Розділ 3. Фізична реабілітація

мін речовин. В Україні джерела природніх вуглекислих вод є в Закарпатті (Сва-лява, Поляна).

Показання до вуглекислих ванн: захворювання серцево-судинної і дихальної систем, функціональні розлади нервової системи, хвороби обміну речовин, гіпофункція статевих органів; утома і порушення сну після великих фізичних навантажень.

Протипоказання: запальні захворювання, епілепсія, друга поло­вина вагітності.

Кисневі ванни. Кисень швидко вивітрюється з води і пацієнт його вдихає. Це насичує організм киснем, ліквідує кисневу заборгованість, сприятливо впливає на центральну нервову, серцево-судинну і дихальну системи, окисно-відновні процеси, суб'єктивний стан пацієнтів.

Показання до кисневих ванн: захворювання серцево-судинної систе­ми, міокардіодистрофія, астенічні стани, а також для відновлення спортивної працездатності після тренування, перевтоми, при хронічних травмах і захво­рюваннях опорно-рухового апарату.

Протипоказання: загальні.

Перлинні або повітряно-газові ванни. Повітря подається у ванну через велику кількість тоненьких трубочок під тиском, що викликає збурення води і утворення бульбашок, які переливаються наче перлини, за що ці ванни на­зивають "перлинними". Ванни позитивно діють на ЦНС і тому показані при її функціональних розладах, вадах серця, гіпертонічній хворобі, клі­мактеричному психозі, хронічному алкоголізмі.

Протипоказання: загальні.

Азотні ванни. Бульбашки азоту вкривають густим шаром шкіру і виклика­
ють механічне і термічне подразнення її нервового апарату, зміни у судинному
тонусі. Азотні ванни мають седативну, болезаспокійливу та десенсибілізуючу
дію. Вони зменшують кількість серцевих скорочень, знижують артеріальний
тиск, сповільнюють і поглиблюють дихання.                    ,._;

Ці ванни показані для лікування гіпертонічної хвороби І і II ступенів, нейродистрофічних захворювань шкіри, інфекційно-алергічних уражень суг­лобів, тиреотоксикозу.

Протипоказання: загальні.

Група X. Теплолікувальні чинники:грязі (пелоїди) та торф, глина, пі­сок, парафін, озокерит (табл. 3.11). Вони мають високу теплоємність, погану теплопровідність і велику теплоутримуючу здатність, тому їх вплив на орга­нізм зумовлений, насамперед, дією тепла, а також механічними і хімічними подразниками.

Грязелікування, або пелоїдотерапія — використання з лікувально-профі­лактичною метою лікувальних грязей (пелоїдів). Ці природні утворення скла­даються з води, мінеральних та органічних речовин. Залежно від походження розрізняють мулові, сапропелеві, торф'яні та сопочні грязі.

Мулова грязь утворюється в морях і солоних або прісних водоймищах у процесі повільного розкладу тваринних організмів та рослин і взаємодії

95

Фізична реабілітація

цих продуктів з грунтом, водою, солями при участі грязеутворюю-чих бактерій.

Сапропелі (гниючий мул) ■— утворюються в прісних водойми­щах і відрізняються від мулових грязей значним вмістом органіч­них речовин, малою кількістю мі­неральних солей і тим, що містять мікроби — продуценти антибіотиків.

Торф'яні грязі (торф) утво­рюються у болотистих місцях у процесі розкладу рослинних ор­ганізмів, а сопочні — у газо- і нафтоносних областях під тиском вуглеводних газів. Основою со-почних грязей є глина.

Грязелікування впливає на організм за рахунок дії температурних, меха­нічних та хімічних подразників. Завдяки фізичним властивостям грязей при лікуванні можна застосовувати відносно високу температуру (42-44 °С, 46-50 °С), що довго утримується при незначному її зниженні. Залежно від хі­мічного складу пелоїдів (органічні і неорганічні кислоти, солі, мікроелемен­ти, біологічно активні речовини та ін.) в організмі виникає той чи інший спе­цифічний лікувальний ефект.

Лікувальні грязі застосовують у вигляді загальних і локальних процедур. Пелоїди подразнюють термо-, хемо- і механорецептори шкіри і слизових обо­лонок і за рахунок рефлекторного і нейрогуморального механізму впливають на різні органи і системи організму. Вони змінюють терморегуляцію, розши­рюють периферичні судини, активізують процеси обміну речовин, адсорбцій­ну і трофічну функції, підсилюють дихання і діяльність серцево-судинної системи, гальмівні процеси у корі головного мозку. Процедури мають бакте­ріостатичну, протизапальну і розсмоктуючу дію, стимулюють регенерацію тканин.

Показання до грязелікування: захворювання і наслідки травм опорно-рухового апарату, периферичної і центральної нервової системи; хро­нічні запальні процеси органів черевної порожнини, статевих органів; деякі захворювання шкіри.

Протипоказання: гострі запальні процеси, новоутворення, інфек­ційні хвороби у гострій і заразній стадії.

Глинолікування — ефективний теплолікувальний метод. З цією метою зас­тосовують пластичні і жирні глини: жовту, сіру, зелену. За своїми фізичними властивостями вони наближаються до мулових грязей і торфу і тому з успіхом використовуються при відсутності пелоїдів. Глину звичайно застосовують температурою 40-^6 °С, яку накладають на відповідні ділянки тіла на 20-30 хв.

