Практичне завдання: відредагувати текст (обсяг – 1 с., тобто близько 2 тис. знаків).

ЕКЗАМЕНАЦІЙНИЙ БІЛЕТ № 18

1. Книгодрукування в Україні (перша половина XX ст.).

З поданих до 1903 р. на розгляд цензури 230 рукописів вдалося видати лише бл. 80. Все ж у 1900-1918 pp. "Вік" видав 331 книгу загальним накладом 1,7 млн. примірників. Серед них були серії "Українська бібліотека", "Сільська бібліотека", зібрання творів українських письменників, популярні брошури. Жодне тогочасне видавниче підприємство Наддніпрянщини не змогло зрівнятися з "Віком" за розмаїттям і обсягом книжкової продукції.

Велике значення мала поява на Україні нових друкарень, серед них і таких технічно

досконалих, як Степана Кульженка в Києві і Євтима Фесенка в Одесі, які, крім російських, видавали й українські книжки. Найбільше нотне видавництво і друкарня нот діяли в Києві при нотній книгарні Л.Ідзиковського. Ця книгарня, як і київсько-одеська, власником якої був Б.Корейво, велику увагу приділяла виданню і поширенню нот українських народних пісень, творів Миколи Лисенка та інших композиторів.

Поява друкарень у провінційних містах створювала умови для розгортання і в них видавничої діяльності. 1886 р. у Херсоні надруковано збірник драматичних творів Івана Карпенка-Карого. Виявом пожвавлення культурного життя стало видання літературних альманахів у Чернігові ("Степові квіти", 1899; "Хвиля за хвилею", 1900), Херсоні ("Перша ластівка", 1905) та інших містах.

Валуєвський циркуляр і Емський указ фактично втратили силу лише внаслідок

революції 1905 р. Надалі книги, газети й журнали часто заборонялися за їхній зміст вже після їх видання. Стало можливим і видання української преси, та щодо неї цензура була особливо сувора.

Великим був внесок у розвиток української культури видавництва "Час", що діяло в Києві в 1908-1920 pp. Видавництво мало друкарню і книгарню, а капітал його - річ нечувана перед тим для української установи - перевищив мільйон карбованців. Серед видань були твори українських письменників і переклади з різних мов, підручники, брошури для широкого кола читачів, кольорові поштівки з текстами народних пісень Амвросія Ждахи. В Одесі перше українське видавництво "Сніп" засноване 1905 р. заходами голови одеської "Просвіти", визначного книгознавця, бібліографа і лексикографа Михайла Комарова13. Невеликі українські видавництва діяли і в інших містах Наддніпрянщини. 

Як і раніше, україномовні книжки друкувалися також у Петербурзі та Москві, де різні друкарні приймали замовлення українських письменників і освітніх діячів; окремі російські книгарі-видавці видавали українські лубочні друки для заробітку. Місячник "Украинская жизнь" виходив у Москві 1912-1917 pp. за редакцією Симона Петлюри та Олександра Саліковського, інформуючи про життя України також і тих, хто не знав української мови. В 1898-1917 pp. видавничу діяльність у Петербурзі вело Благодійне товариство для поширення загальнокорисних і дешевих книжок, очолене Данилом Мордовцевим. Відомо понад 80 виданих ним брошур з природознавства, сільського господарства, медицини. Проте українському книговиданню і далі доводилося долати найрізноманітніші перешкоди, зумовлені як політикою уряду, так і свавіллям місцевої адміністрації. З 1914 р. репресії відновилися з новою силою.

1. Комп’ютеризація видавничої діяльності.

До редакційних систем належать: текстові процесори (ТП), системи комп'ютерної коректури (СКК), системи комп'ютерного редагування (СКР), довідкові редакційні системи, системи автоматизації видавничої діяльності, системи автоматизованого конструювання видань та автоматизовані системи керування ЗМІ.

Текстові процесори — це програми, які дають змогу набирати, виправляти й зберігати текст, а також виділяти й формувати компоненти його видавничої структури (рядки, абзаци, сторінки, розділи тощо). ТП забезпечують можливість набирання складних текстів (таблиць і формул), а також виконання технічних малюнків середньої складності. Останні версії ТП дають також змогу перетворювати видання, призначені для друкування на папері, в електронні видання1, доступні через інтернет.

Системи комп'ютерної коректури — це програми, які дають змогу приводити копію тексту повідомлення у відповідність з його оригіналом. Існують СКК, вмонто-вані в текстові процесори, а також автономні СКК, що діють як окремі програми.

' Тут ми маємо на увазі перетворення поліграфічних команд у команди формату Ьігпі.

Системи комп'ютерного редагування — це програми, які дають змогу приводити текст повідомлення у відповідність з нормами, прийнятими в теорії редагування (операції творчого редагування редактор може виконувати тільки в ручному режимі). Поки що в системах редагування використовують не всі, а лише незначну частину відомих норм. СКР функціонують лише під керуванням персоналу ЗМІ. Практично завжди СКР вмонтовують у текстові процесори, хоча є й автономні СКР.

Довідкові редакційні системи — це програми, які дають редакторові змогу отримувати додаткову інформацію, потрібну для прийняття рішень під час редагування повідомлень.

