Викладання як діяльність учителя. Структура діяльності вчителя в навч-му процесі

Учитель є насамперед організатором і керівником пізн-ої дія-сті учнів, створює умови, за яких вони можуть найраціональніше і найпродуктивніше вчитися. Контролюючи нав­ч-я, він повинен бути готовий допомогти учням, коли в них виникають труднощі. Водночас учитель є вихователем, дбає про розум-й, фіз-й, духовний розвиток учнів. Щоб повноцінно здійснювати процес викл-я, вчи­тель має усвідомлювати загальну мету освіти і місце свого предмета в її реалізації. Оскільки загальною метою вих-ня є форм-я всебічно і гармонійно розвиненої осо­б-сті, він визначає загальну освітню, виховну і розв-чу мету свого предмета і кожного уроку. Учитель повинен глибоко знати предмет на сучасному науковому рівні. Як зауважував А. Макаренко, учні виба­чать своїм учителям і суворість, і сухість, і навіть прискіп­ливість, проте не вибачать поганого знання своєї справи. Здійснення міжпредметних зв'язків у процесі навч-ня потребує від учителя певних знань із суміжних дисцип­лін. Адже недостатньо мати знання зі свого предмета, треба вміти зробити їх надбанням учнів. Оскільки у процесі навч-я реалізуються його виховна і розвиваюча функції, вчитель повинен мати добру психолого-пед-ну підготовку, знати методику орг-ії вих-ї роботи. Міцні знання з методики, псих-ї та педаг-ки є ос­новою розвитку пед-ої майстерності. Для успішного викл-я вчитель повинен добре зна­ти особливості учнів, що є запорукою управління їх пізн-ою діяльністю (учитель може правильно обрати тон і стиль спілкування з учнями, управляти увагою, як своєю, так і вихованців, обирати потрібний темп наво-пізн-ої діяльності тощо). Діяльність учителя в процесі викл-я охоплює: а) пла­нування (тематичне й поурочне) дія-сті; б) орг-ію навч-ої роботи, діяльності, стимулювання активності учнів; в) здійснення поточного контролю за навч-им про­цесом, його регулювання, коригування; г) аналізу результатів своєї дія-сті. Його дія-сть у навч-о-вих-му процесі залежить від пед-го такту і пед-ої тактики, які мали б узгоджуватися за такими рекомендаціями: 1. Бережіть благородне звання вчителя. Пам'ятайте, що особ-сть учня вих-ся особистістю його настав­ників. 2. Поважайте людину в своїх учнях, оберігайте і розви­вайте їхню гідність. Бережіть і свою гідність. 3. Не підкреслюйте без особливих потреб своєї зверх­ності над учнями. Розумна дистанція у ваших взаєминах з учнями необхідна, але вчитель не повинен відгороджува­тися від своїх вихованців. 4. Змінюйте свою техніку у взаєминах з учнями згідно з їхнім віком, їх духовним ростом. Збагачуйте її новими підходами. 5. Використовуйте увесь діапазон пед-ої стимуля­ції, але будьте щедрими на похвали і скупими на покарання. 6. Навчіться володіти своїм голосом, інтонувати своє мовлення, уникайте крику, вереску, бо вони свідчать не про силу, а про безсилля. 7. Уникайте рішень, у доцільності яких ви не впевнені, не приймайте рішень у стані роздратування, вдавайтеся до методу відстрочування, що дасть вам змогу розумно розпо­рядитися своїм правом, а учням розумно підкоритися йому. 8. Уміння контактувати з учнями -набувне, як і інші педаг-чні вміння. 9. Поважайте індивідуальність учня, бажання утвер­дитись у класі, мати кращий статус. Успіх окрилює люди­ну, неуспіх пригнічує. Шукайте привід похвалити учня, яким би педагогічно занедбаним він не був. 10. Контакт з класом значною мірою залежить від кон­тактів з окремими учнями. Якщо ви будете тактовні, не­ нав'язливі, уникатимете прямолінійних повчань, зблизитесь з учнем, це означатиме, що ви певною мірою збли­зилися з усім класом. 11. Несіть батькам учнів радість. Чим більше ви скар­житиметеся батькам на їхніх дітей, тим більше батьки за­хищатимуть їх або вживатимуть заходів, які будуть перешкоджати вашим взаєминам з учнями. 12.Покажіть учням усе краще, що є у вас (свої здібнос­ті, уміння, ерудицію, звички тощо), нічого не приховуючи, але й нічого не підкреслюйте. Навіть талант більше приваблює учнів, якщо він скромний. 13. Бережіть довір'я своїх учнів. Втрата довір'я одного учня пов'язана з ризиком втрати довір'я класу.

Усе це свідчить, що для педагога важливі не тільки знан­ня, а й особистісні якості, уміння вибудовувати довірливі, взаємовимогливі, взаємодоброзичливі стосунки з учнями.

36. Принципи навчання.

Пр-пи навч-я (дидактичні пр-пи) — певна система ос­новних дид-их вимог до навч-ня, дотримання яких забезпе­чує його ефективність.

