Розділ 3. Фізична реабілітація

універсальних тренажерів типу "Здоров'я" можна розвивати практично всі ру­хові якості.

Показання до застосування тренажерів: захворювання серцево-судинної системи без недостатності кровообігу, ішемічна хвороба серця, хро­нічні неспецифічні захворювання легенів, артрити, артрози, порушення жиро­вого обміну.

Протипоказання: недостатність кровообігу, загострення хроніч­ної недостатності, тромбофлебіт, інфаркт міокарда давниною менше 12 міс, можливість кровотечі, міокардити, гострі інфекційні захворювання, значна ко­роткозорість, ожиріння III—IV ступеня, захворювання нирок, вагітність понад 22 тиж.

Вправи на тренажерах доповнюють заняття з лікувальної гімнастики ісприяють повноцінному відновленню фізичної працездатності. їх застосову­ють у післялікарняних етапах реабілітації. Під час занять на тренажерах слід дотримуватися таких основних правил: а) фізичне навантаження повинне ма­ти переривчастий характер; б) фізичне навантаження повинне зростати в процесі лікування поступово. Кожному хворому індивідуально визначають по­тужність роботи на тренажерах, час і кількість занять на тиждень, тривалість курсу.

ПРАІІЕТЕРАПІЯ

Працетерапія— це лікування працею з метою відновлення порушених функцій і працездатності хворих. Працетерапія концентрує у собі досягнення медичної і соціальної реабілітації, у тому числі ЛФК, масажу, фізіотерапії і механотерапії.

Основні завдання відновлення працездатності згідно з рекомендаціями Ко­мітету експертів ВООЗ (1964) такі: повернути хворому самостійність у повсяк­денному житті; повернути його до колишньої роботи, якщо це можливо; підго­тувати хворого до виконання іншої роботи з повним робочим днем відповідно до його працездатності, або, якщо це неможливо, підготувати до роботи з не­повним робочим днем або до праці у спеціальному закладі для інвалідів, або, нарешті, до неоплачуваної діяльності.

Реалізація цих завдань залежить від характеру захворювання або трав­ми, функціональних можливостей хворого, фізичної здатності виконувати визначені трудові операції, ефективності професійної та попередніх видів реабілітації; кваліфікації, стажу роботи, посади, статі, віку і бажання хворого працювати; координованої роботи лікарсько-консультативної комі­сії, медико-соціальної експертної комісії, органів соціального забезпечен­ня, профспілкових організацій, керівництва підприємств та державних установ.

Засобом працетерапії є трудові рухи і різноманітні трудові процеси, ане рухи і вправи взагалі. Добирають їх з урахуванням професії і побутових дій. Вони мають бути відомі хворому, природні та звичайні для нього і по-

101

Фізична реабілітація

винні втягувати у роботу м'язи, пошкоджені травмою або хворобою чи ос­лаблені за час тривалого постільного режиму. Результатом працетерапії є цілеспрямоване виготовлення певного продукту або виконання робочого завдання. Це, головним чином, відрізняє працетерапію та її засоби відЛФК.

Працетерапія стимулює фізіологічні процеси, відновлює або збільшує рухливість у суглобах і силу м'язів, покращує координацію рухів, а у випад­ках залишкових функцій пристосовує і тренує хворого до використання їх з максимально можливим ефектом. При необоротному випаданні рухів трудові операції розвивають постійні компенсації, що заміщують функціональний ефект.

Працетерапія справляє потужну психотерапевтичну дію. Вона мобілізує волю, зосереджує увагу під час роботи, відвертає хворого від неприємних відчуттів і думок про хворобу, вселяє надію на одужання. Праця збуджує психічну активність, направляє її на цілеспрямовану, усвідомлену, результа­тивну діяльність, що приносить користь людині і суспільству. Поєднання розумових, фізичних зусиль при роботі разом з соціальною доцільністю її повертає людині впевненість у своїх силах, робить її повноцінним членом суспільства.

Показання до застосування працетерапії: травми і захворювання опорно-рухового апарату, поранення м'яких тканин, опіки, контрактури, хірур­гічні втручання і реконстуктивні операції; захворювання серцево-судинної, ди­хальної, нервової систем, обміну речовин; психічні захворювання.

Протипоказання: захворювання у гострій стадії, запальні захво­рювання у фазі загострення, схильність до кровотечі, злоякісні новоутворення.

Працетерапію використовують, переважно, у реабілітаційних центрах, відділеннях працетерапії лікарень, центрах професійної реабілітації і комбіно­ваних (медичних і професійних) центрах. Після деяких травм, хірургічних втручань, в педіатрії можуть призначатися елементи працетерапії у лікарняний період реабілітації. Розрізняють загальнозміцнюючу (тонізуючу), відновну і професійну працетерапію.

Загальнозміцнююча (тонізуюча) працетерапія. її основним завданням є: відвернути увагу хворого від неприємних відчуттів і думок, викликати пози­тивні емоції, раціонально заповнити час, підвищити нервово-психічний і життєвий тонус хворого. Під впливом загальнозміцнюючої працетерапії закладаються психологічні передумови для наступного відновлення пра­цездатності.

Відновна працетерапія націлена на попередження рухових порушень або відновлення тимчасово зниженої у хворого функції рухового апарату, адап­тацію його до фізичних навантажень виробничого і побутового характеру. При цьому добирають такі трудові рухи і акти, що потребують участі м'язів та суг­лобів, втягнутих у патологічний процес.

Мета професійної працетерапії — відновити рухові виробничі навички і працездатність, що існували раніше і були порушені під час захворювання чи після травми; полегшити хворому повернення до попередньої роботи. Профе-

102