Системи автоматизації видавничої діяльності — це програми, які допомагають здійснювати керування видавничою діяльністю засобів масової інформації. Ці системи автоматизують ті процеси діяльності ЗМІ, що становлять специфіку галузі.

Системи автоматизованого конструювання видань — це програми, які дають змогу перетворити видавничий оригінал або у поліграфічну форму, необхідну для друкування на папері, або у форму, потрібну для відтворення на екрані комп'ютера.

Автоматизовані системи керування засобами масової інформації — це про-грами, які дають змогу здійснювати загальне керування засобами масової інформації. Такі системи — це, як правило, системи загального призначення, їх використовують не лише в ЗМІ, а взагалі на всіх підприємствах незалежно від їх галузевої специфіки.

Системи комп'ютерної коректури

У комп'ютерній коректурі можна виокремити два основні методи: метод дублю-вання і метод контрольних розрядів. Метод дублювання базується на безпосередньому порівнянні оригіналу й копії, а метод контрольних розрядів — на перевірці окремих порцій тексту копії стосовно оригіналу різними математичними функціями.

Метод дублювання. Контроль повідомлення методом дублювання використо-вують тоді, коли автор подає оригінал у традиційному вигляді, тобто на паперовому носії (без електронної копії), і коли треба забезпечити найвищу достовірність тексту (наприклад, в офіційних і довідкових виданнях, словниках, енциклопедіях, прейску-рантах тощо).

Контроль методом дублювання полягає в тому, що послідовно — відповідно до зростання порядкових номерів знаків — порівнюють їх коди в двох варіантах одного й того ж повідомлення — оригіналі й копії. Якщо коди знаків тотожні, то їх вважають неспотвореними.

Технологічно коректуру методом дублювання можна здійснювати трьома спосо-бами: 1) текст двічі набирають різні оператори; 2) один варіант тексту набирає опе-ратор, а другий варіант — система оптичного читання (СОЧ ); 3) текст двічі набирає СОЧ. Потім два варіанти порівнюють від першого до останнього знака. У третьому варіанті не враховується семантика тексту, тому він є найменш ефективним.

Для контролю тексту методом дублювання використовують персональні комп'ютери. Об'єктом контролю є познакове порівняння двох варіантів одного тексту, ідентифікація різних варіантів запису службової інформації (команд), автоматичне знаходження місця нового збігу знаків після останнього спотворення тощо. Прикладами автономних програм, які здійснюють такі операції, є так звані програми-компаратори, тобто програми-порівнювачі. Зразками вмонтованих програм є спеціальні функції порівняння файлів у ТП (наприклад, у Місгозой \¥огс! це функція Сервіс/Порівняти й об'єднати документи...).

Ефективність контролю методом дублювання дуже висока. Теоретично її можна визначити так. Відомо, що ймовірність появи в тексті спотворення при набиранні його оператором становить від 1 до 2 спотворень на 1 тис. знаків. Тому, якщо прийня-ти, що виникнення у двох операторів однакових спотворень є незалежною подією, то ефективність контролю повинна б становити 0,999—0,996. Однак виявляється, що на практиці між виникненням у двох операторів в одному і тому ж місці спотворення все ж існує певний зв'язок. Як показали отримані на практиці результати, ефективність контролю тексту методом дублювання становить близько 0,96 (для порівняння нагада-ємо, що ефективність традиційної, тобто виконаної людиною, одноразової коректури становить близько 0,80).

Приклад виконання коректури методом дублювання в ТП Місгозой Шогсі пока-заний на рис. 20.1.

Виявлені в тексті оригіналу спотворення виправляють вручну (їх вносять у файл, в якому записано оригінал).

У принципі виправлення таких спотворень можна автоматизувати. Так, після знаходження програмою контролю спотворення на екрані можна висвічувати два— чотири рядки оригіналу й два—чотири рядки копії тексту. Коректор, натискуючи одну з двох заздалегідь виділених клавіш, обирає рядок без спотворень. Таким способом можна виправляти не лише окремі літери в словах, а й цілі слова чи навіть короткі речення. Якщо спотворення є одночасно в обох рядках тексту, то коректор виправляє текст вручну.

Методи з використанням контрольних розрядів. Ці методи доцільно застосо-вувати тоді, коли текст передають каналами зв'язку (наприклад, із ЗМІ — у друкарню чи з місця подій — у БВ газети каналами телефонного або супутникового зв'язку).

Суть контролю полягає в тому, що текст ділять на порції (наприклад, по 512 знаків), коди знаків кожної порції підсумовують, а далі за певною, наперед обраною функцією вираховують так званий контрольний розряд і передають його окремо разом із кожною порцією тексту отримувачеві. При отриманні тексту за тією ж функцією для кожної порції заново обчислюють контрольний розряд і порівнюють його з отриманим. Відмінності в контрольному розряді свідчать про наявність у тексті спотворень, які могли виникнути під час передачі внаслідок впливу шумів.