Вперше в історії пед-ої думки систему дид-их пр-ів розробив Коменський (свідомості, наочності, наступності, послідовності, міцності засвоєння знань), далі Руссо, Песталоцці, Ушинський (систематичність, доступність, посильність, наочність, свідомість, активність, міцність).
В наш час: 1) П-п вих-го навч-ня. (Вимагає поряд із засвоєнням учнями ЗУН, форм-я в них у процесі навч-ня світогляду ставлень, поглядів, звичок, здібностей та інтересів. Реалізується через: зміст навч-го мат-лу, орг-ію навч-го процесу, форми і методи; взаємодію учнів між собою та вчителем). 2) П-п розви-го навч-ня (Вимагає створення опт-их умов для всебічного гарм-го розв-ку особ-сті учня. Реалізується змістом освіти, форм-ям інтелектуальних умінь, використання відповідних мет-ів навч-ня). 3) П-п науковості (Включає в зміст освіти науково-достовірних знань, які відповідають сучасному рівню розвитку науки та віковим особливостям школярів. Реаліз-ся при складанні навч-их програм і підручників). 4) П-п доступності (Вибирати зміст і методи навч-ня враховуючи вікові особливості учнів та рівень їх навч-их можл-ей). Ви­являється в компенсуванні складнощів змісту навч-го мат-лу майстерним його викладанням учителем або вдалою подачею автором підручника. Чим складнішим є матеріал, тим простіше, дохідливіше слід його подавати 5) П-п зв'язку навч-ня з життям, теорії з практикою (Розуміння учнями значення теор-их положень для розв'язання пр-их завдань, розкриття їх виявів у навк-му сер-щі). 6) П-п наочності. Передбачає навч-ня на основі жи­вого сприймання конкретних предметів і явищ дійсності або їх зображень (Поєднання слова й наочності допомагає осмислювати спостережуване). 7) П-п систематичності, системності, послідовності, наступності. (Вимога засвоєння учнями знань у системі, яка б відображала у цілісному вигляді ті предмети і явища, які вивчаються, з усіма їх зв'язками. Послідовність н-ня – побудова його у стрункій логічній послідовності, щоб нові знання спиралися на раніше засвоєні, а ті в свою чергу були фундаментом для наступних знань – наступність.) У школі дося­гається послідовним викладом навч-го мат-лу, ви­діленням основного, логічним переходом від засвоєння по­переднього до нового мат-лу. 8) П-п цілеспрямованості і мотивації (визначення загальної мети, яка задається сусп-ом і навч-ми прог-ми, конкретних цілей, які визначає вчитель на кожному етапі навч-ня. Мотивація – форм-я в учнів мотивів обов'язку та відповідальності у навч-і, пізн-их інтересів школяра). 9)П-п активності і самостійності (Створення умов для вияву творчої активності і пізн-ої сам-ті у процесі засвоєння знань). Пе­редбачає широке використання у навч-ні пробл-их ме­т-ів, задіяння всіх псих-их процесів, які сприяють ак­тивізації пізнання. 10)П-п свідомості і міцності засвоєння ЗУН (Забезпечення учням умов для глибокого осмислення наукових фактів і узагальнень, способів виконання дій, довгого збереження у пам'яті, відтворення у потрібний момент). прийоми реалізації: повторення, закріп­лення і застосування ЗУН. 11)П-п індивідуального підходу. врахування рівня розумового розвитку, знань та умінь, працездатності, пізн-ої та практ-ої самостійності учнів, їх особливостей пізн-их інтересів, вольового розвитку учнів, їх ставлення до навч-ня. 12)П-п оптимізації (Із ряду можливих варіантів навч-го процесу вибрати такий, який за даних умов забезпечить макс-но можливу ефективність розв'язання завдань освіти, вих-ня і розвитку учнів при рац-их затратах часу і зусиль учителя і учнів.) П-п емоційності навч-ня. Реалізується через жвавий, образний виклад матеріалу, мову учителя, його ставлення до учнів, зовнішній вигляд, використання ці­кавих прикладів, застосування наочності і технічних за­собів навч-я, створення в учнів почуття виконаного обов'язку. Останнім часом у педагогіці виокремлюють нетради­ційні пр-пи навч-ня: П-п демократизації. Означає орг-ію навч-го процесу відповідно до умов розвитку сусп-ва і тенденцій розвитку цивілізації, врахування особливостей навч-я залежно від розвитку дитини та використання ефективних форм впливу на неї. П-п вих-ня здорової дитини. Реалізується в процесі навч-я через створення певної системи фіз-го вих-ня (урок фізкультури кожного дня), поєд­нання фіз-ї культури з моральним, інтелектуальним та естетичним вих-ям, створення мат-ої бази для зміцнення здоров'я школярів.П-п диференціації навч-го процесу. Перед­бачає дозування навч-го мат-лу для учнів з ураху­ванням їх заг-го розвитку, намаганням кожного шко­ляра розвивати свої здібності на основі відповідних умов у школах-ліцеях, школах-гімназіях. П-п нетрадиційності системи навч-я. Полягає у використанні в класно-урочній системі нових форм на­вч-я, які сприяють засвоєнню учнями знань на основі колоквіумів, заліків, рефератів, наукових повідомлень, участі в олімпіадах, конкурсах тощо. Передбачає навч-я різновікових груп учнів і базується на тому, що старші допомагатимуть засвоїти навч-ий матеріал молодшим.