Студентська творчість. Поезія вагантів.

 Під впливом шкільної та університетської освіти з’являється і швидко поширюється література та церковні на церковні та світські теми. Особливе місце в ній посідала поезія вагантів (мандрівних акторів), що з’явилась у Пн Італії, Франції, Німеччині. Носіями поезії вагантів були студенти, школярі, іноді навіть збіднілі рицарі. Ця вільнодумна поезія тісно пов’язана з традиціями латинської поезії, була своєрідним протестом проти пороків сучасного їй світу та аскетичних ідеалів церкви. Вона викривала лицемірство, обман, розпусту, продажність єпископів та ченців, оспівувала молодість, вільне життя, кохання.Кембріджська поезія,Карміна Гураме – збірки.

113. П’єр Абеляр (1079-1142) – один з найвидатніших схоластів середньовіччя, паризький професор, зіграв велику роль в заснуванні Паризького університету, являється творцем діалектичного методу. Його вислів – «розумію щоб вірити». Твердження Абеляра про необхідність спирати віру на розум та сумління привело багатьох від сповідання до глибокого самоаналізу.Праці-Діалектика, Так чи ні,-1121 р. – рішення собору про спалення.

114.Розвиток схоластики у 13ст.

 Схоластика характеризує науку і теологію Середньовіччя, котра логічно осмислює попередню традиціоналістську теологію, розвиває діалектичний метод і прагне дійти поглибленого розуміння віри. Фома Аквінський (1225-1274) автор «Суми богослів’я», яка була своєрідною енциклопедією середньовічного світогляду, який розглядав церковно-релігійну сторону пізнання природи та с-ства. Крім систематизації церковно-християнського догматичного вчення, Ф. А. розглядав важливі економічні проблеми тогочасного с-ства. Роджер Бекон (1214-1292) англійський монах, який один з перших наполягав на необхідності дослідного вивчення природи, за його вченням, природа повинна служити людині.

Дипломатія країн Зх.Є.

На світанку Середньовіччя найдосконалішою вважала­ся дипломатична служба Візантії, де краще збереглися давні римські традиції. Західноєвропейські монархи запозичили у візантійців дипломатичний етикет. У період високого Середньовіччя дипломатичне спілкування особливо активізувалося. Його пожвавленню сприяли також зіткнення Західної Європи з мусульманським світом і Візантією, поява на Сході держав хрестоносців. Саме тоді з'явилися нові форми дипломатичних відносин (наприклад, консульська служба). Найефективнішу дипломатію демонстрували Апостольська Столиця, Франція, італійські міста держави. Папська дипломатія спиралася на авторитет католицької церкви. Із середини V ст. папи тримали при константинопольському дворі своїх резидентів — апокрисіаріїв (дослідники вважають їх першими постійними дипломатичними представ­никами при іноземних дворах). Підмурівок папської дипломатії заклав за доби високо­го Середньовіччя Григорій VII. Він відряджав до коро­лівських дворів особливих уповноважених Апостольської Столиці — легатів. Блискучим дипломатом був Інокентій III. Він використав боротьбу за імператорський трон наприкінці XII — на початку XIII ст. для зміцнення папських впливів у Свя­щенній Римській імперії, змагання між Капетінгами і Плантагенетами — для перетворення Англії у васала папської курії. Французький король Людовік IX успішно вирішував політичні проб­леми шляхом взаємних поступок. Зокрема, він порозумівся з королем Генріхом III Англійським (1216—1272). За правління Філіпа IV було закладено підвалини всієї подальшої французької дипломатії. Він започаткував регулярне дипломатичне листування з іноземними посольствами. Однак найбільші здобутки на дипломатичній ниві мав Людовік XI (1461 — 1483), якого нерідко називають "батьком сучасної дипломатії". Проте, на думку багатьох дослідників, справжньою батьківщиною сучасної дипломатії була Італія. Активному розвиткові дипломатії в Італії сприяли чвари між містами державами, часті зміни урядів і політичних режимів, загальна нехіть до політичною об'єднання країни, наявність на півострові папської держави з її обширними міжнародними зв'язками й відносинами, політична відособленість Південної Італії та Сицилії й іноземне володарювання в них. Дипломатичні акти у Венеції дбайливо зберігали, а з XII ст. їх заносили в особливі книги — "Книгу дого­ворів", "Пам'ятну книгу подій" та ін. Наприкінці Середніх віків у Західній Європі вже про­водились міжнародні конгреси. Особливо важливу роль в історії міжнародних відносин відіграли Вселенські собо­ри XV ст. — Пізанський (1409), Константський (1414— 1418), Базельський (1431 — 1449) та Ферраро-Флорентійський (1438—1439). Поряд із церковними соборами в XV ст. скликалися світські конгреси — для розв'язання складних міжнародних проблем. У Середні віки зародилася наука міжнародного права.

