Економічний і соціальний розвиток Англії в XV ст.

Протягом XV ст. розклад феодалізму в Англії відбувався ще інтенсивніше.' Посилилось значення промисловості в загальному господарстві країни. Англійська суконна промисловість досягла особливо вели­ких успіхів. В Англії вироблялося високоякісне сукно, частину якого уже в значній кількості вивозили за кордон. Прядіння і ткацтво вовни дуже поширилось не лише у містах, а й по селах у фор­мі кустарного промислу на скупників — «сукнарів». Поряд з вов­ною, яка й надалі займала велике місце в англійському експорті, в XV ст. багато вивозилось також із сільських місцевостей грубо­шерстих сільських сукон, які далі дороблялись у Фландрії.

В XV ст. англійські купці почали вести широку торгівлю у різ­них морях. У зв'язку з цим посилено розвивалося англійське ко­раблебудування. Частина великих купців, що вели заморську тор­гівлю, утворили в 70-х роках XV ст. першу заморську компанію купців, яка монополізувала у своїх руках насампе­ред торгівлю сукнами в Ла-Манші на Північному морі.

Клас англійських феодалів в XV ст. різко поділився на дві частини: велике феодальне дворянство, яке звичайно само не вело господарства, а здавало весь свій домен в оренду, і середнє та дрібне дворянство, яке складалося з рицарів і джентльменів, що експлуатували найману працю, торгували хлібом та вовною, поси­лали своїх синів до міста навчатись ремеслу й торгівлі. Ця части­на дворян, попередників майбутнього джентрі, близько стояла до буржуазії за способом ведення господарства і часто ріднилася з нею за допомогою шлюбів.

Політ-ий.р-ок Нім.у 14ст.Золота Булла

Характерні особливості розвитку Німеччини в 14 ст. – це слабкіекономічні зявзки між її частини, процес централізації проходив в масштабах окремих територій, що призвело до посилення влади окремих князів та послаблення влади імператора. Влада міператора ставала все більше номінальною, іслугувала для сприяння агресивним планам князів, з ццією метою скликалися і рейхстаги – загальноімперські зїзди представників земель, що входили в імперію.  Імператор мав повну владу лише на його родових володіннях. В державі не існувало єдиного законодавства. Суду, фінансової системи. В деяких князівствах існували станові збори латдтаги, які фактично підкорялилися бажанням князів.

Найбільш могітніх князів, які мали право обирати імператора стали називати курфюрстами.  На виборах вони прагнули того, щоб новий імепратор не обмежував їх сомостіності.  Так коли рід Габсбургів розширив свої володіння вони вибрали нового імператора з роду Люксембургів. Коли ж імператор Генрих VII Люксембургский (1308—1313) в результаті династичного шлюбу став чешским королем, курфюрсты вибрали після його смерті імператора з роду баварских герцогів Виттельсбахів — Людвіга Баварского (1314-1347).

Людвіг Баварский намагався відновити похои в Італію. Він втрутився в боротьбу партій і став на сторону римської міської аристократії проти против папі Іоанна XXII. Але авантюристський характер походу разочаровал його римских сторонників, та опозиційно налаштовані до папства бюргерскі кола німецьких міст, які підтримували імператора. Похід Людвига завршився повним провалом, а німецькі князі, які не бажали посилення роду Виттельсбахів, вибрали ще при його житті нового императора з роду Люксембургів — Карла IV, який був одночасно і королем Чехії під іменем Карла I.

При Карле IV (1347—1378) політична роздроленність була юридично закріпелена виданною в 1356 г. «Золотою буллою». За князями визнавався їх повний суверенітет в їх князівствах: право суда, збору мит, чеканки монети, эксплуатації горних багатств. Були узаконенні війни між фаодалами (окрім війни вассала проти сеньора). Було закріплено, що імператора виирає колегія з 7 курфюрстів (архиепископів Кельнского, Майнцського, Трирского, короля Чешского, герцога Саксонського, маркграфа Бранденбургського та пфальцграфа Рейнского). Було заборонено союзи міст, проголошено, що імперія політичною організацією незалежних князів, що міста не можуть незлежно від князів відігравати політичну роль.  

Політичний устрій міст-держав Італії в 13-15 ст.

У зв'язку з успіхами ремесла і торгівлі в містах Північної і Середньої Італії помітно посилюється політичний вплив торгово-ремісничого населення (пополанів) і падає роль феодальних елементів — грандів.Найбільш яскравим прикладом цього може служити Флоренція. Тут вже в 1250 р. була встановлена так звана "Перша народна конституція", що закріпила панування пополанів, з'являється новий посадовець — "капітан народу", що спирається на міське ополчення. У 1282 р. Флоренцією управляв виборний пополанський уряд (пріорат). У пріорат входило 9 чоловік. Власники майстрових і банківських контор складали "жирний народ", дрібні торговці і ремесленники— "худий народ". Ще нижче стояли неорганізовані маси найманих робочих — чомпі. Ще більш олігархічний характер носив політичний устрій морських республік — Венеція і Генуя, що вели крупну посередницьку торгівлю. У них всіма справами заправляли багатющі купці, що складали спадковий патриціат. Во главі Венеції стояв обираний довічно дож, влада якого була обмежена Великою радою. З початку XIV в. олігархічні тенденції в управлінні Венецією ще більш посилюються. У той час була створена Рада десяти, якій доручався таємний нагляд за всіма урядовими інстанціями, аж до дожа..У Генуї, де в XIII в. також панувала патриціанська олігархія, з 1339 р. встановлюється довічна посада дожа, який спирався в основному на пополанів. Позбавлений значною частиною політичних прав генуезький патриціат все ж таки робив непрямий вплив на політичне життя республіки.Гостра боротьба характеризує в XIII—XIV вв. і Мілан. У цій боротьбі пополани міста об'єдналися з "моттою" — союзом дрібних і середніх дворян проти феодалів і архієпископа, до яких прилучилася купецька патриціанська верхівка. До кінця XII в. влада в Мілані опинилася в руках правителів з будинку Делла Торре, що спиралися на пополанів і дрібне дворянство. Пізніше, в XIV в., коли Мілан значно розширив свої володіння, в ньому встановилося одноосібне спадкове правління роду Вісконті.Таким образом, в містах Північної і Середньої Італії склалися різні типи політичного правління. Найбільш яскравими з них були пополанська республіка ( Флоренція), олігархія патриціату (Венеція) і тиранія, близька до монархії (Мілан) .Виникнення і зміцнення тиранічних режимів у Флоренції, Мілані і інших містах-державах Північної і Середньої Італії хоч і сприяло деякій їх внутрішній централізації, але не порушувало пануючої там політичної роздробленості.