Розділ 4. Фізична реабілітація при хірургічних захворюваннях

ють електрофорез брому комірцевої зони, електросон, електроаерозольте-рапію; електростимуляцію м'язів; хвойні, кисневі, вуглекислі і радонові ванни, обливання, обтирання, душ; повітряні та сонячні ванни, кліматолі-кування.

Працетерапія має свої особливості, що пов'язані не тільки з ефективністю хірургічного лікування, а й зі станом працездатності, яка бу­ла у пацієнта до операції. Так, особи, яких оперували з причини набутих вад серця ревматичного походження, у своїй більшості хворіли давно і про­тягом багатьох років були інвалідами. Вони через хворобу не набули або втратили професійну працездатність і кваліфікацію. Тому цих і подібних їм хворих слід вчити нової професії чи відновлювати виробничі навички і пра­цездатність.

Особи, у яких відносно недавно виникла хвороба, наприклад ішемічна хвороба серця, мають професію і відповідну кваліфікацію. Однак працездат­ність внаслідок хвороби значно знижена. У таких осіб після операції працете­рапія спрямована на відновлення професійної працездатності, повернення па­цієнта до праці у повному чи обмеженому обсязі.

Питання про здатність пацієнта виконувати попередню роботу вирішує лікарсько-консультативна комісія. При різкому зниженні працездатності або стійкому частковому її обмеженні рішення про можливість працювати та призначення тієї чи іншої групи інвалідності приймає медико-соціальна ек­спертна комісія.

Працездатність відновлюється орієнтовно після операції на легенях через 2—6 міс, з приводу ішемічної хвороби серця — 2—3 міс, набутих вад серця — 6—12 міс, вроджених вад — через 1—З міс.

Хворим, яких оперували за екстреними показаннями через пошкод­ження органів грудної порожнини, призначають фізичну реабілітацію у то­му самому обсязі, що й особам, яким було зроблено планові операції. Однак розширення рухової активності у перших здійснюється швидше порівняно з хворими, яких оперували в плановому порядку, тому що в останніх загаль­ний стан може суттєво обтяжуватися тривалою хворобою та супутніми захворюваннями.

Для закріплення успіху оперативного втручання, стабілізації постійних компенсацій, підтримання функціонального стану організму і фізичної працез­датності пацієнтам слід періодично лікуватися у санаторіях відповідного про­філю. Рекомендовано кліматичні, переважно місцеві, рівнинні, лісові курорти, а деяким — низькогірні курорти у передгір'ях Карпат та на Закарпатті.

Оперативні втручання на органах черевної порожнини

Внутрішньочеревні операції проводять при запаленні червоподібного відростка (апендицит) сліпої кишки, жовчного міхура (холецистит), виразці шлунка і дванадцятипалої кишки, з приводу різних гриж (випинання тканин

Ш7

Фізична реабілітація

або внутрішніх органів через слабкі місця черевної стінки в ділянці пахових, стегнових каналів, пупка, білої лінії живота та ін). Перебіг запального проце­су може бути гострим і хронічним. У першому варіанті необхідна невідкладна операція, під час якої вирізають запальний відросток (апендектомія), жовчний міхур (холецистектомія), проводять зашивання проривних виразок чи резекцію частини шлунка або дванадцятипалої кишки. Екстрена операція необхідна при защемленій грижі, під час якої зашивають грижеві ворота.

Лікарняний період реабілітації. Засоби фізичної реабілітації при плано­вих операціях використовують у передопераційний, ранній та пізній післяопе­раційні періоди.

У передопераційний період застосовують ЛФК, лікувальний масаж, фізіо­терапію.

Лікувальну фізичну культуру проводять відповідно до призначеного напівпостільного або вільного режиму. Завдання: підвищення за­гального тонусу організму, покращання психічного настрою хворого і створен­ня в нього впевненості в успішності операції; зміцнення фізичних сил, роз­криття резервних можливостей хворого, стимуляція функцій його серцево-су­динної, дихальної, травної систем; навчання і тренування грудного типу ди­хання, прийомів малоболючого відкашлювання; засвоєння вправ і прикладних рухових навичок раннього післяопераційного періоду.

ЛФК застосовують у формі лікувальної гімнастики, що проводиться інди­відуально чи в малих групах, самостійних занять 3—4 рази на день, ранкової гігієнічної гімнастики, лікувальної ходьби.

Лікувальний масаж використовують з метою підвищення за­гального тонусу організму, заспокійливого впливу на хворого. Використову­ють, переважно, класичний масаж.

Фізіотерапія націлена на покращання функціонального стану нер­вової та інших систем організму, запобігання післяопераційних ускладнень.

Для профілактики пневмоній, бронхітів призначають мікрохвильову тера­пію на ділянку легенів, аероіонізацію обличчя і дихальних шляхів, загальне УФО, а для попередження парезу кишок та їх здуття опромінюють ділянку жи­вота, роблять інколи підводнокишкові промивання. Показані душ дощовий температурою 34—35°С, електросон, УВЧ-терапія області шийних симпатич­них вузлів та дарсонвалізація бокових поверхонь шиї для зменшення ймовір­ності виникнення післяопераційної ікавки.

У післяопераційний період застосовують ЛФК, лікувальний масаж, фізіо­терапію.

Лікувальну фізичну культуру використовують з перших годин після операції і проводять відповідно до призначеного рухового режиму.

Протипоказання для застосування ЛФК, окрім загальних, такі: різкий біль в операційній рані; небезпека відновлення кровотечі; наявність недренованих абсцесів у черевній порожнині; порушення ритму серцевої діяльності, коронарного чи мозкового кровообігу.

Суворо постільний режим призначають після важких операцій та особам з наявністю серйозних супутніх захворювань. Завдання ЛФК: підвищення пси-

229