Розділ 4. Фізична реабілітація при хірургічних захворюваннях

тує його до фізичних навантажень побутового і виробничого характеру. У ви­падках незворотності анатомо-структурних змін, що виникли внаслідок трав­ми або оперативного втручання, таких, як видалення частини чи цілої легені, ампутація кінцівки тощо, фізичні вправи допомагають виробити постійні ком­пенсації, оволодіти навичками самообслуговування, навчитись користуватися протезами, засобами пересування, адаптуватися чи реадаптуватися до праці, перекваліфікуватися.

Застосовують ЛФК після травм і операцій за трьома періодами. У хірургії після операцій розрізняють: І період— ранній післяопераційний,триває до зняття швів; II період — пізній післяопераційний,продовжується до випис­ки хворого з лікарні; III період — віддалений післяопераційний,триває до відновлення працездатності пацієнта. При нетермінових (планових) операціях ЛФК призначають і перед операцією. У травматології її застосування поді­ляють на І період— іммобілізаційний, II період— постіммобілізаційний, III період — відновний.

Засоби, форми й методика ЛФК залежать від загального стану хворого, ха­рактеру і локалізації травми, методу лікування і способу іммобілізації, змісту і обсягу хірургічного втручання, перебігу післяопераційного періоду, наявності супутніх захворювань, віку хворого, рухового режиму, періоду реабілітації і періоду застосування фізичних вправ.

У лікарняний період реабілітації ЛФК застосовують за І і II періодами у повній відповідності до призначених суворо постільного чи постільного, на-півпостільного (палатного) і вільного рухового режимів.

У післялікарняний період реабілітації — в поліклініці або реабілітаційно­му центрі, санаторії — ЛФК продовжують за III періодом і проводять у щадно­му, щадно-тренуючому і тренуючому рухових режимах.

Лікувальний масаж після травм і операцій у лікарняний період реабілітації призначають, при відсутності протипоказань, у першу-другу до­бу. Раннє його застосування викликане такими самими причинами, що і зас­тосування ЛФК: попередження ускладнень, покращання крово- і лімфообігу, стимуляція функцій систем організму. Лікувальна дія масажу на організм про­являється трьома основними механізмами: нервово-рефлекторний, гумораль­ний і механічний.

Проводиться масаж не втягнутих у патологічний процес ділянок тіла. Він зменшує больові відчуття, відвертає увагу хворого від травми чи операції, вик­ликає позитивні емоції, підвищує психічний тонус.

У першу добу, особливо коли хворий не може виконувати активні рухи но­гами, роблять легкий масаж нижніх кінцівок, а також грудної клітки і спини. Масажування ніг прискорює протікання венозної крові та лімфи, підсилює ар­теріальну гемодинаміку, ліквідує застійні явища. Це разом із загальним підси­ленням кровообігу запобігає утворенню тромбоемболій, що формуються пере­важно у венах нижніх кінцівок і малого тазу.

Масаж грудної клітки і спини підвищує тонус дихальних м'язів, рефлек­торно покращує легеневу вентиляцію, сприяє відходженню мокротиння, пок­ращанню бронхіальної прохідності, і тим самим у комплексі з іншими метода-

115

Фізична реабілітація

ми лікування допомагає попередити гіпостатичну пневмонію, ателектази, бронхіти. На це також спрямований непрямий масаж легень у вигляді безпе­рервної вібрації і ритмічних натискань долонею над легеневими полями. Вико­нання аналогічних мануальних дій по ходу 10-12 pef-ер від груднини до хреб­та впливає на діафрагму. У випадку виникнення легеневих ускладнень масаж грудної клітки не протипоказаний.

У ранній післяопераційний період проводиться непрямий масаж серця із застосуванням безперервної вібрації його ділянки, ніжних ритмічних натис­кувань над серцем і нижньої третини груднини, струшування, стискання, здавлювання грудної клітки. Такі дії полегшують роботу серця і гемодинаміку у цілому.

Масаж активізує діяльність шлунково-кишкового тракту, стимулює відход-ження газів, ліквідує затримку випорожнення та сечовипускання. Проводиться обережний масаж м'язів живота, непрямий масаж внутрішніх органів з акцен­том на товстий кишечник. Масажують ободову кишку по ходу годинникової стрілки: спочатку висхідний, а потім поперечний і низхідний відділи. Ви­користовують погладжування, поверхневу стабільну і лабільну вібрацію долонною поверхнею пальців, постукування та ритмічні натискування кін­чиками пальців.

При проведенні масажу операційний шов обходять. Дозволяється робити навколо нього ніжні погладжування долонною поверхнею пальців у напрямку найближчих лімфатичних вузлів. Такі маніпуляції покращують мікроцир-куляцію в зоні пошкодження, підсилюють крово- і лімфообіг, зменшують лімфостаз і набряки, гіпоксію тканин. Все це пожвавлює окисно-відновні процеси, збільшує притікання поживних речовин до ділянки, що маса­жується, звільняє її від продуктів розпаду і обміну, стимулюючи регенерацію тканин.

При переломах кінцівок з 2-3-го дня починають масажувати здорову кін­цівку (рис. 4.3) і відповідні рефлексогенні зони. Потім на пошкодженій кінців­ці застосовують позавогнищевий масаж, при якому масажують сегменти вище місця ушкодження.

Враховуючи, що класичний масаж не можна застосовувати на травмованій ділянці, а також для масажування внутрішніх органів у ранній післяоперацій­ний період та під час іммобілізації широко використовують сегментарно-реф­лекторний масаж відповідних спинномозкових сегментів.

Після зняття швів чи іммобілізації застосовують масаж місцево для лікві­дації наслідків патологічного процесу і вимушеного обмеження рухів або пов­ної нерухомості травмованої чи оперованої ділянки тіла. У перших процедурах проводять ніжні поверхневі погладжування, неглибокі розтирання, легкі роз­минання пошкоджених м'язів, вібрацію, погладжування і розтирання суглобів та сумково-зв'язочного апарату. У місці перелому застосовують циркулярне погладжування, розтирання, ніжні вібрації, зсунення і розтягнення м'яких тка­нин, що спаяні з кістковим мозолем. Згодом інтенсивність масажних рухів пос­тупово зростає.

116