Практичне завдання: відредагувати текст (обсяг – 1 с., тобто близько 2 тис. знаків).

ЕКЗАМЕНАЦІЙНИЙ БІЛЕТ № 17

1. Книгодрукування в Україні (XIX ст.).

В першій половині XIX ст. в росії був покладений початок заміні друкарських верстатів друкарськими машинами. Перша друкарська машина була куплена в Лондоні. В кінці 20-х років XIX ст. виробництвом друкарських машин в Росії займалася Олександрівська мануфактура.

В другій половині XIX ст. поліграфічна промисловість набирає високого розвитку. Друга половина XIX ст. для поліграфічної промисловості була періодом технічного перевороту, у друкарнях широко запроваджуються машини. Технічний переворот приводить до переходу до великого фабричного виробництва.

Для характеристики процесу технічного перевороту можна навести такі дані: якщо в друкарні М. Д. Вольфа (Петербург) в 1867 р. було 2 ручних друкарських верстати, то через 16 років там працювало 14 друкарських машин. Львівська Ставропігійська друкарня в 1866 р. мала дві плоскодрукувальні машини, в 1890 р. кількість їх подвоюється, а в 1891 р. вже рівна шести. Характерною особливістю процесу машинізації поліграфічної промисловості в другій половині XIX ст. було те, то він базувався на іноземній техніці. Організовані в Росії заводи для випуску поліграфічних машин не витримували конкуренції іноземних фірм і припинили свою роботу. В дореволюційній Росії й на Україні існували окремі друкарні, які не поступалися кращим поліграфічним підприємствам світу. Але в цілому рівень друкарства був надзвичайно низький. В більшості друкарень працювали одна-дві машини, переважала ручна праця, низька була культура виробництва і поліграфічного виконання, погані умови праці.

В 1863 р. царський уряд, який проводив політику національного гноблення, заборонив горезвісним «Валуєвським циркуляром» видання книг українською мовою. Центр українського книговидавництва в цей час переноситься у Львів, де його очолив Іван Франко.

1. Нормативні документи видавничої справи (законодавчі акти, стандарти, технологічні інструкції).

Нормативні документи видавничої справи (законодавчі акти, стандарти, технологічні інструкції).

•                 Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні

Цей Закон створює правові основи діяльності друкованих засобів масової інформації (преси) в Україні, встановлює державні гарантії їх свободи відповідно до Конституції України, Закону України "Про інформацію" та інших актів чинного законодавства і визнаних Україною міжнародно-правових документів.

•                 Закон України Про інформацію

Цей Закон закріплює право громадян України на інформацію, закладає правові основи інформаційної діяльності.

•                 Грунтуючись на Декларації про державний суверенітет України та Акті проголошення її незалежності, Закон стверджує інформаційний суверенітет України і визначає правові форми міжнародного співробітництва в галузі інформації.

•                 Закон України Про авторське право і суміжні права

Цей Закон охороняє особисті немайнові права і майнові права авторів та їх правонаступників, пов'язані із створенням та використанням творів науки, літератури і мистецтва - авторське право, і права виконавців, виробників фонограм і відеограм та організацій мовлення - суміжні права.

•                 Закон України Про державну таємницю

Цей Закон регулює суспільні відносини, пов'язані з віднесенням інформації до державної таємниці, засекречуванням, розсекречуванням її матеріальних носіїв та охороною державної таємниці з метою захисту національної безпеки України.

•                 Закон України Про видавничу справу

Цей Закон визначає загальні засади видавничої справи, регулює порядок організації та провадження видавничої діяльності, розповсюдження видавничої продукції, умови взаємовідносин і функціонування суб'єктів видавничої справи.

•                 Відповідно до Конституції України цей Закон покликаний сприяти національно-культурному розвитку українського народу, громадян України всіх національностей, утвердженню їх духовності та моралі, доступу членів суспільства до загальнолюдських цінностей, захисту прав та інтересів авторів, видавців, виготовлювачів, розповсюджувачів і споживачів видавничої продукції.