Очевидно, що застосовувати такий метод можна лише за умови, що вибрана функція відома і для того, хто передає текст, і для того, хто його отримує. Таких конт-рольних функцій існує безліч. Від їх вдалого добору залежить ефективність контролю цим методом, але добір функції — це вже сфера дослідження такої науки, як теорія інформації та кодування.

Обсяг порції тексту, якому присвоюють контрольний розряд, також істотно впли-ває на ефективність контролю: що меншу порцію тексту контролюють, то з вищою ефективністю її можна проконтролювати.

Ефективність контролю так само залежить і від контрольного розряду: що дов-ший контрольний розряд, то вища ефективність контролю. В екстремальному випад-ку, коли кількість знаків у контрольному розряді дорівнює кількості знаків у порції тексту, цей метод за ефективністю контролю дорівнює ефективності методу дублю-вання. Ефективність контролю методом контрольних розрядів може досягати 0,8—0,9 і більше.

Порцію повідомлення, в якій виявлено спотворення, передають повторно доти, доки текст не буде передано без спотворень. Існують і такі різновиди контрольних розрядів (самокоректувальні контрольні розряди), які дають змогу автоматично зна-ходити спотворення й автоматично з певною ефективністю виправляти їх. Проте ви-користання таких методів пов'язане зі значними труднощами, зокрема необхідністю використання контрольних розрядів великої довжини (відносно контрольованої порції тексту).

При передачі інформації через інтернет цей вид контролю виконується автома-тично для всіх видів інформації. Враховуючи це, працівники ЗМІ можуть передавати каналами зв'язку будь-які повідомлення, не турбуючись про їх достовірність.

Технологічні особливості комп'ютерного редагування

Комп'ютерне редагування має особливості, які відрізняють його від традиційно-го. Насамперед, у ньому можна виокремити такі ступені автоматизації:

—     комп'ютеризоване редагування (операції контролю і виправлення здійснює людина, використовуючи комп'ютер лише як "електронне" перо; прикладом СКР, які дають змогу комп'ютеризувати редагування, є ТП);

—     автоматизоване редагування (більшу частину операцій контролю виконує СКР, а людина — меншу частину операцій контролю та більшість операцій виправлення);

—     автоматичне редагування (більшу частину операцій контролю й виправлення виконує СКР, а меншу — людина; крім того, людина приймає рішення в неформалізо- ваних конфліктних ситуаціях; поки що таких систем не створено, їх варто розглядати як ідеал, якого слід прагнути).

Комп'ютерне редагування має також специфічні розмежовані в часі етапи опра-цювання тексту:

—     передредагування — попереднє ручне розмічування оригіналу, наприклад за допомогою ТП, яке людина виконує перед інтерредагуванням з метою наступного автоматизованого чи автоматичного редагування, наприклад, задання спеціальних стилів оформлення рубрик, розставляння міток у бібліографічному описі тощо;

—     інтеррвдагувалня — редагування, яке виконує сама СКР, провадячи операції контролю й виправлення тексту без участі людини;

—     постредагуванпя — редагування, яке людина виконує після інтерредагування за допомогою ТП, провадячи ті операції контролю й виправлення, які не змогла ви-конати СКР.

Комп'ютерне редагування здійснюють послідовно, переходячи від одного еле-мента до іншого. Закінчивши опрацювання елементів на одному рівні, переходять до наступного (в напрямі від нижчих рівнів — до вищих). Специфіка порівневого опрацювання полягає в тому, що переходити до вищого рівня можна лише тоді, коли на нижчому всі помилки вже усунуті (наявність помилки на нижчому рівні унеможливлює опрацювання вищого). Для порівняння нагадаємо, що під час традиційного редагування людина доволі часто опрацьовує текст інтегрально, тобто охоплює одночасно кілька сусідніх рівнів.

Системи комп'ютеризованого редагування

Як уже зазначалося, системи редагування практично завжди вмонтовані в ТП. Такі ТП є системами редагування з найнижчим ступенем автоматизації (фактично, це системи комп'ютеризованого редагування).

До основних функцій ТП (набирання й виправлення тексту) додають третю — конструювання видання, властиву видавничим системам. Як наслідок такі ТП стають змішаними (комплексними) набірно-редагувально-верстальними системами.

До ТП, які забезпечують комп'ютеризоване редагування в найбільшому обсязі на-лежать ТП МІСЮ50Й \Уогс1 — класичний приклад комплексної набірно-редагувально- верстальної системи (рис. 20.2, а), $1аг\¥гііег (рис. 20.2, б) й Ореп\\'тгіі:ег (рис. 20.2, в). Останній ТП Ореп\Угііег призначений для робота під керуванням операційної системи Ілпих.

Існує й ціла низка інших ТП (Аїіапїіз, Асііїог, Ніего§1ірЬ), які не належать до комплексів канцелярських програм, але в ЗМІ їх практично не використовують.

ТП виконують і деякі неінтелектуальні автоматичні функції знаходження й ви-правлення помилок:

—     знаходження заданих ланцюжків символів , зокрема за шаблонами, навіть дуже складними;

—     заміну заданого ланцюжка символів на вказаний, як у режимі діалогу, так і відразу для всього тексту;

—     ведення протоколу всіх виконаних дій, що дає змогу (а) повертатися назад на потрібну кількість виправлень, (б) повернувшись назад, знову повторити вже виконані дії;

—     здійснення під час введення тексту автоматичної заміни тих слів, у яких найчастіше допускають помилки (рис. 20.3).

