Причини повстання англійських селян під керівництвом Уота Тайлера. Хід і наслідки.

Повстання Уота Тайлера. Повстання, що увійшло в історію під назвою повстання Уота Тайлера, почалось у південно-східному графстві Ессекс наприкінці травня 1381 р. Селяни вигнали тут зби­рачів поголовного податку і декого з них убили. Після цього віла-ни піднялись на власників манорів. З Ессексу повстання переки­нулось у сусідні графства — Кент, Сефолк, Норфолк та ін. За ко­роткий час повстання охопило більшу частину графств Англії . Селяни громили манори світських і духовних лордів, захоплювали в них хліб, худобу та інше майно, спалювали списки панщини і об- рочних повинностей (так звані ренталі), які зберігалися у мано-ріальних архівах. На бік повсталих селян перейшли деякі міста. У Кенті повсталі захопили головне місто графства — Кентербері. Підтримали повстанців також міста Мідстон, Дартфорд та інші. Тут же, в Кенті, знайшовся вождь, який об'єднав на деякий час селянські маси Кенту, Ессексу та інших сусідніх графств і повів їх па Лондон. Його ім'я було Уот Тайлер

Уот Тайлер виявився енергійним вождем. Він вирішив повести повсталих на столицю королівства — Лондон, щоб добитися від короля задоволення вимог селян. Самий похід на Лондон був за­думаний ним правильно і швидко здійснений. Разом з Джоном Гюллом, Джеком Строу (очевидно, дрібний рицар) та іншими по­мічниками Тайлер вирушив з кентцями 11 червня до столиці з пів­денного боку. В цей час вожді ессекських селян, які домовились і ним, підходили до Лондона з північного сходу. Міська влада Лондона не змогла перешкодити селянам пройти лондонським мостом і увійти через міську браму в лондонське Сіті.

Протягом трьох днів—13, 14 і 15 червня 1381 р.— повсталі селяни були господарями становища в столиці Англії. Декого з ко­ролівських міністрів — серед них канцлера королівства Сімона Сед-бері (він же архієпископ Кентерберійський) і лорда-скарбника Хейлса — було страчено. Повстанці розгромили всі лондонські н'язниці, захопили і спалили головний лондонський судовий архів. .4 великих будинків було зруйновано палац герцога Ланкастер­ського, дядька короля, що виконував обов'язки регента через мало-літство Річарда II .

Майл-Ендська і Смітфілдська програми. Під час двох зустрічей селян з королем (14 і 15 червня) були подані дві селянські пети­ції з вимогами повсталих. Одна з них — Майл-Ендська (або Ессекська) петиція — була більш поміркованою. Вона складалася з 4 пунктів: 1) скасування кріпосного права (віланства), 2) амністія повстанцям, 3) встановлення свободи торгівлі по всій Країні, 4) встановлення дешевої орендної плати за землю в розмірі •І пенсів за акр. Ця програма відображала інтереси найбільш за­можних селян Англії.

Друга програма — Смітфілдська (або Кентська) містила радикальніші вимоги. Селяни вимагали наділення їх землями з фонду церковних земель, вільного користування общинними угіддями і скасування всіх станових відмінностей. Друга петиція яскраво відображала потреби кентського малоземельного найбіднішого селянства.

Уряд спочатку пішов на поступки. 14 червня були заготовлені і роздані селянським общинам сотні відпускних грамот з королівською печаткою на них. Задоволені грамотами, селяни Ессексу ввечері того ж дня покинули Лондон. Але кентці залишились і по­чали готувати згадану вище другу петицію. Помітивши розкол у рядах селян, власті почали діяти рішучіше. Під час другої зустрічі селян (кентських) з королем у Смітфілді (15 червня) їхнього вож­дя Уота Тайлера було віроломно вбито. Позбавлені керівництва, загони кентських селян були вигнані з Лондона. Рицарські загони, що підійшли в цей час у Лондон з тих графств, де становище було спокійнішим, створили достатнє військо, яке уряд міг направити на придушення повстання. Після цього повстання було придушене в усіх інших місцях королівства. Каральні експедиції, вислані з Лондона, протягом всього літа чинили люту розправу над учасни­ками повстання.

Історичне значення повстання Уота Тайлера.Як і всі середньо­вічні селянські рухи, повстання 1381 р. зазнало невдачі, виявивши звичайну неорганізованість, розпорошеність своїх сил, неясність програми і грубі тактичні помилки. Англійські селяни (як це ра­ніше зазначалось і щодо французьких селян — учасників Жакерії) наївно вірили, що король на їхньому боці. Розправившись з най­більш ненависними чиновниками, селяни навіть не спробували утворити свій власний уряд. Плебейські елементи міста сприяли селянському повстанню, але через свою слабкість не могли очолити його і привести до перемоги.

Агресія німецьких феодалів в 12-13 ст.

У ХІІ столітті розпочинається новий етап наступпу на територіїї заселені словянами. Керівну роль в ньому грали князі, які спиралися на союз церквою. Головну військову сиу походів складали малі феодали-рицарі, брали також участь і міста,які прагнули здобути торгівельні здобутки.

Наступ на словянське племя ободритів, які жили в нижній течії Ельби ободритов, очолив герцог Баварі та Саксонії Генріх Лев з роду Вельфів – один з наймогутніших німецьких феодалів того часу. Після тривалої та жорстокої боротьби на землях ободритів було створено алежне від Генріха Лева Макленбургське герцогство. В той же час було засноване і маркграфство Браденбургське на землях племені лютичів на чолі з Альбрехтом Ведмедем. В XIII в. центром цього маркграфства став Берлін (перша згадка в 1230 р.). Генрих Лев захопив також словянське Поморье (між Одером та Віслою).Населення захоплених земель масово винищувалося, згонялося на непригодні для землеробства території, а їх земі переходили до німецьких феодалів, які запрошували для їх обробітку німецьких колоністів.

На початку XIII в. Німецькі феодали розпочали захоплення Східної Прибалтики. З цією метою в 1202 г. За активної участі папи Інокентія ІІІ був організован новий духовно-лицарський Орден меченосців, який до середини XIII ст. захопив територію сучасної Латвії, а потім північну частину сучасної Естонії. В 1226 г. Тевтонский орден, переведений за наказом папи з Палестини в Прибалтику, почав завоювання земель литовского племені пруссів, які заселяли Балтійське узбережжя між Віслоюта Німаном. До кінця XIII ст. їх землі були захоплені а саме племя майже повністю винищене. В 1237 р. Обидва ордени злилися в один — Тевтонский. Його володіння охоплювали майже все південно-східне узбережжя Балтійського моря. Спроба німецьких феодалів рішити відти на Русь були присічені поразкою їх війська на Чудському озері (1242).