•                 Закон України Про обов'язковий примірник документів

•                 Закон України Про обов'язковий примірник документів визначає правові засади функціонування системи обов'язкового примірника документів та регулює інформаційні відносини, пов'язані з поповненням національного інформаційного фонду України.

•                 Закон України Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів

•                 Закон України Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів визначає правові, економічні, організаційні засади державної підтримки засобів масової інформації та соціального захисту журналістів.

•                 Як складова частина законодавства України про свободу слова та інформаційну діяльність цей Закон посилює систему правового регулювання в інформаційній сфері.

•                 Про державну реєстрацію друкованих засобів масової інформації, інформаційних агентств та розміри реєстраційних зборів Звіт видавництва, видавничої організації про випуск і здачу друкованої продукції Інструкція по заповненню форми № 1-В Постанова Про впровадження штрихового кодування товарів Наказ Про затвердження Положення про штрихове кодування товарів Про затвердження Порядку надання навчальній літературі, засобам навчання і навчальному обладнанню грифів та свідоцтв Міністерства освіти і науки України Про затвердження Положення про апробацію навчальної літератури для загальноосвітніх навчальних закладів

•                 МЕТОДИКА ВИЗНАЧЕННЯ ОБСЯГУ АВТОРСЬКОГО І ВИДАВНИЧОГО ОРИГІНАЛІВ ІНСТРУКЦІЯ ПРО ПОРЯДОК НАДАННЯ МІЖНАРОДНОГО СТАНДАРТНОГО НОМЕРА КНИГИ В УКРАЇНІ

ДСТУ 3003:2006. Технологія поліграфічних процесів. Терміни та визначення понять. — На заміну ДСТУ 3003—95 ; чинний від 2007— 07—01.

ДСТУ 3017―95*). Видання. Основні види. Терміни та визначення. ― Вперше ; чинний від 1996—01—01.

ДСТУ 3018―95. Видання. Поліграфічне виконання. Терміни та визначення. ― Вперше ; чинний від 1996—01—01.

ДСТУ 3145―95**). Коди та кодування інформації. Штрихове кодування. Загальні вимоги. ― Вперше ; чинний від 1996—01—01.

ДСТУ 3582―97*). Інформація та документація. Скорочення слів в українській мові у бібліографічному описі. Загальні вимоги та правила. ― На заміну РСТ УРСР 1743—82 ; чинний від 1998—07—01.

ДСТУ 3772―98. Оригінали для поліграфічного відтворення. Загальні технічні вимоги. ― На заміну ОСТ 29.106―90, ОСТ 29.115―88 ; чинний від 1999—07—01.

ДСТУ 3814―98*). Інформація та документація. Видання. Міжнародна стандартна нумерація книг. ― Зі скасуванням ГОСТ 7.53—86 ; чинний від 2000—01—01.

ДСТУ 4489―2004. Видання книжкові та журнальні. Вимоги до форматів. ― Зі скасуванням ГОСТ 5773―90 ; чинний від 2006—01—01.

ДСТУ 4515:2006. Інформація та документація. Видання. Міжнародна стандартна нумерація серіальних видань. — Зі скасуванням ГОСТ 7.56―89 ; чинний від 2007—07—01.

ДСТУ 4826:2007. Інформація та документація. Видання інформаційні. Загальні вимоги. ― Зі скасуванням ГОСТ 7.23—80 ; чинний від 2009—01—01.

ДСТУ 4861:2007. Інформація та документація. Видання. Вихідні відомості. — Зі скасуванням ГОСТ 7.4—86, ГОСТ ЭД 1 7.4—90 ; чинний від 2009—01—01.

ДСТУ 7093:2009 (ГОСТ 7.11—2004 (ИСО832:1994), МОД; ISO 832:1994, МОД) Система стандартів з інформації, бібліотечної та видавничої справи. Бібліографічний запис. Скорочення слів і словосполук, поданих іноземними європейськими мовами. — Зі скасуванням ГОСТ 7.11—78 ; чинний від 2010—04—01.. ДСТУ 7152:2010. Інформація та документація. Видання. Оформлення публікацій у журналах і збірниках. — Зі скасуванням чинності в Україні ГОСТ 7.5 —88 ; чинний від 2010—10—01. 14. ДСТУ 7157:2010. Інформація та документація. Електронні видання. Основні види та вихідні відомості. — Вперше ; чинний від 2010—07—01.

