Методика вивчення дієслова.

Вивчення фонетичної і графічної систем.

Методика викладання мови як педагогічна дисципліна.

Методика вивчення дієслова.

Орфографія як предмет вичення.

Три періоди навчання грамоти.

Методика роботи над елементами синтаксису.

Методика проведення узагальнюючих уроків читання.

Основні методи , прийоми та види робіт з навчання грамоти.

Твори їх класиф.

Методичні особливості опрацювання творів різних жанрів.

від почут­тів до думок, до висновків.

11. Виховне, освітньо- пізнавальне, та розвивальне значення читання…

Методика вивчення іменника.

Система вивчення морфемної будови слова.

Звязне мовлення і завдання його розвитку.

Методи і прийоми навчання каліграфічного письма.

Методика вивчення прикметника.

Вивчення стану сформованості навички читання.

Завдання та шляхи розвиткумовлен. Молод.школ.

Завдання і організація позакласного читання.

Перекази іхкласифік.

Фонетичний розбір.

Морфологічний розбір слів.

Синтаксичний розбір речення.

Види роботи на уроках читання.

Види семантизації слів.

Прийоми заучування віршів напам’ять.

Вибіркове читання. 3 кл. стр. 51.

Вивчення фонетичної і грАФ ічної систем.

Уже в період навчання грамоти (1 клас) діти шляхом частково­го звукового аналізу вчаться ви­діляти окремі звуки із звукового комплексу. Ці уміння є основою для успішного засвоєння розді­лу «Звуки і букви» у 2—4 класах. Учні повинні знати, що в укр. мові 33 літери. В учнів поглиблю­ються знання про звукову систему української мови. Так, у дітей формуються сталі уявлення про те, що звуки мови поділяються на дві великі групи»—голосні і при­голосні. З метою чіткості і свідомості засвоєння знань під час класифікації звуків на голосні і приголосні уч­нів слід орієнтувати на такі ознаки:спосіб вимови (при вимові голосних повітря вільно виходить через ротову порожнину, при вимові приголос­них— натрапляє на ряд перешкод (язик, зуби, губи);характер звучання (при вимові голосних чуємо тіль­ки голос, при вимові приголосних — голос і шум або тіль­ки шум);властивість утворювати склад (голосні утворюють склад самі по собі, приголосні — лише в сполученні з го­лосними). Під час вивчення теми «гол зв» учні мають одержати знання про те, що в укр мові 6 гол зв [а, о, у, е, и , і], які на письмі позначаються 10-ма буквами: а, о, у, є, і, и, я, ю, є, ї. Учні мають усвідомити, що букви я, ю, є, ї не можна називати «голосними» звуками, а також їхню роль на письмі. Під час вивчення теми «Голосні звуки і позначення їх буквами» важливо запобігти помилкам, які є наслід­ком змішування звуків І букв. Слід пам'ятати, що буква аж ніяк не може впливати на м'якість звука, оскільки звук сам по собі м'який; буква — це лише графічний знак, який вживається на письмі, щоб передати (позначити) м'якість. Під час вивчення теми «пригол зв» учні мають одержати знання, що пригол зв можуть бути твердими і м’якими, дзвінкими та глухими. Опрацьовуючи матеріалпро тверді й м'які приголос­ні, важливо домогтися, щоб усі учні могли добре роз­різняти їх на слух, правильно вимовляти під час звуко­вого аналізу.Доцільними будуть спостереження за мовним апаратом під час артикулювання (вимовляння) твердих і м'яких приголосних: [л—л'], [н— «'], [г — т'], [д— д'} та звука [й].Під час опрацювання теми «Тверді і м'які приголос­ні» учні мають удосконалити знання про способи позна­чення м'яких приголосних на письмі. Важливу роль у засвоєнні цього матеріалу мають практичні письмові вправи — списування, підкреслення букв, які позначають м'які приголосні звуки, і букв, за допомогою яких позначається м'якість приголосних, тощо.З метою чіткого розмежування дзвінких і глухих приголосних у методичній літературі рекомендується вес­ти спостереження за способом творення й участю голосу й шуму при вимові пар дзвінких і глухих. Для спосте­режень учні одержують завдання беззвучно артикулю­вати приголосні таких пар: [д-т], [д'-т¹], [б-п], [ж-ш], [з-с], \з'-с']. Вчитель допомагає дітям зробити висновок: дзвінкі приголосні — це ті, які творяться за Допо­могою голосу і шуму, а глухі — тільки за допомогоюшуму.

