Методика вивчення іменника.

Знайомство з частинами мови починається з вивчен­ня іменника як найбільш уживаного учнями лексико-гра­матичного класу слів.Вивчення іменника в початкових класах передбачає, по-перше, формування граматичного поняття іменник,' по-друге, формування навичок правопису відмінкових закінчень іменників, по-третє, збагачення словника учнів новими іменниками і розвиток навичок точного викори­стання їх у мові. Діти вивчають іменник протягом 4 років навчання. У 1 класі школярі вчаться відповідати на питання хто? ш о?, знайомляться з словами, що є назвами предметів, виконують логічні вправи на розрізнення назв істот і неістот. У 2 класі вводиться термін «іменник», що розкри­ває поняття «слона, які означають назви предметів», про­довжується робота над диференціацією назв істот і не­істот, без уживання термінів «однина — множина» форму­ються практичні навички розрізнення числа іменників. У 3 класі поглиблюється уявлення учнів про такі лексико-граматичні категорії іменника, як назви істот і неістот, власні й загальні назви; вводяться терміни для позначення тих понять, які раніше розглядалися практично. Формування у молодших школярів граматичного по­няття «іменник» складається з кількох етапів. Перший — підготовчий, який збігається з періодом навчання гра­моти. Підготовка учнів до усвідомлення поняття «імен-^ ник» передбачає навчання розрізняти предмет і його назву, розвиток уміння класифікувати слова за певною смисловою ознакою (назви овочів, фруктів, транспорту тощо).Другий етап формування поняття «іменник» перед­бачає ознайомлення учнів із граматичними ознаками слів у єдності з їх смисловим значенням (відповідають на питання хто? що?, називають предмети) й закріп­лення їх у терміні «іменник». Ця робота потребує від учня більш високого ступеня узагальнення, ніж це було на підготовчому етапі.Третій етап полягає у поглибленні знань про смисло­ве значення іменників, засвоєння форм роду, числа, під­готовці до усвідомлення відмінників, розширенні знань про власні і загальні назви.Четвертий етап передбачає формування уміння від­мінювати іменники, свідомо вживати відмінкові форми для висловлення своїх думок і правильно писати відмін­кові закінчення.Учитель навчає дітей розрізювати слова, назви предметів (показує предмет і вимовляє слово, що його називає; предмет ми бачимо, можемо потримати в руках, а слово – тільки вимовляємо і чуємо). Далі в учнів поступово формується вміння сприймати слово, як узагальнюючу назву предмета. Поняття «предметність» поступово розширюється, учні усвідомлюють, що в пон предмету входять не лише речі, що є в класі, біля школи, люди, рослини, тварини, а й явища природи, події. В 3 кл учні починають розуміти, що предметом в граматиці ми називаємо також і назви дій, якості предметів, внутрішні переживання. Так утвор пон про ім як про всі слова, що означають назву предмета, і відп на пит. Хто або що? Рід та число ім. засвоюють порівняно легко. У шкільній практиці традиційно розпізнавання роду ім здійснюється за доп підстановки займ (особових: він, вона, воно; вказівних: цей, це, ця; присвійні: мій, моя, моє). Під час формув пон роду треба довести учням, що що визначити рід можна тільки в однині. Рід деяких ім. треба запам’ятати (собака ч.р; шлях ж.р). так само учні повинні зрозуміти, що ім. вжив в одн і мн, спочатку користуючись поняттями(словами - один, одна, одне і багато). Оскільки учні при визначенні числа звертають увагу лише на смисловий бік поняття, слід орієнтувати їх на врахування формального показника категорії числа – закінчення. Це полегшує роботу над розширенням у дітей уявлення про число ім., які мають форму мн, але називають 1 предмет(окуляри, ножиці), або маючи форми одн назівають сукупність предметів(дітвора, каміння). Збірні ім учні можуть співвідносити з множиною. Вивчення відмінків ім. за програмою передбачено в 4 кл. Однак практично з відмінковими фр=ормами ім. учні знайомл під час викон вправ: змінювання ім за питан; відновлення деформованих реч; складання словоспол. Засвоєння відмінків базується на синтаксичній основі, бо необхідні вміння встановлювати зв’язки слів у реч. Перше пон про відмінки подаємо на прикладах речень, де один і той самий ім. стоїть  у різних відмінках. Зясовуємо для чого потрібна зміна закінчень в словах (для зв’язку з іншими словами), що відповідає кожній зміні закінч (запит до ім). Зміна запит призводить до зміни закінч. Далі діти ознайомл з назвами відмінків, засвоюють, що до назв людей і тварин ставиться пит. Хто? Кого? Кому? Ким?, а до неістот що? Чого? Чому? Додається кличний відм, що викор для звертання і не відп на пит.