ДСТУ ГОСТ 7.1:2006 (ГОСТ 7.1—2003, ІДТ). Система стандартів з інформації, бібліотечної та видавничої справи. Бібліографічний запис. Бібліографічний опис. Загальні вимоги та правила складання. — Зі скасуванням ГОСТ 7.1—84, ГОСТ 7.16—79, ГОСТ 7.18—79, ГОСТ 7.34—81, ГОСТ 7.40—82 ; чинний від 2007—07—01. та ін..

1. Лінгвістичні норми редагування: рівні елементарних знаків, морфем, слів.

Норми орфоепії: • Для усіх частовживаних слів знаком наголосу (') слід вказати правильний варіант наголошення, а для рідковживаних, — крім наголошення, ще й вимову, використовуючи для цього нормативну літературу. • У власних назвах — антропонімах (іменах, прізвищах), топонімах (назвах географічних об'єктів, крім водних) і гідронімах (назвах водних об'єктів) — слід вказати правильний наголос згідно з нормами української фонетики. • Поряд із чужомовними словами, які в оригіналі не перекладені (наприклад антропоніми, назви фірм тощо), треба подати їх транскрипцію максимально близькими за вимовою літерами української мови. • Поряд із абревіатурами, що утворені з початкових літер слів, редактор повинен записувати їх звучання так, як ці літери вимовляють в алфавіті. • У випадках, коли речення залежно від поділу на синтагми може набувати різного змісту, редактор повинен вказувати необхідність паузи між словами спеціальним знаком (/). • Якщо між окремими повідомленнями, які розташовані послідовно й внаслідок цього можуть бути сприйняті як одне ціле, а тому можуть викликати в реципієнтів небажані асоціації, то після повідомлення слід вказувати необхідність великої паузи (II) або змінити послідовність їх подання. • Перелічені вище норми не розповсюджуються на мову недикторів, тобто інтерв'юйованих, доповідачів, співбесідників тощо. • Якщо у вимові недикторів є грубі відхилення від норми (такі, що ображають гідність реципієнтів), редактор повинен видаляти ці фрагменти з повідомлення. • Редактор повинен вибірково контролювати нормативність вимови дикторів у прямому ефірі й повідомляти їх про допущені помилки. 2. Два паралельні методи контролю лінгвістичних норм: З однакової чинності двох способів фіксації норм випливає, що редагування на рівні графем можна проводити двома методами: положеннєвими (згідно з правилами орфографії) та списковими (згідно з орфографічними словниками).3. Сучасні орфографічні норми української мови: • Літерний запис загальновживаних слів у повідомленні повинен бути тотожним їх поданню в орфографічному словнику. • У випадку, коли літерний запис загальновживаних слів має дві нормативні дублетні форми, в межах одного повідомлення слід використовувати лиш якусь одну. • При виборі нормативного варіанта написання слова слід враховувати його семантичне та контекстуальне значення. • Лише у випадку відсутності слова в орфографічному словнику контроль орфографічної правильності його написання слід здійснювати за правилами орфографії. • У перехідний період (з одного правопису на інший) редактор повинен готувати повідомлення на основі лише одного правопису. Готувати видання одночасно за нормами двох правописів чи двох відповідних їм словників заборонено. • Редактор повинен слідкувати за змінами в правописі. • Перехідний період у зміні правопису не повинен перевищувати часу опрацювання одного видання, максимум — року.4. Написання імен: • Правильність написання українських власних імен слід перевіряти за словниками власних імен людей1. • Імена, що походять з інших мов, передають шляхом транскрибування літерами українського алфавіту.