Жодних інших функцій комп'ютеризованого редагування ТП, як правило, не виконують.

Системи автоматизованого редагування

На сучасному етапі розвитку суспільства системи автоматизованого редагування здійснюють контроль дотримання цілої низки норм. Такий контроль, як і комп'ютеризоване редагування, найчастіше реалізують у складі ТП.

Контроль дотримання лінгвістичних норм. Системи автоматизованого реда-гування контролюють орфографію тексту (орфограми); синтаксичну зв'язність слів (синтаксеми); правильність розставлення знаків пунктуації (пунктограми); наявність иасивних синтаксичних конструкцій; стилістичну правильність (милозвучність, або евфонічність) тексту тощо (загалом, це лише якась частка помилок повідомлення). Ці помилки після їх знаходження СКР редактор виправляє в комп'ютеризованому режимі.

Виконувати такі операції над текстом, написаним українською мовою, дають змогу три системи: ТП Місгозой Шогсі (русифікована версія, яка, починаючи з МісгозоЙ \¥огс! 2000, дає змогу контролювати україномовні тексти, а також українізована версія МісгозоЙ \¥огсі); система редагування й перекладу Рута-Плай; система перекладу з функціями редагування Рга^ша. Ці системи мають у своєму складі орфографічний парадигматичний словник сучасної української літературної мови, працюють на ІВМ- сумісних комп'ютерах в операційних системах сімейства ^/іпсіошз . Крім контролю орфографічних помилок, вони виконують також автоматизовану реконструкцію, тобто пропонують редакторові на вибір кілька варіантів виправлення помилкового слова.

На рис. 20.4 показана знайдена ТП Місгозой \Уогс1 помилка. На рис. 20.5 і 20.6 — ана-логічні вікна знаходження орфографічних помилок у СКР Рута-Плай та Рга»та, вмонтованих у ТП МІСГ050Й \Уогс1. На рис. 20.7 показано введення до словника СКР нового слова.

Отже, проблема контролю орфографії для систем редагування україномовних текстів зараз повністю вирішена, хоча ступінь покриття текстів цими словниками вимагає підвищення, тобто доповнення цих словників відповідною лексикою, зокрема галузевою, топонімами й антропонімами.

Функції контролю деяких видів синтаксем дещо раніше для англійської та російської мов були реалізовані в ТП Місгозой \Уопі Останнім часом такі ж функції для україномовних текстів розроблені для системи Рута-Плай. Приклади синтаксем, які контролюють у системі Рута-Плай, подано на рис. 20.8.

Для англійської та російської мов у ТП Місгозой \Уогсі реалізовані також деякі доволі прості види стилістичного контролю. Пізніше ці функції були реалізовані також у системі Рута-Плай для української мови. Приклади стилістичних норм, що контролюються цією системою, показані на рис. 20.9.

Для деяких європейських мов (наприклад, англійської, російської) створені програми перевірки пунктуації. Порівнюючи пунктуаційні системи української та англійської мов, відразу ж треба зазначити, що пунктуаційна система української мови є значно складнішою.

В Україні свого часу була створена лише одна експериментальна система , яка для перевірки пунктуації здійснювала автоматичний морфологічний і синтаксичний аналіз тексту. При цьому контролювали лише дієприкметникові звороти. Незважаючи на високу ефективність контролю цих зворотів, наявність розділових знаків при інших синтаксичних конструкціях не визначалася, а тому загальна ефективність контролю була низькою. Промислової реалізації ця робота не отримала. Для україномовних текстів методи контролю пунктограм на основі нормативної концепції теорії редагування були реалізовані пізніше в складі експериментальної системи редагування Редактор .

Контроль дотримання психолінгвістичних норм. Як уже зазначалось, у деяких країнах Заходу, зокрема Північноамериканського континенту, для визначення придатності тексту для сприймання різними групами реципієнтів у ЗО—40-х роках XX ст. почали використовувати такий показник, як складність тексту (див. розділи 16.4.2 і 16.4.3).

Особливо широкого застосування цей показник набув з моменту використання авторами ТП . Саме вони стали тим інструментом, який дав змогу легко обчислювати й виражати в кількісній формі цей показник і в такий спосіб давати авторові інформацію про необхідність адаптації рукопису до потрібної реципієнтської аудиторії.

Визначення складності текстів для видавничих працівників дає змогу перенести їхні оцінки складності тексту з суб'єктивної на об'єктивну основу, що особливо важ-ливо при визначенні читацької адреси видання, зокрема під час редагування навчальної літератури.

Для англомовних текстів відповідність повідомлень психолінгвістичним нормам визначають кілька ТП, зокрема МісгозоЙ \¥огс! і \Уог<3 Реііесі, для російської мови — русифікована версія Місгозой \Уог<± Приклад результату визначення складності тексту подано на рис. 20.10. ТП Місгозой \Уог<і пропонує коментар до вказаних на рис. 20.10 параметрів

Для україномовних текстів функція визначення складності реалізована лише в складі експериментальної СР Редактор . У цій же ж системі реалізовано також контроль низки стилістичних правил.

