Розділ 3. Фізична реабілітація

сійна працетерапія проводиться на заключному етапі реабілітації, в процесі якого оцінюються професійні можливості і професійна працездатність хворо­го виконувати у повному чи меншому обсязі попередню роботу. У разі втрати професійної працездатності або часткового стійкого її зниження хворого нав­чають іншої професії.

У працетерапії використовуються, насамперед, рухи трудових процесів, що забезпечують самообслуговування, побутову і щоденну діяльність, корис­тування пристроями і протезами. Застосовують плетіння, в'язання, картонажні роботи (виготовлення картонних коробок, конвертів, іграшок тощо), вишиван­ня, ткацтво, швейні, столярні і слюсарні роботи, різьблення по дереву, роботи з глиною і в оранжереї, саду, рубання та пиляння дров, сільськогосподарські роботи (з косою, вилами, граблями, лопатою), працю в професійно-виробни­чих майстернях.

Дозування фізичного навантаження і трудовий режим встановлюють інди­відуально. Фахівцями з працетерапії, фізіології праці, лікарсько-трудової ек­спертизи розроблені спеціальні тести з фізичним навантаженням, які виявля­ють енергетичну спроможність хворого працювати у діапазоні енерговитрат певної трудової діяльності. Це, разом із безпосереднім наглядом за реакцією пацієнта на фізичні навантаження, є основою висновку про можливість віднов­лення роботи в повному чи меншому обсязі, зміни умов праці і професії, пере­ходу на тимчасову або постійну інвалідність.

ПОЄДНАННЯ ЗАСОБІВ ФІЗИЧНОЇ РЕАБІЛІТАЦІЇ

Комплексне лікування передбачає використання різноманітних засобів і методів, що націлені на досягнення у найкоротші терміни максимального ефекту. Однак не завжди їх кількість сприяє скорішому одужанню, нерідко во­ни можуть перевантажувати хворого, протидіяти один одному або бути зовсім несумісними. Тому у процесі відновного лікування реабілітолог має знати, як поєднуються і яка послідовність застосування засобів фізичної реабілітації, щоб вони доповнювали і підсилювали дію один одного і сполучались з інши­ми методами лікування.

Лікувальна фізична культура сполучається з усіма засобами фізичної реа­білітації і комбінується здебільшого з лікувальним масажем і фізіотерапією у лікарняному і післялікарняному періодах реабілітації. Для більшості хворих застосовують два типи комбінування цих лікувальних засобів: перший — спо­чатку фізичні вправи, потім — масаж і через 30-90 хв — фізіотерапевтична процедура; другий — першою проводиться фізіотерапевтична процедура, а че­рез 2-3 год — фізичні вправи і потім — масаж.

При деяких захворюваннях вказані засоби фізичної реабілітації комбіну­ють іншим чином. Так, при лікуванні травм і захворювань опорно-рухового апарату та периферичної нервової системи спочатку застосовують теплові про­цедури, потім прогріту ділянку масажують і після цього застосовують фізичні

103

Фізична реабілітація

вправи. При серцево-судинних захворюваннях рекомендується спочатку зро­бити масаж, через 30-60 хв — лікувальну гімнастику, потім — через 1-1,5 год — бальнеотерапевтичну процедуру.

Лікувальний масаж органічно поєднується з фізичними вправами. Під час його проведення виконують пасивні і активні рухи, вправи з опором, на розтяг­нення, розслаблення, властиві для того чи іншого суглоба.

Пасивні рухи виконуються масажистом з вихідного положення, що забез­печує максимальне розслаблення м'язів. Напрямок і амплітуда пасивних рухів визначаються анатомічною будовою суглоба і станом його функції. Рухи вико­нують повільно, без ривків і силового тиску, не доводячи до появи болю, пос­тупово збільшуючи амплітуду до максимально можливої. Вони сприятливо ді­ють на м'язи, сумково-зв'язковий апарат суглоба, циркуляцію синовіальної рі­дини, крово- і лімфообіг; добре лікують малорухливість, контрактури, крово­виливи, набряки.

Активні рухи виконує сам хворий. У тих випадках, коли він не здатний це зробити, застосовуються активні рухи зі сторонньою допомогою. Реабілітолог попередньо розробляє суглоби і м'язи, комбінуючи масаж з пасивними рухами, добирає полегшені для них умови і вихідні положення, а потім разом із паці­єнтом робить рух. При виконанні цих рухів слід ураховувати швидке висна­ження ушкодженого нервово-м'язового апарату і не форсувати процес віднов­лення.

Вправи з опором вводять у процедуру масажу для впливу і зміцнення ок­ремих м'язових груп, відновлення їх функції. Чинячи опір, реабілітолог має спостерігати за зусиллями пацієнта і вносити відповідні корективи.

Вправи на розтягнення проводять з метою збільшення рухливості вкороче­них і зморщених м'язів, зв'язок, сухожилків і функціонально вигідного форму­вання рубців та спайок. Ці вправи хворі виконують, використовуючи силу інерції активних рухів чи за допомогою масажиста, який у кінцевій фазі руху збільшує його амплітуду. Вправи на розтягнення слід обмежувати у разі появи болю, оскільки він викликає рефлекторно-захисне напруження м'язів і змен­шує амплітуду руху.

