Р о з л і л 4. Фізична реабілітація при хірургічних захворюваннях

бець і інші м'які тканини кукси, які не звикли до контакту з гільзою та до осьо­вих навантажень, поступово загартовують. Хворому через тиждень після опе­рації рекомендується м'яко доторкатися і обережно поплескувати в ділянці верхівки кукси. На 10—14-й день після загоєння операційної рани всю повер­хню кукси 2—3 рази на день по 10—15 хв обстукувати дерев'яною паличкою, обкрученою ватою. В цей час розпочинається тренування осьового наванта­ження кукси: хворий натискує її верхівкою (рис. 4.71.) спочатку на м'яку, по­тім на тверду поверхню, вкриту декількома шарами поролону, і переносить до 10% маси тіла.

Поступово кількість шарів зменшується, а час навантаження й відсоток
перенесення маси тіла збільшується. Через 2—3 тиж після початку таких осьо­
вих навантажень на куксу хворий буде спроможним утриматись на твердій
опорі 5 с, що свідчить про його здатність ходити з протезом. Одночасно з ци­
ми діями формують куксу шляхом щоденного бинтування (бандажування) її
від верхівки до основи (рис 4.72).            і

Користування тимчасовим протезом починається з навчання хворого наді­вання його. Залежно від висоти усічення ноги протез надівають після ампута­ції однієї або двох гомілок сидячи; стегна — стоячи і сидячи; обох стегон — лежачи і сидячи. Перед надіванням протеза з метою попередження травмати­зації та щільного облягання й розташування кукси у гільзі на неї одягають чо­хол з вовни або панчоху без швів та складок.

Навчання стояння і ходьби у тимчасовому протезі розпочинається через З—5 тиж після операції. Після адаптації до стояння в протезі рекомендуються вправи з рівноваги, перенесення маси тіла зі здорової кінцівки на ту, що про­тезована і навпаки; стояння на одній здоровій і з опорою на руки — на ампу­тованій нозі, а у подальшому — без опори; чергування напруження і розслаб­лення м'язових груп, що беруть участь у рухах протезованою кінцівкою; рухи протезом у положенні стоячи. Здатність хворого впевнено виконувати ці впра­ви дозволяє розпочати навчання ходьби у паралельних брусах, на милицях під-ліктьових чи пахвових, ходунках, з двома чи однією палицею і т.д. Це буде за­лежати від конструкції протеза, характеру ампутації, достатністю кукси, віку, статі, вольових якостей і загального стану хворого.

Під час навчання ходьби одразу приступають до нормального виконання опорної і переносної фази кроків. Для полегшення збереження рівноваги слід

Рис. 4.71. Підготовка

кукси стегна до осьових

навантажень

тв

Фізична реабілітація

Рис. 4.72. Формування

кукси бинтуванням: а —

плеча; б — передпліччя;

в— стегна

робити невеликі і однакової довжини кроки і ходити по прямій (рис.4.73, б). Хворого навчають ходити по так званій слідовій доріжці, на якій нанесено слі­ди кроків з певною відстанню (рис. 4.73, а).

Це сприяє відпрацюванню кроків однакової довжини і обмеженню широ­кого розставляння ніг при ходьбі у протезах після ампутації обох стегон. При ходьбі звертають увагу хворого на правильну поставу, рівномірність кроків, правильність перенесення і ставлення протеза. Тривалість тренування у ходь­бі спочатку 15—20 хв, потім поступово її збільшують і через 3—4 дні вона з перервами досягає 1—2 год. При куксі гомілки засвоїти правильні навички ходьби можна орієнтовно за тиждень, після двосторонньої ампутації гомілок — три тижні, ампутації стегна — близько 2 тиж.

Третій період розпочинається після адаптації хворого до тимчасового про­теза і заміною його на постійний. Завдання ЛФК у цей період: поліпшення за­гального стану хворого і підтримання впевненості у досконалому оволодінні протезом і ходьбою; підвищення функціонального стану серцево-судинної, ди­хальної та травної систем; зміцнення усічених м'язів кукси і тренування її опо-роздатності; зміцнення м'язів тулуба, рук, здорової кінцівки; корекція переко­су таза та дефектів постави; вироблення рівноваги та повноцінного механізму ходьби; закріплення постійних навичок користування протезом, підготовка до побутових навантажень і посильної праці.

До комплексу лікувальної гімнастики, тривалість якого досягає 40—45 хв, включаються вправи загальнорозвиваючі і дихальні, на рівновагу і координа­цію рухів. Застосовуються вправи з гумовими амортизаторами, з опором для кукси з вихідних положень сидячи на стільці, на підлозі, лежачи на спині, жи­воті, боці. Включаються вправи з гантелями, еспандерами, набивними м'ячами, палицями, на гімнастичній стінці, упори, виси для зміцнення м'язів живота, спини, верхніх кінцівок, здорової ноги. Для самоконтролю за правиль­ним виконанням вправ і поставою під час ходьби треба дивитись у настінні дзеркала і коригувати хибні дії.

