Середньовічні єресі.Іквізиція.

 Зрощення церкви зі світським життям після її звільнення від світських зв’язків зумовлює утворення різних сект (єрисей), які заперечують право на панування І володіння майном церкви. Найбільш поширеною єрессю, що виникла у др.. пол. 11 ст. була єресь катарів, що була широко поширена в Пн. Італії (Ломбардія), та в Пд. Франції. Після єретичного собору в Сен-Фелікс-де-Каранані (1167) перемагає радикально-дуалістичне вчення Нікіти Візантійського. Найважливішою групою стають альбігойці (місто Альбі у пд. Франції). Найближчим джерелом катарів-альбігойців було болгарське богомільство (радикально-дуалістичне вчення, сувора аскетичність). Катари відкидали необхідність існування феодальної католицької церкви, феод держави, виступали проти війн. Єресь вальденсів отримала, а свою назву від імені ліонського купця, який роздав своє майно бідним а сам виступив з проповіддю покаяння та призиву до бідності (70-ті рр. 12 ст). вальденси набули поширення в пд Франції, пд. Германії, Швейцарії, у 13-14 ст були поширені в Чехії. У 14-15 ст. єретичні рухи набувають особливо широкий характер, розділяючись на дві основні течії: 1) помірковану бюргерську єресь, що виступала проти папства, що сталила за мету створення нової «бюргерської церкви»; 2) селянську єресь, яка виставляла програму соціального реформування с-ства на антифеодальних основах. Католицька церква боролась із сектами з допомогою новостворених орденів, хрестових походів та інквізиції. Єресі караються церквою до 12 ст. відлученням і ув’язненням у монастирі. Після запровадження єпископської інквізиції (1215) Григорій 9 (1231) створює папську інквізицію. Водночас впроваджено смертну кару для єретиків у Франції, Німеччині. Інквізицією називався спеціальний церковний суд, організований для розгляду справ, пов’язаних із єретизмом. Вже при Інокентії 3 справа інквізиції була передана ордену домініканців, що був заснований у 1207-1208рр. іспанським дворянином Гусманом Домініком. Францисканський орден був заснований у 1209-1210рр. Франциском Асізським, мета – анти єретичні проповіді серед народу.

Чернецтво.Католицькі ордени.

Чернецтво виникає на єгипетському і сирійському Сході. Сутність: дотримання су­ворих форм християнства за допомогою аскетичних і відлюдницьких ідеалів. Із 370 — розвиток західного чернецтва під впливом "Життя Антонія".

480—543 Бенедикт Нурсійський (Нурсія — Схід. Сполето). Вій засновує бл. 529р монастир Монте-Кассіпо в Кампанії і створює па основі правил Бенедикта західноєвропейську форму чернецтва. Завдання монастиря: гостинність, допомога бідним і створення монастирської школи. Монастирі стають центрами культури. 816/817 1-ша монастирська реформа під керівництвом Бенедикта Аньянського: суворе дотримування бенедиктинських правил. 10—11-те ст. 2-га хвиля, виникає клюнійський рух, який похо­дить з монастирів Клюні (заснований 910) та Горца. Вимоги: реформа мона­стирського господарства, переведення монастирів під захист папи (не під вла­ду єпископату),, сувора чернецька дис­ципліна і покірність абатові. 1084 Бруно Кельнський засновує орден картезіанців; 1098 Абат Роберт з Молезме засновує орден цистеріанців. Характерні риси цистеріанців: суворий аскетизм, простота (монастирська цер­ква без вежі), містична набожність, господарська діяльність. Колонізація нім. Сходу. 1120 Норберт Ксантенський, з 1126 єпископ Магдебурга, засновує орден премонстрантів в Премонтре. Членами є дові­рені каноніки (монастирське духовен­ство), а не монахи. Діяльність: піклуван­ня про душу і місіонерська діяльність, передусім па схід від Ельби, Жебрущі ордени. їхнім ідеалом є насліду­вання життя Ісуса. На відміну від колишніх орденів земельної аристократії вони розвиваються в містах у централізовано керовані, дисципліновані допоміжні організації папи. Реформаторська спроба Франциска Ассизького (1182—1226} — сповнення всьо­го християнства первісним християн, духом — завершується після втручання курії заснуванням ордена францисканців або міноратів. 1223 Орден затверджує Гонорій ІІІ. Зав­дання: пробудження народної набож­ності й наукова праця, вимога абсолют­ної бідності.