Методика викладання мови як педагогічна дисципліна.

Методика викладання мови — педагогічна наука. Пе­дагогічною вона вважається тому, що предметом її дос­лідження є процес оволодіння українською мовою в умо­вах навчання дітей у школі. Це означає, що в центрі її уваги лежить навчання (процес оволодіння). Методика викл укр. мови досліджує процес навч укр. мови, розкриває закономірності засвоєння різних сторін мови, визначає і вмотивовує засоби передачі знань учням. Знайомить з метоюі завданням вивчення мови в шк., із закономірностями засвоєння мови як системи, з методичними засобаминавч мови, допомагає критично оцінювати методичну спадщину минулого, узагальнювати передовий досвід суч шк. Отже, сказане можна узагальнити так: методика ви­кладання української мови в початкових класах — це пе­дагогічна наука, що визначає теоретичні засади навчання мови учнів 1—4 класів і рекомендує найбільш ефективні методи і прийоми удосконалення мовленнєвого розвитку молодших школярів і формування у них наукового уяв­лення про мову як знакову систему. Метод викл укр. мови побудована відповідно до програми з мови для по кл, враховує послідовно її зміст та скл з таких розділів: мет навч грамоти; мет розвитку усного і писемного мовл; мет класного і позакласного чит; мет вивчення елементів фонетики, словотвору, граматики, орфографії, лексикології. Будуючи свій науково-методичний апарат, методика мови враховує діалектико-матеріалістичне вчення про дві сторони пізнання — чуттєву і логічну. Це знаходить ві­дображення в різноманітних способах спостережень над мовними одиницями, застосуванні аналізу і синтезу, ін­дукції й дедукції в освоєнні предмета науки. У формуванні теорем основ методика мови спирається на психолого-пед науки. Треба зважати на психологічну підго­товку до навчання дітей певного віку. з першого дня перебування учня в школі слід розвинути у нього навчальний мотив, який би збуд­жував його до освоєння даного предмета. Слід дедалі більше залучати дітей до оцінки комуні­кативного уміння: створювати ситуації, у яких учні не ре­продукують розказане чи прочитане вчителем. глибокий аналіз причин труднощів, які супроводжують навчання дітей, індивідуальний підхід до учнів, знання загальних закономірностей розвитку мозку дитини забезпечать застосування адекватних (відповід­них) прийомів навчання, сприятимуть подоланню трудно­щів у засвоєнні програмового матеріалу.Опору викладання рідної мови становлять дані таких мовознавчих наук, як фонетика і фонологія, графіка і орфографія, орфоепія, лексикологія, морфологія і синтаксис. Науковим грунтом для методики читання є літературознавство. Пов’язана і з іншими науками.

Методика вивчення дієслова.