117-118. Героїчний епос.Сред.рицарська к-ра.

пануючий стан світських феодалів – рицарство – виробив у 13 ст. складний ритуал звичаїв, манер, дворянської ввічливості (так звана куртуазність), різноманітний світських, придворних, військово-рицарських розваг. Наприклад, в середні віки були значно поширені так звані рицарські турніри – публічні змагання рицарів у вмінні володіти зброєю, що відображало військову майстерність рицаря. Основою поетичного мистецтва було служіння дамі. В епічних творах служба чоловіка уявлялося як рицарське дійство (на турнірі, придворному святкуванні), у ліриці як шанування рицарем своєї дами. В рицарському середовищі створювались військові пісні, прославляючи подвиги рицарства. Найбільш знаменитою була «Пісня про Роланда», що виникла у Пн Франції в 11 ст. , остаточно сформована у 12 ст. Її сюжетом стали походи Карла Великого в Іспанію, а саме поразка франків у Ронсельванському межигір’ї (778р.), в якій загинув головний герой пісні Роланд. Звичайно сама пісня дещо зідеалізована в бік франків, тобто дещо не об’єктивна. Такою ж героїчною поемою з рисами прославлення народного героя була «Пісня про мого сіда», що виникла в 12 ст. в Іспанії, де найшла своє відображення багатовікова б-ба іспанського народу проти арабів. Третьою найбільш популярною поемою була «Пісня про Нібелунгів», створена в Німеччині на поч. 13 ст., в якій казкові елементи переплітаються з ранньосередньовічними сказаннями (про Брунгільду, Атиллу та інш) та рицарським побутом більш пізнього періоду (12-13 ст.). в 12 ст. з’явились, швидко отримавши поулярність, рицарські романи, що викладали в прозаїчній формі різноманітні рицарські пригоди під час Хрестових походів тощо. Найбільшою популярністю користувались цикли романів про короля Артура, про Амадіса Гальського та інш.

119.Романське мистецтво 10-12ст.

 Починаючи з XI ст. в архітектурі Західної Європи панував романський стиль*. Однак найбільш творчо він формувався у Франції. У романській архітектурі камінь поступився дереву і почав використовуватися спершу у будівництві храмів, фортець, а з часом і світських споруд. Його обтесували у вигляді блоків і робили ними кладку, посилюючи її різноманітним облицюванням. Найсуттєвішою озна­кою стилю була масивність, викликана заміною пласких перекриттів склепінчастими, що потребували товстих стін та міцних підпор. Романські споруди були геомет­рично простими, з невеликими та вузькими віконцями, хрестовими й циліндричними склепіннями.

романське мистецтво, стиль у серед­ньовічному мистецтві; виник в XI ст. у Франції, тривав у Європі до XIII ст.; пер. релігійне мистецтво, пов'язане з черне­чими орденами бенедиктинів і цистерціанців; монастирі й церкви простих, масивних об'ємів, сформовані на гео­метричних основах; півкруглі арки; товсті стіни, невел. вікна: багатий скульптурний декор, підпорядкований архітектурним формам; сакральний настінний живопис, мініатюрний жи­вопис, живопис на дошці, ткацтво, скульптура, різьблення по слоновій кості, бронзове литво, ювелірна спра­ва. Зразки р. м.: у Франції церкви у Турні. Тулузі,; в Італії собор у Пізі та інш.