• Написання літери "ґ" у частовживаних чужомовних іменах слід контролювати за довідниками3. • Якщо особа має кілька імен, їх пишуть окремо. • Відхилення від словникового написання допустиме лише тоді, коли в повідомленні йдеться про юридичну справу і в паспорті (свідоцтві про народження) ім'я особи написане неправильно. 5. Написання прізвищ: • Написання найуживаніших українських прізвищ слід контролювати за довідниками прізвищ1. • Написання літери "ґ" у частовживаних чужомовних прізвищах слід контролювати за словниками2. • Через апостроф треба писати російські прізвища типу Водоп 'янов, В 'яземський, Григор'єв, Лук'янов. • Прізвища, що походять з інших мов, передають шляхом транскрибування літерами українського алфавіту. • В усіх європейських прізвищах артиклі, а також частки, що позначають дворянські титули (фон, дер, ван, де, да, дю, дель, делла тощо), пишуть окремо від прізвищ і з малої літери. • При повторних посиланнях на іспанські прізвища треба слідкувати, щоб автор обов'язково подавав обидва прізвища особи. • У тюркських прізвищах частки {ед-, аш-, аль-, зуль-, -бей, -паша, -оґли, -заде) пишуть з малої літери і приєднують до імені чи прізвища за допомогою дефіса. • При повторних посиланнях на китайські та корейські прізвища слід вказувати перший компонент атрибуції. • У бірманській атрибуції особи частку Упри повторних посиланнях на особу не використовують. • У прізвиськах кожен їх компонент треба писати з великої літери. • Дворянські титули, що стоять перед іменем чи прізвищем, слід писати з малої літери (наприклад: граф ОбіньїI. • Прізвища, що складаються з двох частин, пишуть через дефіс.6. Написання географічних назв (топонімів: • Правопис назв населених пунктів України повинен відповідати зразку, наведеному в довіднику "Адміністративно-територіальний устрій.                 • Українські топоніми й гідроніми слід перевіряти лише за другим україномовним виданням Української радянської енциклопедії. • Чужомовні топоніми й гідроніми слід перевіряти лише за другим україномовним виданням Української радянської енциклопедії. • Якщо чужомовний топонім чи гідронім не зафіксований у другому виданні Української радянської енциклопедії, його слід подавати шляхом транскрибування літерами українського алфавіту. • Написання в чужомовних текстах, у тому числі й на картах, українських топонімів та гідронімів повинно базуватися на їх нормативній вимові українською мовою.

1. Морфемний склад слова. У складі слів перелічені морфеми при відмінюванні допускають такі явища: — існування винятків, —чергування голосних і приголосних в основах слів {село—сіл), — паралельні форми, семантичну диференціацію, — стилістичну диференціацію, — контекстуальну диференціацію, — появу в деяких формах "історичних" морфем, — випадання зі складу морфем окремих звуків і відповідних їм літер, —можливість остаточного вибору варіанта морфеми лише на вищому лінгвістичному рівні, • Морфеми, вибрані для утворення слова, повинні бути найпродуктивнішими, тобто вживатися в мові найчастіше., • Із двох однаково продуктивних форм слід вибирати коротшу., .2. Морфологічні характеристики слів: • Рід іменників слід контролювати за СУМ., • В усіх стилях нормативним є шанобливе використання щодо осіб категорії множини замість однини., • В усіх стилях нормативним є використання однини замість множини у значенні збірності., • У понятійних повідомленнях нормативним є використання в множині тих іменників, що позначають речовини й матеріали і в непонятійних повідомленнях мають лише форму однини., • У конструкціях Школярі писали олівцем і Школярі писали олівцями обидві форми є нормативними. • Паралельне використання категорії часу дієслів є допустимим лише в художньому й публіцистичному стилях. • Паралельне використання категорії способу дії є допустимим лише в художньому й публіцистичному стилях.3. Словотвір, • Вживання слів на зразок глибина — глибінь, висота — височінь слід диференціювати згідно з їх стилістичним значенням., • Абревіатурний спосіб словотвору є нормативним для деяких стилів письмової й ненормативним — для стилів усної мови. • Вживання слів на зразок стукіт — стукання, дзенькіт — дзенькання, набір — набирання слід диференціювати за їх семантичним значенням.