Вправи на розслаблення протидіють скутості і загальмованості рухових реакцій, знімають напругу і утомлення м'язів та підвищують їх еластичність, інтенсифікують кровопостачання і обмінні процеси, позитивно впливають на ЦНС.

Лікувальний масаж може поєднуватися з фізіотерапією у різній послідов­ності. Він нерідко передує фізіотерапевтичним процедурам, що підвищує їх ефективність, зокрема сприяє проникненню ліків. Тому фонофорез лікуваль­них препаратів при лікуванні остеохондрозу, артрозів і артритів, рубцево-спай-кових процесів проводиться після масажу. Така ж послідовність зберігається у випадках використання медикаментозного електрофорезу лікарських препара­тів і масажу.

Лікувальний масаж рекомендують робити перед використанням діадина-мічних струмів, ультразвуку, УФО і сонячного опромінювання до процедури

104

Розділ 3. Фізична реабілітація

електросну. В будь-якій комбінації до чи після аеро- і гідроаероіонізації, аеро­зольтерапії та інгаляцій кисню застосовується масаж.

Фізіотерапія практично завжди застосовується з фізичними вправами і масажем. Переважну більшість фізіотерапевтичних процедур можна призна­чати в один день з лікувальною гімнастикою, гальванізацією, медикаментоз­ним електрофорезом, електростимуляцією, високочастотною та імпульсною терапією, теплолікуванням, бальнеотерапією. Однак при цьому слід урахову­вати суттєву дію деяких фізіотерапевтичних процедур, особливо двох останніх видів, на серцево-судинну систему. Тому навантаження при виконанні фізич­них вправ має бути невеликим. Значно підвищується ефективність занять ЛФК після фізіотерапевтичних процедур, що зменшують біль.

Фізіотерапевтичні процедури часто комбінують з масажем. При ліку­ванні захворювань і травм опорно-рухового апарату і периферичної нервової системи, таких, як тугорухливість суглобів, рубцеві контрактури, удари, роз­тягнення, неврити, невралгії тощо. Спочатку застосовують теплові процедури (солюкс, парафін, озокерит, грязі та ін.), що готують тканини до механічних дій і після невеликої паузи масажують прогріту ділянку тіла. При набряку тканин, лімфостазі та інших судинних розладах теплові процедури повинні проводи­тись після масажу через можливість травматизації поверхневих судин.

Електростимуляцію часто поєднують з масажем. Відновний масаж про­тягом 3-5 хв знімає м'язову втому, позитивно впливає на функції паретичних і ослаблених м'язів. При застосуванні високочастотної електротерапії і масажу їх переважно призначають у різні дні, у разі необхідності використання цих чинників в один день — масаж проводять через 2-3 год після проведення ін­дуктотермії, мікрохвильової терапії та ін.

Різноманітні ванни можна використовувати в один день з масажем. Його рекомендують робити за ЗО хв до бальнеолікування або через 1-2 год після ванн. При призначенні електролікування, ванн і масажу їх чергують: в перший день проводяться електропроцедури, а у наступний — ванни і масаж.

При загартовуванні після всіх холодових процедур рекомендуються масаж або самомасаж з використанням прийомів розтирання, розминання, вібрації, що чергуються з погладжуваннями під час перебування в сауні. Масаж роблять також одразу після виходу з парильні, після чого рекомендується прийняти теплий душ.

Механотерапія більш ефективна у поєднанні з лікувальною гімнастикою, вправами у воді, електростимуляцією, тепловими процедурами, лікувальним масажем. Ці чинники готують тканини до розтягнення, зменшують імо­вірність появи болю при розробці суглобів або сприяють його ліквідації у ви­падку виникнення.

Працетерапія у першу чергу комплексується з ЛФК, що зміцнює м'язи, відновлює їх витривалість і координацію, виробничі і побутові рухи, поліпшує функціональні можливості організму, тренує його і готує до фізичних і трудо­вих навантажень, підтримує працездатність. Після працетерапії для скорішого відновлення організму після роботи застосовують масаж або самомасаж. Пос­тійними супутниками працетерапії у післялікарняних етапах реабілітації є різ-

105

Фізична реабілітація

номанітні фізіотерапевтичні чинники, що діють під час роботи на відкритому повітрі, у саду, на присадибній ділянці, а також після роботи у вигляді обли­вань, обтирань, різних душів, ванн тощо. Іноді у реабілітаційних центрах і спе­ціалізованих санаторіях перед працетерапію використовують механотерапію, що зменшує тугорухливість у суглобах та підвищує силу і витривалість м'язів і тим самим дає можливість застосувати більш складні виробничі і побутові процеси.

Наведені комбінації застосування засобів фізичної реабілітації є найбільш оптимальними і, як свідчить практика, не викликають небажаної сумарної ре­акції у хворих, сприяють зближенню клінічного і функціонального одужання, відновлення професійної і побутової працездатності, скорішому пристосуван­ню інвалідів до змінених умов існування.