1216 Домінік Калеруа засновує орден домініканців (1170—1221). Цей орден кліриків повинен виступати проти єретиків (спо­чатку проти альбігойців), провадити се­ред них місіонерську діяльність і знову підпорядкувати їх ієрархії. Головні зав­дання — проповіді мандрівників, а з 1231 йому, як ордену, доручається інкві­зиція.

З 1227 клариски утворюють жіночу гілку (другий орден) жебрущих орденів. Зі спільнот відлюдників у 1156 па горі Кармель у Палестині утворюється орден кармелітів. 1256 в Італії виникає орден августинців- відлюдників.

108. Церква у 14-15ст.

 У 1309р – переселення Климента 5 до Авіньйона. У авіньйонському вигнанні папа розгортає пишний двір і бюрократію. Церковна фінансова с-ма переобтяжує християнство. У 1347 р в Римі була встановлена республіка, на чолі з Пола ді Рієнцо, опорою якого були міщани. Шукав підтримки у Карла 4, але той її не надав, а здав його папі, проте невдовзі Рієнцо був амністований і повернувся до Риму, де його вбила повстала знать у 1354р. У 1377р сьомий авеньйонський папа Григорій 11 переїхав до Риму, проте у 1378р помер. Думки кардиналів при виборі нового папи розділились, внаслідок чого італійські кардинали обрали папою Урбана 6, а французькі обрали Климента 7. Так цілісність католицької церкви була порушена, що призвела до Великої Схизми (1378-1417).

Виникнення перших унів.

Університети. У монастирських та кафедральних школах утворюються співтовариства тих, хто вчить і тих, хто навчається. структуровані за націями й академічними ступенями ці об’єднання отримують самоврядування та судочинство. Перші у-ти виникли у 12 ст. як складові частини із єпископських шкіл, що мали досить велику кількість професорів в області богослів’я та філософії. Найбільш давній в Європі – ПАРИЗЬКИЙ, що існував в якості «вільної школи» ще в пер пол. 12 ст. остаточно Паризький у-т оформився у др.. пол. 12 ст.- поч. 13 ст.(грамотою Філіпа 2 Августа 1200 р. про права Сорбонни). Роль університетських центрів ще в 11 ст. італійські вищі школи – Болонська, Салернійська. Найбільш типовий Паризький у- т, устав якого ліг в основу інших у-тів Європи, складався із чотирьох факультетів: артистичного, медичного, юридичного та богословського (що включав і викладання філософії). Нові у-ти виникають: 1) в результаті відокремлення (Оксфордський, Паленсійський), 2) завдяки імператорському або папському заснуванню. Іншими найбільш давніми університетами Європи стали Оксфордський, Кембріджський у-ти в Англії, Саламанкський в Іспанії, Неаполітанський в Італії, засновані в 13 ст. В 14 ст. були засновані у-ти в Центральній Європі, зокрема в Празі, Кракові, Кельні. В 15 ст. число у-тів збільшувалось, а на 1500 рік їх нараховувалось у всій Європі 65 університетів. Заняття проводилось латиною. Основним методом викладання були лекції. Розповсюдженою формою наукового спілкування були диспути, де безпосередньо брали участь професори університету. Влаштовувались диспути також і для схоларів. Студенти однієї національності об’єднувались у земляцтва або «націю». Викладачі також створювали свої об’єднання відповідно до предметів – факультети, очолювані деканами. Усі разом і викладачі і студенти обирали главу університету – ректора.