Контроль дотримання інших норм. Найдосконаліші ТП додатково дають змогу автоматично виконувати:

—     укладання змістів (з вказанням номерів сторінок усіх рубрик);

—     вставлення приміток (з автоматичною нумерацією, перенумерацією і вибором місця розташування — внизу сторінки чи в кінці видання);

—     укладання покажчиків (з вказанням номерів сторінок усіх ключових слів) ;

—     укладання колонтитулів (з автоматичним вказанням номерів розділів і сторінок);

—     вставлення перехресних посилань (з основного тексту на розділи, таблиці, формули, ілюстрації) та їх автоматичне перенумеровування за зміною номерів цих компонентів;

—     нумерацію сторінок видання.

Оскільки в алгоритмах перелічених функцій реалізовані норми редагування, то редакторові не доводиться витрачати час на їх перевірку. Це дає змогу відмовитися від традиційної перевірки правильності посилань на ілюстрації, частини видання (розділи, підрозділи), таблиці, формули, джерела тощо. При цьому під час вставлення нових чи видалення зайвих компонентів видання їх перенумерація відбувається автоматично. Використання таких можливостей ТП суттєво спрощує готування великих за обсягом та складних наукових і технічних видань.

Сучасні ТП контролюють також дотримання найпростіших поліграфічних норм набирання простих текстів, наприклад, взаєморозташування пробілів і розділових знаків на границях слів. Для деяких ТП для україномовних текстів розроблено про-грами переносу слів, що дає змогу економити до 5% паперу (за допомогою таких ТП конструюють відносно прості щодо верстання видання).

До автономних перекладних словників на базі української мови належить слов-ник Ьіп§уо (реалізований російською фірмою АВВУ-і_лп§уо; наповнення словника ре-алізовано не в повному обсязі).

Крім лексикографічних, на оптичних дисках випущено також цілу низку енци-клопедичних словників. Під час опрацювання повідомлень редактори також можуть використовувати їх у своїй роботі за умови, що це словники спеціалізованих енцикло-педичних видавництв.

— пошукові (дають змогу отримувати оперативні дані за вузькотематичними запитами, що особливо важливо для періодичних видань, а також для електронних ЗМІ тощо).

Зовнішні інтернетівські довідкові системи поповнюються частіше, ніж такі ж на оптичних дисках (затримка, як правило, для деяких енциклопедичних словників, до-ступних через інтернет, становить не більше кварталу).

Отже, з часом інтернет набуває дедалі більшого значення як джерело отримання довідок під час редагування повідомлень. Проте не слід забувати про питання істин-ності даних, доступних через канали інтернету (див. розділ 14.3.4).

Системи автоматизації видавничої діяльності

Для формування і збереження "портфеля" повідомлень, іншими словами, видавничої бази даних (БД), можуть бути використані наявні системи керування базами даних (СКБД). їх застосування дає можливість реалізувати у видавничій БД сортування повідомлень за будь-якими параметрами (джерелом надходження, авторами, обсягом, типом інформації, часом надходження тощо), здійснювати їх пошук, отримувати всі необхідні статистичні відомості тощо. До СКБД, що здатні забезпечити реалізацію перелічених функцій, належать Ассез, сіВАЗЕ, РохРго, Рагасіох, Огасіе та ін.

Зберігати повідомлення у вигляді БД особливо зручно у періодичних, радій- них і телевізійних ЗМІ, де повідомлення мають малий обсяг, проте їх багато. Крім того, СКБД зможе частково полегшити і добір повідомлень для конкретного видання, оскільки в них можуть бути закладені функції визначення кількості нової інформації в повідомленнях.

У межах СКБД елементарно просто розв'язати ще кілька операцій видавничої діяльності. Наприклад, рецензування повідомлень (для його комп'ютеризації форма-лізовані рецензії слід лише подати у вигляді множини полів, які через інтернет пропо-нується заповнити рецензентам) або визначення накладів видань (збору замовлень на видання). Така СКБД зможе самостійно пропонувати редакторові проект експертного рішення щодо публікування повідомлення.

СКБД дають ЗМІ можливість створювати власні електронні архіви опублікованих видань, тобто банки видань (БВ). Окрім вигоди для самих ЗМІ , створення таких архівних БВ у межах кожної країни дає можливість утворювати на цій основі державні фонди канонізованих текстів видань (законодавчих, релігійних, літературної чи наукової класики тощо), передавати їх (на певних умовах) іншим ЗМІ для перевидання, а також надавати бібліотекам чи органам науково-технічної інформації для централізованого розповсюдження в межах усієї держави . У кінцевому підсумку, незважаючи на необхідність вагомих разових капітальних витрат, це сприятиме значному скороченню непродуктивних витрат праці, й, таким чином, — економії фінансових ресурсів на державному рівні.

У видавничій діяльності дуже багато таких операцій і процедур, автоматизувати які неможливо (наприклад, уся творча робота, планування рекламної кампанії тощо).