Хворі опановують ходьбу зі зміною темпу, раптовими зупинками, з пово­ротами, подоланням невеликих перешкод, по похилій площині, сходах. Остан­нє при підйомі (рис. 4.74, а) здійснюється у такий спосіб: здорову ногу і ціпок

216

Розділ 4. Фізична реабілітація при хірургічних захворюваннях

Рис. 4.73. Ходьба по слідовій доріжці (а), рівній площині (б). Пояснення у тексті

хворий ставить на сходинку, що розташована вище, випрямляє її і приставляє кінцівку з протезом. При спуску (рис. 4.74, б) ціпок і випрямлену з протезом ногу хворий ставить на нижню сходинку, а потім приставляє здорову ногу.

Хворого навчають ходити з невеликою вагою, піднімати предмети з підлоги, падати і вставати особливо у разі ампутації обох стегон, сідати в ав­томобіль, міський транспорт.

Наприкінці цього періоду до форм ЛФК попе­реднього додаються теренкур, спортивні вправи та ігри, якими рекомендують продовжувати займатися і у подальшому житті, особливо особам молодого і се­реднього віку. Вони являють собою могутні чинники для удосконалення володіння протезом та само­ствердження людини. Заняття можуть бути у вигляді гімнастичних вправ, прогулянок і ближнього туриз­му, плавання, спортивних і рухливих ігор за спроще­ними правилами ( волейбол, баскетбол, настільний теніс, бадмінтон, більярд та ін.); елементів важкої і атлетичної гімнастики, легкої атлетики, лижного спорту, велоспорту, стрільби з лука тощо (рис. 4.75).

Детально про форми занять фізичними вправа­ми і спортом інвалідів, участі їх у паралімпійських іграх викладено в навчально-методичній літературі з фізичного виховання та оздоровчої роботи, профе­сійного і олімпійського спорту.

Лікувальний масаж призначають для підвищення загального тонусу організму, ліквідації м'язових атрофій, нормалізації скорочувальної здатності усічених м'язів, поліпшення пружних властивостей і адаптації тканин кукси до користу­вання протезом, підвищення її опороздатності.

217

Рис.4.75. Фрагменти занять спортом осіб з ампутованими на різному рівні двох (а) і

однієї нижньої кінцівки (б,в,г)

Використовують загальний і місцевий масаж. Особливу увагу приділяють масажуванню тих м'язів, які забезпечують рухи ампутованою кінцівкою та тих, які типово атрофуються після ампутацій: стегна — привідні і розгиначі стегна; гомілки — чотириголовий м'яз стегна, згиначі колінного суглоба; сто­пи — розгиначі стопи; плеча — дельтоподібний; кисті — розгиначі; передпліч­чя — пронаційно-супінаційні. Масажування кукси і м'язів ампутованої кінців­ки проводяться з використанням енергійних прийомів: перетинання, пиляння, валяння, розтягування, зміщення, стьобання, струшування. Призначається під­водний душ-масаж.

Фізіотерапія націлена на завершення формування повноцінної кукси; відновлення нормалізації скорочувальної здатності, сили м'язів і фун­кції суглобів ампутованої кінцівки; усунення м'язових атрофій, контрактур; кукси та організму в цілому; стимуляцію діяльності серцево-судинної і ін­ших систем організму; поліпшення загального стану і загартування пацієнта. Застосовують індуктотермію, мікрохвильову та діадинамотерапію, електро- і фонофорез з розсмоктуючими речовинами, електростимуляцію, парафінові та озокеритні аплікації, грязелікування, теплі прісні, скипидарні, йодобромні та соляно-хвойні ванни, обтирання, обливання, душ, повітряні і сонячні ван­ни тощо.

Механотерапія спрямована на ліквідацію контрактур, повне від­новлення функції суглобів і збільшення сили м'язів ампутованої кінцівки. Застосовується вона переважно після теплових процедур, гідро- і електролі­кування, під час або після лікувальної гімнастики, масажу. Використовують рухи спочатку на апаратах маятникового типу, а у наступному — блокового і на таких, що діють за принципом важеля. Заняття на апаратах доцільно про­водити двічі на день, після чого оперовану кінцівку потрібно укласти в спеці­альне ортопедичне пристосування для закріплення досягнутого розробкою положення. Механотерапія може проводитися у воді, з використанням різних пристосувань.

218

Розділ 4. Фізична реабілітація при хірургічних захворюваннях

Працетерапію застосовують для підняття психоемоційного тону­су хворого; відновлення трудових навичок, що збереглися після ампутації та вироблення нових рухових навичок і постійних компенсацій; формуван­ня кукси, підтримання функції суглобів і координації рухів, м'язово-сугло­бового відчуття; розширення кола самообслуговування, підготовки до по­сильної праці і поліпшення якості життя. Застосовують загальнозміцнюю-чу працетерапію і залежно від характеру ампутації, її локалізації, професії і віку хворого — відновну і професійну. Враховуючи це, хворим підбира­ють трудові рухи і різноманітні трудові процеси з урахуванням професії і побутових дій.

