Розумове виховання. Змоделювати пізнавальну гру.

Стр 1 из 18Следующая ⇒

Рушійні сили розвитку.

Рушійними силами розвиткуособистості є такі внутрішні і зовнішні суперечності: а) асиміляція і дисиміляція; б) збудження і гальмування; в) емоційна сфера (задоволення і незадоволення, радість і горе); г) спадкові дані і потреби виховання; ґ) рівень розвитку особистості і її ідеал; д) потреби особистості і моральний обов'язок; е) домагання особистості і її можливості.

5. Діяльність, активність і спілкування як чинники розвитку особистості

Анатомо-фізіологічний, псих-ий і соц-ий розвиток особистості здійснюється в діяльності.

Діяльність — спосіб буття людини у світі, її здатність вносити в дійсність зміни.

Основними компонентами діяльності є: суб'єкт з його потребами; мета, відповідно до якої предмет перетворюється на об'єкт, на який спрямовано діяльність; засіб реалізації мети; результат діяльності.

У роки навч-я школяр бере участь в ігровій, навч-ій, труд-ій, художній, спортивній та громадській діяльності, які забезпечують його всебічний розвиток. Важливою умовою ефективності розвитку особистості є її активність, здатність до свідомої труд-ї та соц-ої діяльності, міра цілеспрямованого, планомірного перетворення навколишнього середовища й себе. Активність виявляється у рухах, пізнанні навколишньої дійсності, у спілкуванні, впливі на оточення й на себе. Цілеспрямовану активність, направлену на вдосконалення себе, називають самовихованням.

Найголовнішими видами діяльності є гра, навчання і праця. Гру вважають провідним видом діяльності для маленької дитини, хоча важливою вона є й для школярів, нерідко граються і дорослі. Навч-я характерне для школяра, але навчаються також дорослі люди. Праця є видом діяльності, яку здійснюють дорослі, але працювати можуть і школярі. Тому поділ видів діяльності за принципом, що маленькі діти граються, школярі — навчаються, а дорослі — працюють, певною мірою відносний. Можна погодитися лише з твердженням, що на кожному віковому етапі превалює певний вид діяльності.

Пізнавальна активність сприяє інтелектуальному розвитку дитини. Тому змалку слід підтримувати дитячу цікавість, відповідати на запитання дитини, розвивати в неї інтерес до знань. Активність особистості в труд-й дія-сті сприяє її фізичному й інтелектуальному розвитку, готує до майбутнього професійного самовизначення. Активність дитини у спілкуванні дає їй змогу набути морального досвіду поведінки, визначити своє місце в колективі, вчить її підкорятися і керувати іншими.

Рушійною силою будь-якої діяльності, вияву в ній активності є потреби. Педагог покликаний відкрити вихованцям багатоманіття корисних для їх розвитку видів діяльності та спонукати до корисних справ, стримуючи від шкідливих.

6. Поняття віку дитини

Псих-й розвиток дитини відзначається послідовною етапністю, тобто проходить ряд періодів, послідовна зміна яких необоротна і закономірна. Це означає, що процес псих-го розвитку складається зі стабільних та перехідних періодів. Стабільні періоди довші за тривалістю, а перехідні, або критичні, виникають у кінці попереднього та на початку наступного періодів, тобто на їх межі. З періодами людського життя пов'язане поняття віку. Вік - це якісно своєрідна сходинка псих-го розвитку людини, що залежить від конкретних історичних умов, а також - у другому своєму значенні - вік позначає весь життєвий шлях живої істоти. Відлік віку починають від народження до фізичної смерті. Поняття «вік» - багатоаспектне, виступає у кількох формах - як хронологічний, біологічний, соціальний і психологічний вік: 1) Хронологічний вік, визначається тривалістю життя людини (за паспортом); 2) Біологічний вік - сукупність біологічних показників, функціонування організму в цілому (кровоносна, дихальна, травна системи і т.п.); 3) Психологічний вік - певний рівень розвитку психіки, в який включається: а) розумовий вік; б) соціальна зрілість; в) емоційна зрілість: довільність емоцій, врівноваженість, особистісну зрілість.
У реальному житті окремі складові віку не завжди збігаються

7. Вікова періодизація розвитку школяра

Вікова періодизація (класифікація) — поділ цілісного життєвого циклу людини на вікові відрізки (періоди), що вимірюються роками.

Уперше своєрідну вікову періодизацію особистості запропонував давньогрецький філософ ІІлатон. Охоплюючи життєвий цикл розвитку людини від народження до смерті, вона розкриває зміст вих.-я та діяльності особистості у кожному віковому періоді. Вікова періодизація чеського педагога Я-А Коменського передбачає дитинство, отроцтво, юність, змужнілість і відповідні ступені в системі народної освіти, кожний з яких розрахований на шість років.