1. Словниковий склад повідомлення: • У повідомленні будь-яке слово можна використовувати лише за одночасного виконання двох умов: якщо слово (його графемний запис) є в словнику реципієнта і якщо в словнику реципієнта за цим словом закріплене те значення, яке використав у повідомленні автор. • Слово, що входить одночасно до лінгвістичного й термінологічного словників, можна використовувати як термін лише в тому випадку, коли реципієнт має його термінологічне значення у своєму словнику. • У повідомленні не слід вживати одне й те ж слово у двох різних значеннях. • Нові слова (незалежно від того, до якого словника вони належать—лінгвістичного чи термінологічного), обов'язково повинні бути пояснені в примітках (внутрі- текстових чи посторінкових). 2. Точність слововживання, — семантичне пряме, — семантичне переносне, — граматичне, — стилістичне, — емоційне, — ідеографічне, в тому числі асоціативне, 1. Індивідуальне авторське. Завжди існує в словнику автора більшою чи меншою мірою стосовно будь-якого слова; реалізується під час генерування автором повідомлення. Значною мірою залежить від життєвого досвіду автора., 2. Контекстуальне. З'являється в слові після його введення до складу повідомлення; визначається лівостороннім контекстом слова. 3. Індивідуальнереципієнтське. Завжди існує в словнику реципієнта стосовно будь- якого слова; реалізується під час сприймання повідомлення реципієнтом. Як і авторське, істотно залежить від життєвого досвіду реципієнта. • Семантичне значення слова у повідомленні, взяте без урахування його контекстуального значення, повинно повністю відповідати значенню цього слова в тлумачному словнику. Переносні значення слів редактор повинен контролювати у двох планах. • У повідомленні семантичне переносне значення, тобто троп певного виду, можна використовувати лише тоді, коли реципієнт обізнаний із "механізмом" його функціонування. • У повідомленні утворене автором семантичне переносне значення слова повинно бути зрозуміле реципієнтові. • Інші значення слова у повідомленні (граматичне, стилістичне, емоційне та ідеографічне), взяті без урахування контексту, повинні повністю відповідати їх значенню в тлумачному словнику, а також інших лінгвістичних довідниках. 3. Урізноманітнення лексики, • У повідомленнях, розрахованих на задоволення емоційних та естетичних потреб реципієнтів, лексику слід урізноманітнювати. • У повідомленнях, спрямованих на задоволення пізнавальних та навчальних потреб реципієнтів, лексику слід уніфікувати. 4. Вживання термінів, Термін — це слово чи словосполучення природної мови, яке позначає поняття окремої ділянки знань чи діяльності людини (галузі). Термінологія — це така підмножина термінів, яка відображає поняття, що утворилися і функціонують у кожній галузі стихійно. На відміну від термінології, терміносистема—це опрацьована спеціалістами певної галузі та лінгвістами підмножина термінів, яка адекватно й однозначно відображає систему понять цієї галузі. • Для контролю термінів слід вибирати словники тільки останніх років видання. • Коли є кілька словників приблизно одного часу видання, то вибирати слід за такими пріоритетами (види словників подано в порядку спадання пріоритету): стандарт, галузева енциклопедія, галузевий словник, універсальна енциклопедія. • Переозначаючи терміни, слід обов'язково зазначити, що нове значення буде вживатися або як "локальне", тобто лише в межах цього повідомлення, або як основне, що пропонується для всієї галузі. Щодо нових термінів норми інші. • Запропонований автором новий термін повинен задовольняти такі обов'язкові вимоги: — мати означення; — відтворювати суттєві ознаки поняття; — бути однозначним (його вживання з іншим значенням допустиме лише в інших галузях); — не мати синонімів; — мати семантичні зв'язки з іншими термінами (в означення терміна повинні входити інші терміни цієї ж галузі); 224 — мати мінімальну довжину; — бути придатним і зручним для утворення інших похідних термінів; — бути лінгвістично нормативним, тобто відповідати правилам орфографії; — мати найвищу частоту вживання (порівняно з іншими словами, що можуть бути запропоновані як варіанти для утворення терміна). Крім цих дев'яти обов'язкових вимог, існують ще дві, застосування яких факультативне: —бути інтернаціоналізмом; — не мати емоційного забарвлення.