96

Розділ 3. Фізична реабілітація

Показання до лікування глиною: хронічнізахворювання м'язів, суг­лобів,хребта, периферичних нервів, жовчного міхура, органів малого таза.

Протипоказання для глинолікування такі самі, як і для лікування грязями.

Лікування піском (псамотерапія) проводиться у вигляді загальних, місце­вих ванн і грілок. З лікувальною метою використовують чистий просіяний річ­ковий або морський пісок. Він має меншу, ніж грязі чи глини, теплоутримую-чу здатність, але має велику гігроскопічність і тому легко поглинає піт, за раху­нок якого можна при загальній ванні втратити 0,5-2 кг маси тіла. Під час цієї процедури в природних чи штучних умовах тіло покривають шаром гарячого (45-50 °С) піску товщиною 8-10 см, а груди і живіт — на 4-5 см, залишаючи вільними ділянку серця, шию і голову. Тривалість процедури 20-30 хв, після її закінчення треба прийняти теплий душ. У локальних ваннах для рук і ніг ви­користовують пісок температурою 52-55 °С, а для грілок — до 60 °С, який на­сипають у мішечки з матерії і накладають на уражені ділянки.

Показання до лікування піском: тугорухливість у суглобах,контрактури і ті захворювання, при яких застосовується глина.

Протипоказання для псамотерапії аналогічні, що і для викорис­тання глини.

Лікування парафіном. Ця речовина є продуктом перегонки нафти і широко зас­тосовується у зв'язку з можливістю його використання при високій температурі —-55-60 °С. Завдяки фізичним властивостям парафіну температура повільно знижуєть­ся і тому він довго (60-90 хв) зберігає теп­ло і поступово віддає його тканинам. Це поєднується з компресійним ефектом пара­фіну — при охолодженні він зменшується воб'ємі, стискається і здавлює тканини, поверхневі судини. Кровоток в них спо­вільнюється, зменшується тепловіддача, що сприяє більш глибокому прогріванню тканин, підвищенню обміну речовин, роз­смоктуванню запальних інфільтратів і ви­потів, розслабленню м'язів і знеболенню.

Застосовують парафін для лікування місцево, накладаючи на хвору ділянку. Зовнішня поверхня його застигає, а всере­дині він зберігається у кисілеподібному стані. Можна використовувати пошарове накладання просочених гарячим парафі­ном серветок, що складаються з кількох шарів марлі й вати, а також ванночки або мішечки, куди занурюють кисті або стопи.

т

Фізична реабілітація

Популярна методика нанесення пензлем кількох шарів парафіну до загальної товщини — 1-2 см (рис. 3.25). Перший шар швидко віддає тепло шкірі і ство­рює захисний шар, що дає змогу наносити наступні шари більш високої тем­ператури — до 60 °С. Тривалість перших процедур від 30-40 хв, а потім її до­водять до 1 год і більше.

Незалежно від методик парафінолікування не можна допускати попадан­ня води при нагріванні у парафін та накладання його на мокру або вологу шкі­ру, оскільки теплопровідність води значно вища, ніж парафіну. Це означає, що при одній і тій самій температурі, наприклад, 50-55 °С краплина води викли­че опік, а парафін, який має низьку теплопровідність буде викликати приємне відчуття тепла.

Показання до лікування парафіном: підгострі і гострі захворювання суглобів, м'язів; удари, розтягнення, вивихи, переломи, рани, опіки, трофічні виразки; хронічні захворювання периферичних нервів і жіночої статевої сфери; захворювання шкіри, шлунково-кишкового тракту та ін. Проти­показання: усі захворювання, при яких не можна застосовувати тепло­лікування.

Лікування озокеритом дуже схоже на парафінолікування, тому що вони мають подібні фізичні характеристики, у зв'язку з чим застосовуються одно­типні методики лікування. Озокерит (гірський віск) — природна речовина, зустрічається у західних областях України. Лікувальна дія озокериту анало­гічна парафіну, але виражена сильніше, через те що має специфічні хімічні компоненти, які додатково діють на організм.

Показання і протипоказання для озокеритолікування ті самі, що й для парафінолікування.

МЕХАНОТЕРАПІЯ

Механотерапія— лікування фізичними вправами, виконуваними за допо­могою спеціальних апаратів. Точно спрямовані та суворо дозовані рухи, метою яких є відновлення рухливості у суглобах і зміцнення сили м'язів, діють ло­кально на тканини, підсилюють лімфо- і кровообіг, збільшують еластичність м'язів і зв'язок, повертають суглобам властиву їм функцію. Використовують різні типи механотерапевтичних апаратів, принцип дії яких базується на біоме­ханічних особливостях рухів у суглобах.

Апарати типу маятника (Крукенберга, Каро-Степанова) основані на принципі балансуючого маятника, за рахунок сили інерції якого забезпечу­ються коливальні рухи у суглобах, що й призводить до збільшення ампліту­ди рухів у них. Кожний маятниковий апарат пристосований тільки для пев­ного суглоба і виконання одного виду рухів (рис. 3.26). М'язові зусилля до­зуються вантажем, місцем розташування його на маятнику, тривалістю і темпом виконання вправ. Під час заняття треба слідкувати за тим, щоб вправи не викликали у хворого посилення болю і підвищення напруження м'язів.

ш