вікові етапи розвитку мають певну послідовність і взаємопов’язані. Новий етап виникає на основі попереднього і вносить свої неповторні риси у психіку дитини. Тому кожна стадія має свою цінність й жодну з них не можна вилучити із загального ходу розвитку дитини. За Д.Б. Ельконіним дитинство ділиться на 7 періодів: 1) вік немовляти – до 1р; 2) раннє дитинство – 1-3р; 3) молодший і середній дошкільний вік – 3-5р; 4) старший дошкільний вік – 5-6 (7)р; 5) молодший шкільний вік – 6 (7)-10 (11)р; 6)підлітковий вік – 10 (11)-13 (14)р; 7) ранній юнацький вік 13 (14)-16 (17) р.

Нині у шкільній практиці утвердилася емпірична класифікація, пов'язана з розвитком школи і дошкільних закладів. У педагогіці шкільний вік поділяють на молодший (6—7 — 11—12 р); середній, або підлітковий (12— 15 р); старший, або юнацький (15—18 р). Межі вікових періодів відносно рухомі, тому що природний потенціал дітей і вих-ий вплив на них різні. Кожній віковій групі властиві певні анатомо-фізіологічні, психічні та соціальні ознаки, які називають віковими особливостями.

Молодший шкільний вік.Важливими показниками цього періоду є готовність дитини до навч-я, яка виявляється у навичках до розумових зусиль, зосередженості у роботі, вмінні слухати вчителя і виконувати його завдання. Пізнавальна діяльність відбувається переважно в процесі навч-я. Пам'ять молодшого школяра є наочно-образною, мислення розвивається від емоційно-образного до образно-логічного.

Підлітковий вік.Позначений бурхливим ростом і розвитком організму. Нові переживання підлітка пов'язані зі статевим дозріванням, хоча воно не є визначальним. Сприймання перебуває у стадії становлення, тому якість його різна. Поліпшується продуктивність пам'яті. Для підлітка характерна розпорошеність інтересів. Значну роль у його житті відіграє спілкування, посилюється прагнення дружити. Підлітковий період потребує певної диференціації в організації життя хлопців і дівчат. Наприкінці цього періоду перед учнями реально постає завдання вибору професії.

Юнацький вік.Це період формування світогляду, самосвідомості, характеру і життєвого самовизначення, якому сприяє пізнавальна діяльність. Пам'ять старшокласника стає зрілішою. Мислення здатне абстрагувати і узагальнювати навч-ий мат-ал. Мовлення збагачуся науковими термінами, увиразнюється і конкретизуємся. Вперше старшокласники переживають почуття кохання. У них формуються стійкі професійні інтереси. Прагнення до самових-я стає рисою особистості.

Всередині кожної вікової групи існують значні відмінності, що залежать від природних задатків, умов життя і виховання. їх наз. індивідуальними особливостями (темперамент, характер, здібності та ін.). Темперамент — індивідуально-типологічна характеристика людини, яка виявляється в силі, напруженості, швидкості та врівноваженості перебігу її психічних процесів. Характер — комплекс сталих психічних властивостей людини, що виявляються в Ті поведінці та діяльності, у ставленні до суспільства, до праці, колективу, до самої себе.

Здібності — психічні властивості індивіда, що є передумовою успішного виконання певних видів діяльності.

Інтерес — спрямованість людини на певний об 'єкт чи певну діяльність зумовлена позитивним, зацікавленим ставленням до чогось, когось. Потреба —необхідність у чомусь. Схильність — стійка орієнтованість людини на щось, бажання виконувати певну працю.