При ампутації верхніх кінцівок після зняття швів хворих з допомогою простих пристосувань навчають згортати серветки, виготовлювати ватні кульки, обслуговувати себе, малювати, писати і ін. Після протезування хво­рих вчать виконувати цілісні побутові і робочі дії постійним протезом, пра­цювати на горизонтальному і вертикальному побутовому стенді, виконувати по можливості близькі до професії пацієнта робочі операції.

Після ампутації гомілки, стопи виконуються столярні, слюсарні, гончар­ні роботи, на ткацькому верстаті, робота на ножній швейній машинці, при ампутаціях стегна — управління цією машинкою чи іншими приладами з до­помогою електроприводу. Для відновлення загальної працездатності реко­мендуються посильні роботи в саду і такі, що наближені до виробничої діяльності.

4.2.5. Особливості фізичної реабілітації при травмах опорно-рухового апарату у спортсменів

Головною особливістю фізичної реабілітації при ушкодженнях опорно-
рухового апарату у спортсменів є максимально раннє застосування фізич­
них вправ та специфічних рухових навичок у комплексі традиційних мето­
дів лікування травм. Процес реабілітації спортсменів націлений не тільки
на завершення відновлення функцій ушкодженої ділянки та організму в ці­
лому у межах побутових і професійних навантажень, але й на відновлення
спортивної працездатності. Ця особливість ставить перед ЛФК додаткові
завдання:                                        , . ..

• створення впевненості у повномувідновленні здоров'я і поверненні дозанять спортом;

• підтримання загальної тренованості і фізичних якостей;

• відновлення специфічних для даного виду спорту рухових навичок іза­гального рівня фізичної підготовленості;

• відновлення спортивної працездатності і повернення до нормального навчально-тренувального процесу і змагальної діяльності;

• навчання методів самострахування з урахуванням перенесеної травми.

В усіх періодах і етапах реабілітації застосовують вправи для підтри­мання та відновлення сили і витривалості. У період іммобілізації рекомен­дують ізометричні напруження м'язів, вправи для підтримання загальної

219

Фізична реабілітація

працездатності. В комплекси лікувальної гімнастики включають допустимі для даного стану хворого вправи того виду спорту, яким він займався. Залежно від характеру і локалізації травми в окремих випадках дозволяєть­ся виконувати елементи спортивного тренування за умови виключення ри­зику порушення процесу регенерації та виникнення додаткової травми. Широко застосовують самостійні заняття, які повторюють багато разів про­тягом дня.

Після зняття іммобілізації окрім відновлення амплітуди рухів, сили м'язів травмованої ділянки застосовують вправи на витривалість, координа­цію, відновлення швидкості реакції і специфічних рухових навичок. Вико­ристовують гімнастичні вправи на повітрі і у воді, елементи спортивних ігор, ходьбу, біг, плавання. Під час занять не слід надмірно форсувати наван­таження, застосовувати вправи максимальної інтенсивності, особливо швидкісно-силові.

У післялікарняний період реабілітації у реабілітаційному центрі, лікар­сько-фізкультурному диспансері, поліклініці або санаторії на фоні притаман­них для цього періоду форм і засобів ЛФК використовують вправи, що за своєю специфікою, обсягом і інтенсивністю поступово виходять за межі ЛФК, відповідають спортивній спеціалізації пацієнта, плавно підвищують загальну фізичну підготовленість і відновлюють спортивну працездатність, що надасть йому можливість у подальшому приступити до спортивних тре­нувань. Для зменшення ризику повторних пошкоджень рекомендується за­хисне бинтування травмованої ділянки з використанням еластичних бинтів, надколінників, гомілковостопників, функціональних фіксуючих пов'язок (рис. 4.76) з лейкопластиря (тейпування).

ЛФК під час відновного лікування поєднується з лікувальним маса­жем, фізіотерапією, працетерапією і, у разі необхідності, механотерапією. Методика застосування цих засобів суттєво не відрізняється у спортсменів і неспортсменів, що перенесли травми опорно-рухового апарату. Однак, враховуючи значно вищий функціональний стан організму перших та від­сутність супутніх захворювань серцево-судинної, дихальної, нервової і ен­докринної систем, лікар сміливіше призначає фізіотерапевтичні процеду­ри загальної навантажувальної дії (парові ванни, російська лазня, загальні грязьові ванни та ін.) або інколи додатково додає деякі процедури протя­гом дня.

Термін повернення до тренувальних (табл. 4.6) і змагальних навантажень спортсменів, що перенесли травми опорно-рухового апарату, дещо більший, ніж у хворих фізичної праці з аналогічними ушкодженями у зв'язку з тим, що першим необхідно відновити не тільки фізичну та професійну працездатність, а й спортивну. Тому ЛФК, її форми і засоби на етапах реабілітації спортсменів слід добирати більш ретельно, обов'язково з урахуванням виду спорту, віку і кваліфікації потерпілого.

220