Економічна ефективність видань

Надати редакторові відомості про економічну ефективність видання повинен інженер-економіст. Критерій економічної ефективності, в загальному випадку, ви­значають як різницю між витратами ЗМІ на публікування/оприлюднення видання та отриманими від його реалізації прибутками. Тут можливі такі види витрат: фінансові, матеріальні, інтелектуальні. В економічний ефективності виокремлюють також два періоди: а) період, упродовж якого видання себе окуповує (якщо це самоокупне ви­дання); б) період, упродовж якого видання дає ЗМІ прибуток.

Економічну ефективність книжкового видання визначають лише після того, як воно було розпродане в повному обсязі, або коли обсяг його продажу, наприклад, упро­довж місяця, дорівнював нулю навіть після вжиття додаткових рекламних заходів.

У кінцевому підсумку за показником економічної ефективності судять про те, яким є підготоване видання: збитковим (планово-збитковим), самоокупним чи прибут­ковим (див. розділ 19.7). В останньому випадку редактор повинен визначити величину прибутку й на його підставі дійти висновку про доцільність перевидання книжки. При цьому редактор повинен визначити, яким саме повинно бути таке перевидання: без змін, виправленим, переробленим, доповненим тощо (див. детальніше розділ 19.9).

Якщо видання є самоокупним, тоді редактор повинен зважити цілу низку факторів, щоб відповісти на запитання про те, за яких умов можна самоокупне видання перетворити в прибуткове. Якщо ЗМІ може забезпечити такі умови, тобто має потрібні для цього ресур­си, редактор повинен запропонувати перевидати таке видання за умови надання потрібних ресурсів; якщо ЗМІ не має потрібних ресурсів, від перевидання слід відмовитись.

1. Логічні норми редагування: правила поділу й визначення понять.

Норми редагування понять

1. Критерії необхідності означень. Реєструючі—це такі означення, які вже зафіксовані у найрізноманітнішій довідковій літературі. їх використовують лише тоді, коли подані автором у повідомленні поняття є новими для реципієнтської аудиторії. Йдеться, зокрема, про навчальну, популярну, довідкову та частково виробничу літературу. В таких означеннях вказують лише загальноприйняте значення терміна. Уточнюючі—це означення, які використовують інші, ніж у довідковій літературі, ознаки об'єктів, або до відомих ознак додають ще якісь, у тому числі й несуттєві. їх використовують тоді, коли: а) неможливо застосувати відоме поняття стосовно якоїсь нової задачі й тому необхідно вказати інші суттєві чи несуттєві ознаки поняття; б) термін має кілька означень, які використовують у різних наукових школах. Установлюючі — це означення, відсутні в довідковій літературі, які автор повідомлення впроваджує в наукову сферу вперше. їх використовують тоді, коли: а) в повідомленні вирішують одне конкретне завдання, для чого потрібні нові означення1 (ці означення та вибрані для них терміни, як правило, не слід використовувати за межами повідомлення, адже автор міг вибрати для позначень понять уже існуючі терміни); б) впроваджують зовсім нове поняття, невідоме до цього часу в науковій сфері. • У повідомленнях обов'язково слід подавати всі ті реєструючі означення, які є новими для реципієнтів, а також усі без винятку уточнюючі та установлюючі означення. Будь-які інші означення, зокрема відомі, є зайвими, а тому їх слід видаляти. • В апарат видання навчальної та виробничої літератури (підручників, навчальних посібників, інструкцій тощо) бажано додавати тлумачні словники (глосарії). 2. Структура і види означень. Родовидові означення є класичними й полягають у тому, що для дефінієндума вказують, під яке найближче родове поняття вінпідлягає, а також, чим він відрізняється від інших дефінієндумів того ж роду (видова відмінність). Підвидами родовидового означення є генетичні, операціональні та індуктивні означення. Генетичні означення полягають у тому, що в них демонструють спосіб утворення дефінієнса. Операціональні означення полягають у тому, що в дефінієнсі вказують вимірювальні