8. Проблема мети виховання в П. Соціальна обумовленість мети вих.-я

Знання цілей вих.-я дає педагогу чітке уявлення про те, яку людину він має формувати, надає його роботі спрямованості і осмисленості. Цілі і завд-я вих-я мають безпосереднє відношення до змісту і методики вих-ї роботи. В стародавньому світі метою вих-я була калогатія – гарм-й розвиток духу і тіла. В середні віки панувала релігія. Головним вих-м ідеалом була покірність перед Богом людьми та аскетизм. З розвитком капіталізму мета вих-ня передбачає поєднання аристократичних манер з діловими якостями. 19-20 ст. період пізнього капіталізму. Виховним ідеалом є загальнолюдські цінності. (Всі хороші якості, які можуть бути в людини). З’являються педагоги, які відкидали суспільні цілі вих-я. Джон Дюі стверджував що людина є рабом своїх звичок і не піддається зміні. Він пропонував за основу вих-я брати інтереси і потяги дітей. Подібні погляди розглядали послідовники теорії вільного вих-я. Марія Монтесорі (поч. 20 ст.) за мету вих-я ставить розвиток інтересів і нахилів, які проявляються спонтанно, забезпечення дітям повної свободи, невтручання в їх вих-я. Ця теорія в центрі вих-я ставить дитину. Її назвали недоцентричною. Корені вих-го ідеалу укр-го народу в народній педагогіці. В його основі завжди були такі якості: працелюбство, висока моральність, розуміння своєї людської і нац-ої гідності. В процесі розвитку укр-ий вих-й ідеал ввібрав у себе все краще з християнства та загальноєвропейської культури. Найбільш яскраво він виявився в козацькій П. Протягом всієї історії людство виробило всебічно гармонійний розвиток особистості. Більш конкретна мета нац-го виховання визначена: набуття молодими поколіннями соц-го досвіду, успадкування духовних надбань укр-го народу, досягнення високої культури міжнаціональних взаємин, формування у молоді особистісних рис громадянина укр-ї держави незалежно від нац-ої належності. Основні завдання для школи: 1) формування наукового світогляду 2) патріотичне вих-я 3) розвиток моралі громадської і соціальної відповідальності 4) розвиток науково-правової свідомості і самосвідомості 5) вироблення свідомого ставлення до праці 6) формування екологічної культури 7) формування естетичної культури 8) фізичне вдосконалення (розвиток потреби у здоровому способі життя)
Соціальна обумовленість мети вих.-я . За своїм змістом цілі виховання - це соціальні ідеї, сформульовані сусп.-ом на певному етапі його розвитку. Кожній соціальній ідеї відповідає певний компонент особистості. Звідси, мета виховання стає реальною, якщо вона набуває психологічної форми. Мета виховання - це соціальна ідея, яка перетворилась у внутрішній детермінант життєдіяльності вихованця.Вирішальну роль у даному перетворенні відіграють суб'єктивні цілі особистості. Тому педагог створює умови для розвитку системи особистісних цілей. Серед них найголовнішими є: розуміння смислу власного життя; усвідомлення себе громадянином країни; прагнення успадкувати, зберегти і примножити духовні надбання свого народу; намагання розвивати творчі здібності; всебічно самовдосконалюватись та інші.

9. Мета і завд-я вих-я, їх співвідношення та конкретизація

Мета виховання — сукупність властивостей особистості, до виховання яких прагне суспільство.

Мета виховання виражає ідеал людини. Вона відображає вимоги конкретного суспільства. З розвитком суспільства змінюється і мета виховання.

Загальною метою виховання є всебічний і гармонійний розвиток дитини. В її основі — укр-ий вих-ий ідеал.

Сучасна У. шукає нові підходи до визначення мети вих-ня. Зараз в У. іде процес вироблення концепції безперервного нац-го вих-ня. У концепції нац-го вих-ня (від 30.06.1994 року) зазначається що провідною метою вих-ня є ідеал всебічно гармонійного розвитку особистості, що йде з глибини віків. Вказується що на сучасному етапі мета нац-го вих-ня: “передача молодому поколінню соціального досвіду, багатства духовної культури народу, його нац-ої ментальності, своєрідності світогляду, формування особистісних рис громадянина Укр-ої держави. З цієї мети слідують основні завдання ЗОШ: 1) формування наукового світогляду школярів 2) розвиток різної активності і культури розумової праці 3) патріотичне виховання 4) виховання моралі 5) формування екологічної культури 6) розвиток нац-ої свідомості і самосвідомості 7) вироблення свідомого ставлення до праці 8) фізичне вдосконалення 9) статеве виховання –підготовка до сімейного життя

Мета нац-ого вих-ня спрямована на підготовку свідомих громадян.

Кінцевою метою виховання особистості є її підготовка до виконання необхідних для сусп-го життя ролей громадянина, трудівника, громадського діяча, сім'янина, товариша.

щоб реалізувати мету вих-ня у пед-му процесі, необхідно її конкретизувати. Етапи: 1. визначення основних напрямків вих-ня (розумове, моральне, трудове, естетичне, екологічне, нац-не та фізичне;) 2.визначення оперативних завданьпроведення окремого уроку або вих-го заходу на рівні окремих психологічних новоутворень: установок, цінностей, переконань, здібностей, знань, умінь, навичок тощо. Оперативні завдання відображають ті конкретні зміни в поведінці або діяльності учнів, досягнення яких планується у виховному процесі. У процесі вих-ня необхідно керуватися принципом комплексного підходу до виховання.

10. Нац-на програма «Освіта» (Україна XXI ст., Нац-на Доктрина У.), Концепція нац-го вих-я про мету і завд-я вих-я.

В нац-ій програмі “Освіта”, Концепції нац-го вих-я наголошується, що метою вих-я в сучасній укр-ій школі є всебічний розвиток людини як особистості та найвищої цінності сусп-ва, розвиток її талантів і фізичних здібностей, вих-я високих моральних якостей, формування громадян, здатних до свідомого сусп-го вибору. На перше місце у всіх державних документах, присвячених проблемам освіти, нав-я й вих-я в загальноосвітній і вищій школі ставиться виховання громадянина незалежної Укр-ої держави, формування у нього самоусвідомлення в необхідності оволодіння укр-ою мовою як найкращим виразником духовної культури народу.