Мабуть, тому систем автоматизації видавничої діяльності сьогодні лише одиниці, наприклад, комплекс допоміжних програм до ВС (ЗиагкХРгезз, які дають змогу автоматизувати роботу редакції газети. Крім того, не треба забувати, що й за допомогою таких програм, як ТП, можна здійснювати облік інформації про рукопис та його опрацювання (прізвища автора рукопису, операторів набору, редактора; ключові слова; кількісні характеристики рукопису — довжина в знаках, словах, рядках, абзацах, сторінках; коментарі, назва редакції, дата отримання рукопису тощо).

20.6. Системи автоматизованого конструювання видань

Системи автоматизації конструювання видань можна поділити на два види: системи конструювання паперових видань (видавничі системи) і системи конструювання електронних видань (редактори веб-сторінок).

Для верстання паперових видань застосовують цілу низку видавничих систем, кожна з яких має свою спеціалізацію. Значна їх частина призначена для роботи під керуванням операційної системи \УІпсіо\У5. Виняток — ВС ЗсгіЬиз, яка працює під керуванням операційної системи Ьіпих, а тому поки що не має альтернативи (отже, в операційній системі Ілпих її можна рекомендувати для верстання всіх типів видань).

Для користувачів ВС, що працюють під керуванням \Уіпс1о\У5, можна дати такі рекомендації щодо сфери їх застосування:

—     для підготовки газетних, журнальних та всіх інших типів видань — Adobe InDesing, (Quark Express);

—     для складних технічних та оновлюваних видань — Аdobe Page Макег;

—     для КНИЖКОВИХ видань — Согеl Draw;

—     для видань з математики, фізики, хімії — ЬаТеХ (ця ВС поступово стає неписаним стандартом для подання публікацій у цих науках);

—     для ілюстрованих видань — Согеl Draw;

—     для домашнього користування — Аdobe Page Макег;

—     для початківців — Microsoft Publisher.

На жаль, не всі ці системи розраховані на опрацювання україномовних текстів, не всі вони мають україномовну систему меню й україномовну супровідну докумен-тацію.

Для конструювання (монтажу) електронних видань найчастіше використовують такі редактори веб-сторінок, як Місгозой Ргопї Ра§е, Місгозой Ехргеззіоп \¥еЬ та АсіоЬе Вгеат\уіеуег.

Переважно всі сучасні ВС дають змогу перетворювати свої внутрішні формати в формати редакторів веб-сторінок, тобто у формат Ьіші чи його розширення хті. Це дає змогу на основі паперових видань відразу ж готувати їх електронні версії та подавати їх в інтернеті. Крім того, ВС дають змогу конвертувати свої внутрішні формати у фор-мат рсії, який використовують у системах перегляду на зразок АсіоЬе АсгоЬаї Кеасіег.

Фірма АсіоЬе розробила цілий комплекс взаємоузгоджених систем, призначених для використання в ЗМІ: АсіоЬе ІпОезі§п; АсіоЬе Ргате Макег; АсіоЬе Огеаїтуіеуег;

АсіоЬе РЬоІозЬор (редактор растрової графіки); АсіоЬе ІПизІтаїог (редактор векторної графіки); АсіоЬе АсгоЬаї Кеасіег; АсіоЬе Ргешіег Рго (відеоредактор); АсіоЬе АисіПіоп (аудіоредактор).

20.7. Автоматизовані системи керування ЗМІ

Крім систем автоматизації видавничої діяльності, в ЗМІ, як і на підприємствах будь-якої іншої галузі, використовують комп'ютерні системи загального призначення — їх називають системами автоматизованого керування підприємством (САКП). Такі системи дають змогу суттєво підвищити продуктивність праці адміністративно- керівного персоналу, отже, й рентабельність ЗМІ.

САКП дають змогу вести облік кадрів ЗМІ, бухгалтерський облік (купівля, продаж, нарахування й виплата зарплати, поточні рахунки, облік основних й оборотних фондів), облік матеріальних цінностей на складах, контролювати строки проходження продукції технологічними маршрутами, готувати звіти про фінансовий стан ЗМІ тощо.

Звичайно, можна сказати, що працівникам ЗМІ (редакторам, видавцям, журна-лістам) знання таких систем не потрібне. Це й справді було б так, якби частина цих працівників з часом не ставала керівними працівниками ЗМІ (головними редакторами, директорами чи їх заступниками). Знання ж САКП для цієї категорії працівників ЗМІ є не тільки необхідним, а й обов'язковим. Саме тому й подаємо короткий опис САКП, не заглиблюючись в особливості їх функціонування. Знання тонкощів функціонування цих систем — це обов'язок спеціалістів у перелічених галузях знань (менеджерів, бухгалтерів, економістів, інженерів-постачальників тощо).

У наш час на ринку програмних продуктів України є низка САКП , основні характеристики яких наведені в табл. 20.1. При виборі САКП доводиться враховувати їх функціональні можливості, особливості будови, можливість адаптації до умов конкретних підприємств, можливість використання різних типів комп'ютерів і видів операційних систем, можливість взаємодії з офісними пакетами програм і наявність регіональних консультаційних пунктів. Деякі з перелічених САКП дають змогу вести облік у міжнародній стандартизованій системі обліку ОААР.