120.Готичне мистецтво

 ґотика, стиль в європ. середньовічному мистецтві; виник у Франції бл. середи­ни XII ст., в деяких країнах дотривав до XVI ст.; знайшлала втілення перерважно в архітек­турі - типові гостролукові храми з ве­ликими вітражними вікнами (фр. со­бори: в Шартрі, Ам'ені. Реймсі. Парижі: нім.: у Марбурзі. Реґензбурзі. Кельні: австр.: у Відні: англ.: у Солсбері, Окс­форді. Веллзі; ісп.:уБургосі, Сеґовії: іт.:у Мілані, Сіені, Флоренції; пол.: у Кракові, Вроцлаві, Познані, Гданську; в Україні трапляється рідко (церкви у Рогатині. Сутківцях. Острозі. замково-оборонні споруди у Хотині. Кам'янці. Меджибожі. Невицькому. на Закарпатті): замки, міські ансамблі: в красних мис­тецтвах: багатостулкові мальовані та різьблені вівтарі; мініатюри; декоративно-ужиткове мистецтво (золотарство, ткацтво, виготовлення меблів): творці часто анонімні, серед відомих П. Парлер, К. Шлютер. М. Пахер, брати Лімбурґи, С. Лохнер, К. Віц. У XII ст. на півночі Франції виникли елементи но­вого архітектурного стилю — готики. Новий стиль заявив про себе такими рисами, як вертикальна видовженість композиції, стрілчастість арок, складна система підпор, ребристе склепіння, підпорядкованих основній меті — максимальному зменшенню масивності споруди. Протя­гом XII ст. готичний стиль яскраво виявляється у Франції (зокрема монастирський храм Сен-Дені, місце ховання французьких королів, а також знамен; собор Паризької Богоматері. З часом готика стала версальним загальноєвропейським стилем. Великі за площею та висотою готичні споруди фактично каркасні будівлі з міцним, але легким склепінням, яке дає змогу влаштувати перекриття на макетній висоті. Вершини свого розквіту готика досягла у XIII ст. у будівництві численних багатонефових соборів. Майже всі їхні стіни займали вікна, витягнуті вгору розділені по вертикалі кам'яним переплетенням з орнаментом. Для їх оздоблення починають використовуватися вітражі*. Складний візерунок вікон, багатоманітніх кольорових відтінків створювали дивовижне розмаїття світлових ефектів, що справляло глибоке враження на віруючих. У XIV ст. дорогий вітраж поступово замінюється розписом скла, проте суть вітражної ідеї залишається. Ця ідея працювала на досягнення єдності внутрішнього храмового простору з зовнішніми елементами, зокрема композицією фасаду, що, оздоблений численними скульптурними прикрасами, являв собою справжнє мереживо. Поширення готичного стилю у католицькій Європі підтверджує спільність тенденцій її культурного розвитку. Певним чином вони зумовлювалися впливом церкви, Оскільки готичними були переважно культові споруди. Наприкінці XIV — на початку XV ст. готика, ця за­гальноєвропейська художня мова, починає існувати пе­реважно як аристократичний рух, метою якого було від­сторонення від реалій суспільного розвитку.

48. Проблема генезису середньовічного західноєвропейського міста в сучасній зарубіжній історіографії.

На початку розвинутого середньовіччя виникають міста. Теорії, щодо походження середньовічного міста :

- романістична (Савіньї, Тьєррі, Гізо).

Бург і посад – 2 складові міста в середні віки.

- вотчинна (Ейгорн, Ніч)

- общинна (Маузер, Рот, Гірке); місто формувалося на основі сусідської общини.

- бургова (Кейтген, Метланд); місто виникає на основі бурга – укріплення.

- ринкова (Зом, Шредер, Шульте); сформувалося на основі ринкового поселення.

Всі вони – односторонні.

На початку XX століття німецький історик Рітшель вирішив об’єднати бургову та ринкову теорії.

Едіт Еннен « Європейське місто в середні віки».