Провідні завдання вих-я школярів викладені в Державній національній програмі “Освіта”, до яких належать: формування нац-ої свідомості, любові до рідної землі;ь поваги до старших, до історії і культури свого народу та ін. народів; вих-я духовної культури особистості, утвердження принципів вселюдської моралі; формування творчої, працелюбної особистості забезпечення повноцінного фізичного розвитку, зміцнення здоров’я формування правової, екологічної культури; розвиток індивідуальних здібностей і талантів; формування високої мовної культури, оволодіння укр-ю мовою; вих-я поваги до Конституції, законодавства України, державної символіки;

ТЕОРІЯ ВИХОВАННЯ

11. Суть і особливості процесу вих-я. Завдання складових частин всебічного, гармонійного розвитку особ-сті.

Вих-ня – невід'ємна частина навч-го процесу. Це вироблення ставлення до світу, процес форм-я особистості. Вих-ня і навч-ня тісно пов’язані але вих-ня – явище перше. Воно включає освіту і розвиток особистості. В процесі навч-ня форм-ся і розв-ся інтелектуальна сфера, в процесі вих-ня – моральна, вольова, емоційна. Існують різні підходи до визначення процесу вих-ня: -відносницький: формування в школярів системи відносин (ставлень: моральних, пізнавальних, естетичних та ін.) - діяльнісний – включення школярів у різноманітну діяльність, у ході якої формується ставлення. -особистісний – розвиток і форм-я особ-сті із урахуванням її індивід-их особл-ей. - системний –вих-я як сукупність усіх компонентів (явищ, процесів, впливів). - технологічний – проектування способу орг-ції процесу з послідовною орієнтацією на чітко визначені цілі. Вих-ня – процес двосторонній (вихователь і вихованець) і цілеспрямований (мета вих-я має сусп-й характер); багатофакторний (ефект вих-я залежить від родини, педагогів, школи, сусп-ва, тощо), довготривалий і безперервний (триває протягом усього життя); комплексний (якості і властивості особ-сті форм-ся не почергово, а комплексно). Вих-му процесу притаманна віддаленість рез-тів від моменту здійснення безпосереднього пед-го впливу. Основною ланкою цього вих-го процесу є виховна ситуація. Етапи вих.процесу (або структура): - ознайомлення з загальними нормами і вимогами; -форм-я ставлень; - форм-я поглядів і переконань; - форм-я загальної спрямованості особистості. Процес вих-ня включає компоненти: цільовий, стимул-мотиваційний, змістовний, операційно-діяльнісний, контрольно-регулятивний. Руш-ою силою вих-ня є внутрішнє протиріччя між потребами учня і рівнем можливості їх задоволення (потреба у самовдосконаленні). Зміст вих-ня визначається сусп-ми потребами і метою вих-ня. Складові вих-ня(Формування в учнів світогляду, громадсько-патріотичного, морального, трудового, економічного, естетичного, фізичного, статевого вих-ня), реалізація яких забезпечує всебічний і гармонійний розвиток особистості, є:1) громадянське- формування громадянськості, яка дає змогу людині відчувати себе юридично, соціально, морально й політично дієздатною; 2)розумове- озброєння учнів знаннями основ наук, форм-я наукового світогляду та нац-ої самосвідомості, вироблення умінь і навичок культури розумової праці; 3) моральне- форм-я в учнів загальнолюдських норм гуманістичної моралі (добра, взаєморозуміння, милосердя); 4)трудове - практична й психологічна підготовка їх до праці, свідомого вибору професії; 5)естетичне –форм-я естетичних понять, поглядів, переконань, виховання естетичних смаків; 6)фізичне –вих-я здорової зміни, підготовка до фізичної праці, захисту Батьківщини.

Результат – це оцінка рівня вихованості. Вихованість – властивість особистості, яка характеризується сукупністю достатньо сформованих соц. якостей, які в узагальненій формі відбив. ставлення людини до сусп-ва і оточуючих людей, до праці, матеріальних благ, до себе.

12. Принципи вих-я. Реалізація їх у навч-но-вих-му процесі школи.