1. Лінгвістичні норми редагування: рівні словосполучень, речень.

1. Фразеограми. Фразеограм — це два чи більше слова, які з’єднані синтаксичними зв'язками, утворюють семантичну єдність і в реченні заступають один із його членів. Серед фразеограм за ступенем умотивованості значення їх складовими частинами виділяють такі види фразеологізмів: а) ідіоми [загальне значення словосполучення не мотивується значеннями включених до нього слів: водити за ніс (фразеологізм), червоний карлик (термін)]; б) фразеологічні одиниці [загальне значення словосполучення лише частково мотивується значеннями присутніх у ньому слів: заткнути за пояс (фразеологізм), космічний корабель (термін)]; в) фразеологічні сполучення [загальне значення словосполучення повністю мотивується значеннями включених до нього слів: повітряний замок (фразеологізм), електронна обчислювальна машина (термін)]. • Кожну вжиту в повідомленні фразеограму слід перевіряти на наявність у фразеологічному чи термінологічному словнику. • Значення фразеограми, вжитої в повідомленні, повинно бути таким самим, як і в словниках фразеограм. Контроль фразеограм слід проводити словниковими і когнітивними методами: словниковий дає змогу виявити, чи справді існує така фразеограма, а когнітивний — перевірити, чи точно вона вжита. Нормативною базою для проведення словникового і когнітивного методів контролю виступають: а) для фразеологізмів — фразеологічні словники1, а також СУМ, де для кожної повнозначної лексичної одиниці перелічені фразеологізми, в які вона входить; б) для складених. Оскільки фразеологізми, як і слова, вступають у відношення синонімії, то контроль можливості їх синонімічного використання також можна проводити списковим методом.

2. Синтаксичні зв'язки. Словосполучення — це два чи більше повнозначних слова, з'єднаних синтаксичними зв'язками. — це два чи більше повнозначних слова, з'єднаних синтаксичними зв'язками. У словосполученні лише одне слово є стрижневим (синтаксично незалежним), а решта — синтаксично залежні від нього. У мовленні та повідомленнях—на відміну від мови, де є лише підрядні словосполучення, — існують два основні типи словосполучень: підрядні (зі зв'язками координації, узгодження, керування та прилягання) і сурядні (з тими ж зв'язками, але, крім того, з наявними однорідними залежними словами). Далі вестимемо мову лише про такі структури словосполучень, тобто ті, що є в повідомленнях. Сурядні словосполучення — з однорідними членами—додатково ділять на безсполучникові та сполучникові, а також залежно від кількості в них однорідних членів. До синтаксичних зв'язків, які під час редагування викликають суттєві труднощі, відносимо підрядну та сурядну координацію, узгодження й керування. Такий тип зв'язку як прилягання практично ніколи не викликає труднощів, а тому розглядати його не будемо. Координація — це синтаксичний зв 9язоку словосполученні між субстантивним та вербальним словами. Такий зв'язок може бути або граматичним (число, а також особу чи рід — залежно від ситуації — для вербального слова задають такі, які диктує субстантивне слово) або смисловим (число, особу чи рід для вербального слова задають такі, які диктує семантичне значення субстантивного слова). • Підрядний координаційний зв'язок між підметом, вираженим окремим словом чи словосполученням із підрядним зв'язком, і присудком повинен бути граматичним, тобто присудок у теперішньому і майбутньому часі повинен мати те саме число, що й підмет, а в минулому часі — ще й той самий рід. Перелік винятків із цієї норми подано в додатку 8. • Сурядний координаційний зв'язок за наявності кількох однорідних субстантивних слів (незалежно від їх числа) повинен бути смисловим, тобто присудок повинен мати форму множини. Узгодження — це синтаксичний зв'язок у словосполученні між субстантивним та означальним словами. Спершу розглянемо узгодження, виражені ад'єктивними, а далі — субстантивними частинами мови (прикладкою). • Підрядне узгодження повинно бути повним граматичним, тобто означальне слово повинно узгоджуватися з субстантивним у роді, числі та відмінку. Перелік винятків подано у додатку 10. • Сурядне узгодження у випадку, коли є два і більше однорідних означення і одне субстантивне слово, повинно бути смисловим, тобто субстантивоване слово повинно стояти в множині. • Сурядне узгодження у випадку, коли є одне означення і два чи більше однорідних субстантивних слова, повинно бути смисловим, тобто при однорідних субстан- тивованих словах означуване слово повинно стояти в множині.

