі слід підвести дітей до розуміння образів. Завжди під час роботи над казкою відб етап складання х-тик, розкриваємо вчинки героїв, їх імена. Складання х-тик-це особливий вид роботи над казкою. Т ч, в роботі над казкою важливим елементом є її цілісний аналіз з метою усвідомлення морального висновку. Упер­ше з жанром байки діти знайом­ляться у 2 класі. Як і казка, байка захоплює мальовничим зображен­ням дійових осіб, зокрема тварин, птахів, риб. Від казок байки відрізняються тим, що вони пере­важно віршовані. Успішній роботі над байкою допоможуть притаман­ні цьому жанру картинність описів, влучність виразів, образні характеристики персонажів. Байка — твір художньої літератури. Це — алего­рична розповідь повчального характеру. Персонаж; ба­йок— тварини, птахи, риби. Дійовими особами можуть бути люди і предмети. Байка складається з двох частин: зображення подій чи розповіді про них і повчання (мо­раль). У вступній бесіді, як уже вка­зувалося, вчитель назве одну з характерних рис байок — їх переважно віршований характер. при вивченні байки мето­дика не радить наголошувати на тому, що описувані в ній події умовні, оскільки діють звірі. Навпаки, опи­сане в байці слід розглядати як реальне життя тварин, птахів, риб. Треба піддавати аналізу вчинки персонажів байки, особливості їх поведінки, ставлення одне до од­ного. Існують методичні поради щодо порядку роботи над частинами байки, а саме: зображенням подій і повчан­ням (мораллю). Безпосереднє знайомство з твором можна почати з розгляду малюнка, який ілюструє хід подій, описаних у творі. Для першого ознайомлення з текстом припустимо за­пропонувати дітям мовчазне читання з виконанням пев­ного завдання: поділити текст на дві частини або виділити місце в тексті, де автор малює, як діють персонажі твору. Наступні етапи: вибіркове чит; відповіді на запит; встановлення головної думки твору. У висновку вчитель загострює увагу дітей на тому, що саме засуджується в байці (безладдя) і до чого закли­кає байкар (до дружби, товаришування). Вірш. Особливу складність представляє собою навч учнів читати і розуміті вірші. Вчитель повинен зосередити увагу на осмисленні змісту тексту, аналізі структури композиції; емоційно-образному аналізі; виразному чит; вивчення на пам'ять. Доцільною є така методика роботи: вступне слово вчителя, зразкове чит вчителя; чит учнями вголос і мовчки; 1-2 запит для усвідомлення. За х-ром вірші бувають ліричні та епічні. епічним віршам властивий сюжет, говорячи ін­шими словами, розвиток подій. сюжетні вірші не позбавле­ні емоційного авторського ставлення до героя поезії чи об'єкта зображення. На відміну від епічних віршів у ліричних поезіях не­має сюжетного розвитку. У них відтворено переживання поета чи почуття, властиві не тільки авторові твору, а й усім людям. Авторські переживання передаються або в змалюванні картин природи, або в розкритті політичнихподій. У читанках представлені віршовані твори громадян­ської (соціально-гюлітичного змісту) і пейзажної лірики.У роботі над творами громадянської лірики важливо якнайповніше показати головну думку поезії, виявити складові частини ідейного задуму, а також ті висновки, які витікають з описуваного. Твори пейзажної лірики потребують своєрідного під­ходу до їх вивчення. Вимога ме­тодики— читанням ліричних віршів вводити дітей у світ художніх образів через почуття, а далі вести від почут­тів до думок, до висновків.

11. Виховне, освітньо- пізнавальне, та розвивальне значення читання…

Читання-це важливий навчальний предмет і водночас засіб навч; це складова освітньої галузі мови і літ-ри. Мета предмета – формування в учнів сам ост читацької діяльності, розвиток інформаційної к-ри мол шк, вих. Особистості дитини засобами худ і науково-худ творів. Завданння пізнавальні: збагачення знань про природу, сусп.-не життя,трудову діяльн людей та ін. через текстову інф. Виховні: сприяти громадському,етичному, моральному, естетичному, трудовому та фіз. вих.; формувати нац. свідомість учнів, їх духовність; викликати інтерес до традицій свого народу, його минулого, сьогодення і майб; розвивати навички мовної етики. Розвивальні: формувати мовленнєві вміння; розвивати пам'ять, увагу, мислення, спостережливість, творчі здібності, самостійність та навички самоконтролю. Спеціально-навчальні завд: удосконалення техніки чит; робота з текстом; формув розвинутого читача, здатного розуміти дійові особи, їх поведінку та ін.; розвити інтерес до книжок, до самост чит.; розвиток зв’язного мовл. Визначені завдання мають бути реалізовані в змісті та структурі уроку чит у взаємозв’язку. Існують два види читання: вголос(або голосне) і мовчазне (або читання про себе).чит вголос-це чит , завдяки якому можна навчити дитину читати, перевірити його, проконтролювати; це чит для всіх. Чит мовчки забирає набагато менше зусиль, адже немає вимовляння. Це чит не контролюється вчителем з боку правильності, але обов’язково слід перевірити усвідомлення прочитаного. Напівголосне чит – проміжний вид. Мовчазному читанню передує голосне. Голосне читання, що відповідає вимогам виразного читання, сприяє кращому усвідомленню прочитуваного, посилює виховний та есте­тичний вплив на слухачів. Прийоми чит: індивідуальне (дозволяє здійснювати роботу з окремим учнем: навчати чи контролювати його успіхи. І все ж воно не виключає залучення однокласників до ознайомлення з текстом); групове; колективне(хорове: допомагає вчителеві вирівняти умін­ня і навички читання всіма учнями чи «підтягти» окре­мих з них до рівня інших); ланцюжкове чит (це й засіб кон­тролю за вже вивченим, це й практичний прийом удос­коналення навичок виразного читання. текст чита­ють учні по одному реченню, передаючи «естафету» чи­тання сусідові); вибіркове. (До вибіркового читання вдаються переважно при ана­лізі твору: коли необхідно знайти найбільш важливі мі­сця для розуміння ідеї твору, процитувати оцінку, яку дає автор вчинкам персонажів, нагадати присутнім опис природи, подій тощо); орфоепічне (чит за нормами літ-ної мови); орфографічне (за нормами правопису); прийоми для покращення швидкості чит (чит молнією, буксиром, динамічне), тлумачне чит – треба пояснити зн незнайомого слова.