Принципи вих-ня – це керівні положення, які відображають закономірності процесу вих-ня, основні вимоги до його орг-ції. 1. Цілеспрямованість вих-ня. Уміння вчителя ставити цілі: колективні, індивідуальні, близькі, далекі. Мета, поставлена вихователем буде успішно реалізована, коли сприйметься учнями. 2. Єдність загальнолюдського і нац-го, народність у вих-ні, етнізація вих-ня: Форм-я громадських і соц-их якостей особ-сті; (нац-на свідомість, любов до землі, народу, мови), загальнолюдських гуманістичних цінностей (ідеали добра, краси, совісті), оволодіння нац-ою спадщиною, надбаннями світової культури. 3. Гуманізація вих-ня: побудова взаємовідносин вих-теля і вих-ців, позитивної орієнтації у взаємодії з вих-цями. 4.Демократизація: сприймати особистість вих-ця як вищу соціальну цінність, поважати його права на розвиток здібностей. 5.Природовідповідність, диференціація, індивідуалізація: посилення уваги до кожної дитини, до вивчення її природної особистості, інтересів, нахилів. 6.Особистісно-зорієнтований підхід: Уміння діагностувати рівень сформованості різних якостей особистості, корекція відхилень у вих-ні. 7.Культуровідповідність: органічний зв’язок вих-ня з історією народу, його культурними і побутовими традиціями, мистецтвом. 8. Зв’язок вих-ня з життям, діяльністю. Включати дітей у різноманітну діяльність: навч-но-пізн-ну, трудову, художньо-естетичну, фізично-оздоровчу. 9. Свідомість і активність учнів в процесі вих-ня, поєднання пед. керівництва з ініціативою й активністю школярів: створювати умови для самореалізації та самоствердження школярів. Мудре керівництво з достатньою долею свободи і самодіяльності. 10.Вих-ня в колективі: створення здорового згуртованого кол-ву і умілого використання його впливу для різноб-го розвитку учнів. 11.Інтегративність - єдність і узгодженість пед. зусиль школи, сім’ї та громадськості: вироблення єдиного підходу до вих-ня на основі взаємодії усіх виховних систем. 12.Безперервність, послідовність, систематичність, варіативність форм і методів вих-ня. Вих-ня триває протягом усього життя. Вимагає від вихователів постійної творчості у виховальних засобах

13. Закономірності вих-ня їх хар-ка.

Закономірності вих-ня — стійкі, повторювані, об'єктивно існуючі зв'язки у вих-ні, реалізація яких сприяє ефект-му розвитку особ-сті.

У процесі вих-ня особливо важливими є такі закономірності.

1. Органічний зв'язок вих-ня із сусп-ми потребами та умовами вих-ня. Розвиток сусп-ва зумовлює зміни, диктує нові потреби і в його вих-ій системі. Наприклад, у зв'язку з розбудовою незалежної Укр-ої держави виникла потреба форм-ня в підростаючого покоління укр-ої нац-ої свідомості, любові до свого народу, його традицій, історії, культури. 2. Взаємодія у вих-му процесі всієї сукупності різноманітних чинників. Виховує все: люди, речі, явища. Серед вих-их чинників найвагомішим є людський (роль батьків, педагогів). 3. Опора у вих-му процесі на позитивні якості дитини, стимуляцію активності особистості, позитивні емоції від досягнутих успіхів. 4. Результати вих-ня залежать від вих-го впливу на внутрішній світ дитини, її духовну, емоційну сфери. Вих-ий процес має постійно трансформувати зовнішні виховні впливи у внутрішні, духовні процеси особистості (її мотиви, установки, орієнтації, ставлення). 5. Визначальними у вих-ні є діяльність і спілкування. Діяльність — головний фактор єдності свідомості й поведінки, коли учень зайнятий певним видом дія-сті (навч-ою, труд-ю, ігровою, спортивною та ін.), що забезпечує всебічний розвиток особ-сті. У вих-ні закономірності виявляються в усьому різноманітті взаємозв'язків і взаємоперетворень. їх необхідно враховувати під час створення будь-якої вих.-ої ситуації.

14. Самових-я, його сутність, умови, етапи, прийоми реалізації. Методика орг.-ції самових-я

Вих-ня і самовихов-ня є двома сторонами процесу форм-я особ-сті. Самових-ня — свідома діяльність людини, спрямована на вироблення у себе позитивних рис і подолання нег-их. Самових-ня потребує від людини знання себе, вміння оцінювати власні позитивні й негативні риси. Для збагачення учнів знаннями і вміннями проводять цикл бесід про психічну діяльність людини, свідомість, волю, почуття, характер, мотиви поведінки, інтереси, здібності, потреби, темперамент, а також розкривають сутність самових-ня, методи і прийоми роботи над собою. Важливим аспектом самових-ня є логічне мислення, вміння аналізувати кожен свій вчинок, що сприяє виробленню вимогливості до себе як постійної риси характеру, без якої неможливо досягти успіху. Тому педагоги в індивідуальних бесідах і на зборах детально аналізують порушення правил поведінки, їх причини, привчають учнів до самоаналізу.

Самов-ня потребує тривалих вольових зусиль, уміння керувати собою, досягати поставленої мети, не занепадати духом від невдач. Тому слід залучати школярів до видів дія-сті, які передбачають зібраність, організованість, відповідальність. Долаючи труднощі, вони загартовують волю, доводять розпочату справу до кінця, переконуючись, що навіть невеликі успіхи роблять їх сильнішими.

Підвищує ефек-сть процесу самовихов-ня ідеал, до якого прагне учень. Ідеал — уявлення про взірець людської поведінки і стосунків між людьми, що виникають із розуміння мети життя До самових-ня байдужі переважно ті, хто не має життєвої мети, ідеалу. У згуртованому колективі, де панує здорова громадська думка, атмосфера доброзичливості, розвинута взаємовимогливість, самових-я відбувається успішно.