операції, які слід виконати над об'єктом, щоби визначити, чи належить він до класу тих об'єктів, які означають. Індуктивні означення полягають у тому, що в дефінієнсі задають операції, які дозволено виконувати над множиною базових елементів, а далі кажуть, що будь-який елемент, утворений у такий спосіб, називають таким терміном (словом). Остенсивні означення полягають у тому, що реципієнтові демонструють об'єкт і зазначають, що далі цей об'єкт називатимуть певним терміном (словом). Серед квазіозначень виділяють такі їх види: У перелічувальному квазіозначенні в дефінієнсі перелічують усі об'єкти, які входять удефінієндум. В описовому квазіозначенні в дефінієнсі перелічують суттєві та несуттєві ознаки об'єкта, який означають. У порівняльних квазіозначеннях у дефінієнсі називають об'єкт, аналогічний до зафіксованого в дефінієндумі, а далі перелічують його відмінні ознаки. Характеристичні квазіозначення перелічують у дефінієнсі лише істотні ознаки об'єкта, які дають змогу однозначно вважати означуваний об'єкт належним до певного класу об'єктів чи ні. Пояснювальні квазіозначення описують певні ознаки об'єкта. При цьому опис можуть обмежувати лише частиною суттєвих ознак. 3. Вимоги до означень. Норми для класичних означень. • Обсяги понять, означуваних дефінієндумом та дефінієнсом, повинні бути тотожними. • Дефінієндум чи похідні від нього слова (синоніми, перифрази) не можуть входити до складу дефінієнса. • Означення дефінієндума не можна давати через заперечення. • Родова ознака повинна вказувати на найближче загальне поняття, не "перестрибуючи" через нього до найзагальнішого. • Видовою відмінністю повинна бути ознака або група ознак, властивих лише певному поняттю і відсутніх в інших понять, які належать до цього роду. • Дефінієнс повинен включати лише ті поняття, які мають чіткі значення та обсяги. • В остенсивних означеннях ілюстрації, аудіо- чи відеофрагменти повинні відтворювати суттєві ознаки дефінієндума. Норми для квазіозначень. • У перелічувальних квазіозначеннях в означенні повинні бути перелічені всі без винятку елементи множини. • В описових та пояснювальних квазіозначеннях слід вказувати лише істотні ознаки дефінієндума.

• У порівняльних квазіозначеннях у дефінієнсі слід вказувати об'єкт, який є максимально, а не мінімально схожим на дефінієндум. • У характеристичних квазіозначеннях у дефінієнсі слідподавати вичерпний перелік характеристик, причому таких, які є суттєвими для дефінієндума. 4. Нерозв'язні проблеми при означенні понять. Особливо складним є означення лінгвістичних значень слів у тлумачних словниках. Як правило, більшість із цих означень хибують на те, що в них є "коло в означенні" (саме такі означення часто ще називають "лінгвістичними", вказуючи цим на неможливість контролювати їх за правилами формальної логіки). • Застосування формальнологічних правил означення понять щодо тлумачних словників є обов'язковим. 5. Вимоги до операцій поділу. Логічна операція поділу — це виділення з множини об'єктів їх частиничерез наявність у них видової ознаки. Ознаку, на основі якої здійснюють поділ, називають основою поділу. Результатом поділу є класифікація об'єктів. Для редактора правила поділу є логічними нормами редагування. • Поділ (класифікацію) слід здійснювати на підставі лише однієї основи поділу. Редактор повинен враховувати, що ця норма зовсім не виключає можливості послідовного поділу понять за різними основами, тобто спершу за однією основою, потім за другою, далі за третьою і т. д. Тому, виявивши помилки, пов'язані з порушенням цієї норми, слід здійснювати творчі виправлення, використовуючи однопараметричні (дихотомічні) та багатопараметричні4, а також одномірні (на базі однієї основи) та багатомірні (на базі кількох незалежних основ, так звані фасетні) класифікації. • Кількість об'єктів, що ввійшли в класи після поділу, повинна дорівнювати кількості об'єктів, що були в класі до поділу. • Після класифікації кожен об'єкт може входити тільки в один клас. • Під час класифікації об'єктів не можна обмішати вид і відразу переходити до підвиду. • За основу класифікації необхідно вибирати суттєву ознаку. У повідомленнях є дві групи елементів, до яких слід обов'язково застосовувати перелічені вище норми. Перша група таких елементів виражена імпліцитно. До неї входять однорідні члени речення, найрізноманітніші переліки, рубрикації, змісти тощо. Друга група таких елементів виражена експліцитно і включає проведені авторами поділи та класифікації.