Перелік винятків із двох останніх норм подано в додатку 11 (частини А і Б). • При узгодженихприкладках зв'язок може бути неповним граматичним, тобто достатньо, щоб означуване слово стояло в тому ж відмінку й числі, що й субстантивне. Керування — це такий синтаксичний зв'язок у словосполученні, коли стрижневе слово вимагає, щоби залежне від нього слово мало лише певну строго визначену морфологічну форму. • Для підрядного керування зв'язок між словами повинен відповідати шаблонові, передбаченому в інвентарі мови для цього конкретного стрижневого слова. • Для сурядного керування всі залежні однорідні слова повинні бути приєднані до стрижневого слова в одній і тій самій морфологічній формі. Сполучники при однорідних членах. У разі наявності сурядних словосполучень для однорідних членів можна використовувати три способи їх поєднання — безсполучникові, сполучникові та їх комбінації. • Ряди однорідних членів "а", "б" і "г" (див. приклад вище) задають лише частину множини описуваних об'єктів, а ряд "в" (зі сполучником перед останнім однорідним членом) — усю множину об'єктів. • Усі однорідні члени повинні бути подані в однаковій морфологічній формі, а сполучники й прийменники при них повинні мати таку форму, що забезпечує максимально можливу кількість відкритих складів. • Однорідні члени речення можуть вимагати наявності перед першим чи перед кожним із них відповідних прийменників. Вибір типу словосполучень. Словосполучення у текстах за частотами посідають у ранговому списку такі позиції: — вербально-субстантивні — 20,1 %; — субстантивно-ад'єктивні—17,7%; — субстантивно-субстантивні —14,9%; — субстантивно-вербальні —12,1%; — вербально-адвербіальні — 6,8%; —субстантивно-прономінальні — 5,7%; —прономінально-вербальні — 4,8%; — вербально-прономінальні — 4,6%. Решта 28 типів словосполучень становлять лише 13,3%.• У публіцистичному і художньому видах повідомлень при передачі на письмі усної мови допустимі відхилення від перелічених норм.

1. Порядок слів у реченні. У мові розрізняють порядок слів основний (в оповідних реченнях) та модальний (в питальних, спонукальних, окличних та умовних реченнях). • У мові основний порядок слів повинен відповідати такій послідовності: TL А, SA2Dl VD2 [Ах 02А2]Ах Ох А2 [Ах 02А2\ де Т — обставина часу, виражена прислівником, іменником у непрямому відмінку чи навіть підрядним реченням часу; L — обставина місця, виражена прислівником, іменником у непрямому відмінку чи навіть підрядним реченням місця; А j — узгоджене означення; А2 — неузгоджене означення; S — суб'єкт дії (підмет); V — присудок; Dx — обставина, виражена прислівником способу дії; Д — обставина, виражена неприслівником способу дії; Ох — об'єкт дії (прямий додаток); 02 — непрямий додаток. Квадратними дужками виділена група непрямого додатка, позиція якого може змінюватися залежно від його морфологічної форми (наприклад, якщо непрямий додатокстоїть у давальному відмінку, то він повинен стояти перед прямим додатком, а коли ні,— то після). 229 • У мові в питальних, спонукальних й окличних реченнях основний порядок слів трансформують: присудок ставлять перед підметом і, крім того, в питальних реченнях у першу позицію додають питальне слово, а в окличних — частку хай, нехай. • У мові в умовних реченнях спершу вказують умову, а лише тоді — дію, яка відбувається за цієї умови. • У мові звертання завжди повинні стояти в першій позиції речення. • У мові вставні слова повинні стояти перед початком речення, якщо вони стосуються цілого речення, або перед тим членом речення, якого вони стосуються. • У мові дієприслівникові звороти повинні передувати головному реченню у тих випадках, коли: а) описувана ними дія передує вказаній присудком; б) описують причину дії, вказану присудком; в) описують умову дії, вказану присудком. Порядок слів під час мовлення та в повідомленнях називають комунікативним. Комунікативний порядок слів є похідним, тобто таким, що утворений на основі порядку слів у мові, проте може як збігатися з ним, так і відхилятися від нього. • У повідомленнях заборонено змінювати порядок слів у реченнях, коли вони описують послідовність подій. Зміна порядку слів у такому реченні повідомлення недопустима, оскільки викличе в реципієнтів неправильну уяву про маршрут ансамблю. • У повідомленнях основна і модальна структури порядку слів повинні бути трансформовані так, щоби на початку речення стояли ті слова, які містять відому (контекстну чи реципієнтську), а в кінці — ті, що містять нову (контекстну, реципієнтську чи суспільну)інформацію. Таким чином, будь-який член речення, що містить відому інформацію,може бути переставлений в першу, а будь-який член речення, що містить новуінформацію, — в останню позицію. • У повідомленні порядок слів у сусідніх реченнях повинен бути трансформований так, щоби забезпечити темо-рематичний зв'язок між реченнями. • У повідомленнях при однорідних означеннях ширшу ознаку ставлять перед вужчою. • У повідомленнях однорідні члени речення, коли вони не задають послідовності подій, треба подавати згідно з їх ієрархічною підпорядкованістю. • У повідомленнях члени речення, що їх емоційно виділяють, можна ставити у спеціально призначені для цього позиції—першу чи останню. • Зміна порядку слів у реченні допустима, коли її використовують зі спеціальною метою. Такий змінений порядок слів називають інверсією. • Деякі види інверсій (наприклад, переставлення узгодженого означення у постпозицію) дозволені лише в окремих видах повідомлень (художніх, особливо поетичних, і публіцистичних). • В усіх інших випадках порядок слів у повідомленнях не регламентують.