Процес самових-ня тривалий і охоплює етапи: 1)з'ясування пед-ми ставлення учнів до процесу самових-ня (анкетуванням). формують свідоме ставлення до самових-ня. 2. поява в учня прагнення до самовдосконалення. сформувати ідеал, до якого слід прагнути, виробити в учня стійке бажання наслідувати його. 3. початок систем-ї роботи учня над собою у процесі реалізації програми самових-ня. ( в різноманітних видах дія-сті: навч-і, праці, самообслуговуванні, виконанні громадських доручень, участі в роботі гуртків тощо.

Прийоми роботи над собою: а) самопереконання. Його суть полягає в пропонуванні учневі знайти у певній ситуації аргументи і за їх допомогою переконати в правильності чи неправильності свого вчинку або переключити в конфліктній ситуації думки на інші теми і справи, які б відвернули його від конфлікту, заспокоїли; б)самонавіювання. Його пропонують використовувати за необхідності подолати в собі страх перед труднощами, невпевненість у власних силах, нерішучість. Самонавіювання передбачає повторення учнем подумки або вголос певних суджень.; в)самопідбадьорювання. Цей прийом ефективний, якщо учень губиться в складних ситуаціях, зневірюється у власних силах та можливостях; г) самозаохочення. Застосовують його, якщо учень, долаючи певні труднощі, виконав складне завдання. ґ) самопримус. Допомагає у боротьбі з внутрішньою неорганізованістю, небажанням вчитися, працювати, з лінощами; д) самоаналіз; є) практичні прийоми. До них належать прийом «крок уперед» — щоденне планування дія-сті на наступний день; прийом «оцінювання прожитого дня» — аналіз учнем своїх дій, вчинків, недоліків; є) «правила моєї поведінки». Полягає у дотриманні складених для учня правил поведінки. Привчає до виконання своїх обов'язків; ж) самозобов'язання. Передбачає планування учнем роботи над собою на місяць, семестр або рік залежно від того, які риси особистості і в який термін він прагне сформувати чи подолати; з) «упізнай себе». Має характер гри, за якої учитель дає неповну характеристику учневі, не називаючи його прізвища. Той впізнає себе, а товариші доповнюють цю хар-ку; і) «самохар-ка» і «взаємохар-ка». Суть цих прийомів полягає в обговоренні в колективі підготовлених у такий спосіб характ-ик, що привчає учнів до самоаналізу, дає педагогові багатий матеріал для роботи з ними.

Методи самових-я. Самових-я кінцевий результат вих-я. Самоспостереження включає: а) самоопитування (сам себе); б) згадування; в) самоанкета, самотестування, дані самому собі); г) порівняння (вражень, спогадів, ін. людей з власними); д) уявне повторення того що відбулося. Самокритика – опрацювання рез-тів самоспост-ня за допомогою самоаналізу і самооцінки. Самокритика ґрунтується на умінні бачити позитивне і негативне в собі, своїх діях. Самооцінка – оцінка особ-сті самого себе, своїх можливостей, якостей, місця серед ін. людей. Позитивна об'єктивна оцінка сприяє форм-ю самоповаги. Є занижена і завищена самооцінка. Саморегуляція – уміння особ-сті керувати станом свого здоров’я, емоціями, почуттями, діями, вчинками, поведінкою, псих. станом. Рушійна сила - воля. Прийоми: самопідбадьорення, самопереконання, самоаналіз і т.д. Самоконтроль і самокорегування. Самоконтроль – свідоме, самостійне регулювання особ-сті своєї поведінки, її мотивів, спілкувань на основі виявлення відхилень у думках, почуттях, вчинках, діях від загальноприйнятих норм. Отже, самових-я – це свідома діяльність, спрямована на найбільш повну реалізацію людини як особ-сті.

15. Поняття про методи вих-ня, прийомів і засобів вих-я, їх класифікація. Умови опт-го вибору мет-ів вих-я.