Дієслово — досить складна граматична одиниця, то­му вивчення цієї частини мови, її форм і правопису в по­чаткових класах дається в елементарному вигляді і роз­поділене за класами.У 1 класі відбувається лише практичне ознайомлення з дієсловами. Учні називають слова, які відповідають на запитання що робить? або що роблять?, і визна­чають можливих виконавців перелічених дій. У 2 класі діти дізнаються, що слова, які означають дії осіб і пред­метів, відповідають на запитання що робити? що робить? що роблять? що робив? що буде ро­бити?, називаються дієсловами. Постановка цих питань фактично становить собою підготовчу роботу над часови­ми формами дієслова й формами однини/множини. Крім цього другокласники вчаться ставити питання до різних часових та особових форм дієслова, змінюють форми діє­слів, орієнтуючись на кількість виконавців за зразком «один — багато», спостерігають за дієсловами, близькими й протилежними за значенням, складають речення з різ­ними формами дієслів за поставленими питаннями. Ос­новним завданням вивчення дієслова в 3 класі є форму­вання поняття «дієслово як частина мови», ознайомлення учнів із зміною дієслів за часами, числами й родами (в минулому часі), визначення часу за питаннями, усвідом­лення специфіки неозначеної форми дієслова. Робота над дієсловом у 4 класі становить собою вищу сходинку в сис­темі його вивчення. Також четверто­класники оволодівають дієвідмінюванням дієслів, вчать­ся розпізнавати особу дієслова, свідомо вживати дієсло­ва в, різних часових формах, працюють із текстами, в яких дієслова в неозначеній формі замінюються в різних часових формах або одні часові форми замінюються ін­шими, усвідомлюють правопис особових закінчень діє­слів І та II дієвідмін. Формуючи в учнів загальне поняття про дієслово, учитель показує дітям, що: дієслова-це слова, що називають дію; відп на пит. що робить? що зробить? І под. загальне поняття про дієслово в основному формується в 2 кл, у 3-4 кл воно розширюється і поглиблюється внаслідок організації спостереження за дієсловами становлення і стану. Підготовча робота до сприйняття учнями поняття «чис­ло дієслів» починається ще в період навчання грамоти. Можна провес­ти спостереження за кількістю виконавців дій. Наприк­лад, учитель демонструє малюнки, на одному з яких зображена одна танцюристка, на другому — кілька, і про­понує скласти за цими малюнками речення. Учні порівнюють дієслова в утворених реченнях і уза­гальнюють наслідки своїх спостережень: дієслова зміню­ються за числами. Якщо дієслово називає дію одного ви­конавця, то воно стоїть в однині, якщо ж передає дії двох чи більшої кількості виконавців, то стоїть у множині. Формуючи поняття роду дієслів, учитель досягає ро­зуміння учнями того, що:форми роду мають тільки дієслова минулого часу од­нини;рід дієслів залежить від роду пов'язаних з ними імен­ників (займенників).Підвести школярів до висновку про наявність родо­вих форм у дієсловах минулого часу вчитель може, орга­нізувавши порівняння двох груп речень:

Клен цвіте.                     Клен цвів.

Калина цвіте.                 Калина цвіла.

Вишневе дерево цвіте.  Вишневе дерево цвіло.

Внаслідок порівняння форм ужитих у реченнях діє­слів діти дійдуть правильного висновку. Порівняння ж речень типу Дерева цвіли і Клени цвіли переконає учнів, що у формах множини дієслова роду не мають.Опрацьовуючи часові форми діє­слів, учні засвоюють, що: дієслова змінюються за часами; дієслова мають три часи: теперішній, минулий і майбут­ній;дієслова теперішнього часу називають дію, яка від­бувається тоді, коли про неї говорять. Вони відповідають па питання що робить? що роблять?;дієслова минулого часу називають дію, яка відбувалася раніше, ніж про неї говорять. Вони відповідають на питання: що робив? що робили? (що зробив що зробили?);дієслова майбутнього часу називають дію, яка від­будеться після того, як про неї сказали. Вони відповіда­ють на питання що зробить? що зроблять? (що буде робити? що будуть робити?).Підготовча робота до вивчення часів дієслова почи­нається ще в 2 класі, коли діти вчаться ставити до діє­слів ряд питань, серед яких: що робить? що роб­лять?що робив що зробив? що буде робити?На наступних етапах вивчення часів дієсло­ва головним орієнтіром визначення кожного з часів слу­жить саме питання. Учні повинні знати, що дієслова теперішнього й майбутнього часу змінюються за особами і числами;дієслова мають 1-шу, 2-гу і 3-тю особу однини і мно­жини;існує два типи дієвідмін — І і II;до І дієвідміни належать дієслова, які в 3-й особі мно­жини мають закінчення -уть (-ють), що й визначає напи­сання букв є, є в особових закінченнях;до II дієвідміни належать дієслова, які в 3-й особі множини мають закінчення -ать (-ять), що й визначає написання букв и, і в особових закінченнях. З поняттям і терміном «особа» учні ознайомились, ко­ли вивчали займенник. Учитель, наприклад, пропонує для спостереження дієслова разом із займенниками (я 'іду, прийду; ти йдеш, прийдеш). Пізніше учитель пропонує для визначення особи діє­слова, вжиті без займенників. Особу діти будуть виначати за закінченням діє­слова (-у, -еш, -є, -емо,-ете, -уть).