Методи вих.-ня — шляхи і способи дія-сті вихователів і вихованців з метою досягнення виховних цілей. Першовідкривачем методів вих-ня вважають нім-го педагога Йогана-Фрідріха Гербарта (1776—1841), який вважав, що філософія визначає мету вих-ня, а психологія — шляхи до цієї мети. Вих-ня розчленовується на прийоми, дію, операцію. Прийом – це сукупність дій у структурі методу. Існують утворюючі прийоми (прохання, довіра, орг-ція успіху) і гальмівні прийоми (погроза, пре соромлення, тощо). Методи і прийоми вих-ня є своєрідними інструментами в діяльності вихователя. їх дієвість залежить від використання виховних засобів. Засоби вих-ня — надбання матер-ої та дух-ї культури (художня, наукова літ-ра, радіо, телебачення, Інтернет, предмети образотворчого, театрального, кіномистецтва тощо), форми і види вих-ї роботи (збори, бесіди, конференції, гуртки, ігри, спортивна діяльність), які задіюють під час використання певного методу. Класифікація методів: - м-д форм-ня свідомості особ-сті (бесіда, лекція, дискусія, переконування, навіювання);- м-ди орг-ії дія-сті, та форм-ня позитивного досвіду сусп-ої поведінки (привчання, тренування, пед. вимога, громадська думка, створення вих-ї ситуації, м-д прогнозування). - м-ди стимулювання діяльності і поведінки (гра, змагання, заохочення, покарання); - м-ди самов-ня (самопізнання, самооцінка, саморегуляція). Майстерність вихователя полягає в умілому оперуванні системою мет-в і прийомів вих-ня, у творчому підході до вибору найефективнішого у даній ситуації. В кожному конкретному випадку вчитель вибирає ті, які на його думку будуть найдоцільнішими, зважаючи на: - мету вих-ня і завд-я, які мають бути розв’язані на даному етапі; - зміст вих-ня: способи пед-ої дія-сті визначені виходячи з змісту дія-сті; - врахування вікових особливостей дітей; - врахування статевих і індивід-их особливостей; - стиль пед-го спілкування; - психолог-ий клімат колективу; - засоби вих-ня, які застосовуються в тісній єдності з методами; - рівень педаг-ої майстерності педагога; - очікувані рез-ти: педагогічна інтуїція і вміння прогнозувати допоможуть уявити, до чого приведе застосування того чи іншого м-ду.

16. Методи формування свідомості особистості.

До таких м-ів належать, якими вихователь впливає на свідомість вих-ців. Це: розповідь, лекція, роз’яснення, бесіда, дискусія. Психологічні механізми реалізації цих мет-ів переконування, навіювання, наслідування. Форм-я свідомості починається з роз’яснення. При роз’яснені важливими є обґрунтованість, вмотивованість, чіткість викладу понять. У вих-ій роботі з учнями викор-ся розповідь – опис подій і явищ, з метою форм-я свідомості. Лекція – містить теоретичні узагальнення. (Мета: форм-я переконань старшокласників). Різновидом лекції є повідомлення . Воно коротке і вузько планове, компактне. Діалогічні методи: бесіда (мета: привернути увагу учнів до оцінки подій, явищ, вчинків і т.д.). Може бути фронтальна і індивідуальна, плановою чи експромтом. Дискусії – групове обговорення проблеми з метою досягнення істини шляхом зіткнення різних думок. Переконування – спосіб комунікативного впливу вихователя, який виражає у емоційному і глибокому роз’ясненні суті соц. і дух. відносин, норм і правил поведінки. Технологія переконування включає такі моменти: висунення тези, підбір аргументів (фактів), демонстрація (міркування в процесі якого відбувається дискусія). Навіювання – спосіб словесного впливу, розрахований на характеристичне сприйняття інформації, не передбачає глибоко роз’яснення суті. Є пряме навіювання (команда, наказ, настанова) – використовується в ситуаціях, що вимагають безвідмовного прийняття і непряме-опосередковане – вплив на учня через опис якогось випадку або через створення спец-ої ситуації. Переконування і навіювання на практиці вих-я майже не роздільні і мають місце при застосуванні усіх словесних методів. Наслідування (“роби як я”. В пед-ій діяльності використовується приклади літер-х героїв, історичних осіб та відомих сучасників. Але приклади для наслідування бувають як позитивними так і негативними.

17. Методи організації діяльності, формування досвіду суспільної поведінки школярів.

Ці м-ди можна поділити на 2 гр: а) м-ди, які сприяють орг-ції діяльності і спілкування учнів, поліпшують їх (прогнозування, пед.вимога, громадська думка); б) м-ди, які сприяють форм-ю способів поведінки, накопиченню і закріпленню досвіду (привчання, вправи, створення вих-их ситуацій, рольові ігри).1) Прогнозування – спосіб орг-ії дія-сті, який виражається в проектуванні, плануванні, постановці перед учнями яскравих цілей, які захоплюють вих-ців. Щоб прогнозування було ефективним воно повинно спиратись на інтереси і можливості дітей, враховуючи їхні вікові, статеві, індив-ні особливості. 2)Пед-а вимога – м-д впливу за доп-ю якого вчитель стимулює або гальмує дії вих-ців. В основі – псих-ний механізм навіювання. Є пряма (команда, наказ, осуд, погроза, настанова) і непряма (порада, натяк, прохання, схвалення) вимога.3) Громадська думка – вимога колективу, яка поєднує оцінку, судження і волю колективу. Слід стимулювати дітей до культурного вираження думки, формувати коректність, дипломатичність в процесі спілкування, поважати критику. 1)Привчання – організація планомірного і регулярного виконання дітьми певних дій з метою перетворення їх у звички. Набуття звички здебільшого починається з оволодіння навичками (дія, яка виконується при частковій автоматизації елементів, які складають її). 2)Вправи (тренування) – м-д орг-ції життя і діяльності учнів, при якій створюються умови роботи вчинки у відповідності до прийнятих у сусп-ві норм і правил життя. Вправи передбачають багаторазове повторення, закріплення і зміцнення способів дій. 3)Створення вих-ої ситуації – передбачене створення педагогом спеціально або використаної ситуації, що виникли спонтанно, для впливу на особистість. Сюди входять т.з. конфліктні ситуації. 4)Рольова гра – м-д закріплення позитивних дій. В грі власною проблемою дитини стають ті норми, наслідувати які ми хочемо її привчити.

18. Методи стимулювання і мотивації діяльності та поведінки школярів.

До них відносять: змагання, заохочення, покарання, м-д вибуху. 1)Змагання – м-д спрямування природної потреби учнів у суперництві в русло форм-я необхідних якостей особ-сті. Змагання може бути індивідуальним і колективним. Недоцільними вважаються змагання з конкретних показників успішності, бо це пов’язане з інтелектуальними можливостями школярів. 2)Заохочення – спосіб висловлення сусп-позит. оцінки поведінки і діяльності окремого учня чи колективу. Може бути колективне чи індивідуальне. Прийоми заохочування-схвалення (жестом, оцінкою, словами); похвала, вияв уваги, вияв поваги, довір’я (доручення), подяка, премія, нагорода. Вимоги: об'єктивність, опора на громадську думку, особистісний підхід, гласність, дотримання міри. 3)Покарання – спосіб впливу на особ-сть, в основі якого лежить засудження дій, вчинків, що суперечать нормам сусп-ої поведінки. Покарання має викликати в учнів почуття сорому, вини, наміри не повторювати подібного. Прийоми: виправлення (карається додатково); обмеження (якогось задоволення чи прав); моральний осуд: несхвал, зауваження, догана, попередження; умовне покарання; зміна ставлення; переведення в інший клас, школу; виключення з школи. М-д вибуху – спосіб яскравих, несподіваних, незвично сильних впливів на вихованця, який має на меті дуже швидку перебудову особ-сті на основі дуже сильних почуттів, що при цьому виникають. Використовується у складних випадках конфлікту особ-сті і колективу, коли більш м’якими засобами цей конфлікт розв’язати неможливо.

Розумове виховання. Змоделювати пізнавальну гру.

Важливим складником всебічного розвитку особ-сті є розумове вих-ня.

Розумове вих-ня — цілеспрямована діяльність педагогів з розвитку розумових сил і мислення учнів, прищеплення їм культури розумової праці.

Мета - забезпечення засвоєння учнями основ наук, розвитку їх пізнав-их здібностей, форм-ні на цій основі наукового світогляду.

У процесі розумового вих-ня школяр мусить навчитися мислити.

Мислення — процес опосередкованого й узагальненого пізнання предметів і явищ об'єктивної дійсності в їх істотних властивостях, зв'язках і відносинах.

Основний шлях розумового вих-ня – включати дітей у різноманітні види д-ті, в 1 чергу – пізнавальну. Пізнавальна д-ть школярів має на меті збагачення їх знаннями, розвиток їхніх інтелект-их здібностей, творчого потенціалу, формування пізн. інтересу. Пізн. діяльність може бути індивідуальною, груповою і колективною. В основі колективної пізн. діяльності лежить активне співробітництво школярів і їхніх старших товаришів. Організація такої д-ті потребує створення активу (ради колективної творчої групи).

Особлива роль у розумовому вих-і належить форм-ню інтелектуальних умінь. Цьому сприяє робота з різними типами завдань: дослідницькими (спостереження, дослідництво, підготовка експерименту, пошуки відповіді в науковій літ-рі, екскурсії та експедиції з метою збирання мат-лу та ін.); порівняльними (з'ясування подібності або відмінності понять, складних явищ); на впорядкування мислительних дій, використання алгоритмів або самостійне їх складання; пов'язані з аналізом і узагальненням ознак для виокремлення явища в певний клас чи вид.

Успіх навч-ої дія-сті учнів, їх розумовий розвиток значною мірою залежать і від рівня сформованості в них таких навч-их умінь: 1. читати. 2. слухати. 3. усно формулювати і викладати свої думки. 4. писати. 5.працювати з книжкою. 6. Спец-ні уміння. (читати ноти, технічні креслення, карти, та ін.) 7. культури розумової праці. (знання важливості поступового входження в роботу, її ритмічність, регулярність у чергуванні праці й відпочинку, робота зі складним і легшим матеріалом та ін.

Пізнавальні ігри: аукціон знань, народної мудрості, вечір веселих завдань, вечір-подорож, турнір-вікторина, турнір знатоків. “Мат. вікторина” або “Брейн-ринг”.

12 3 4 5 6 7 8 9 10 Следующая ⇒

Последнее изменение этой страницы: 2018-04-12; просмотров: 217.

stydopedya.ru не претендует на авторское право материалов, которые вылажены, но предоставляет бесплатный доступ к ним. В случае нарушения авторского права или персональных данных напишите сюда...