Італійська політика нім.імператорів

Одночасно з агресивною політикою на Сході німецькі феодали не покидали планів підкорення Італіі та папства. Головними провідниками цієї політики були німецькі імператори.

Найбільш активним у цьому прагненні був Фридрих I Барбаросса (1152—1190) з династії Гогенштауфенів (1138—1254). Спочатку Фридрих I добився певних успіхів. В 1154 г. Він відправився в перший італьянський похід, матою якого було його коронація в Римі. Війська ввійшли в Рим, охоплене антипапським повстанням на чолі з Арнольдом Брешианским. Фридрих виступив проти них, і папа коронував.

В 1158 г. Фридрих I здійснив новий похід в Італію. В Ронкальській долині (біля Пьяченци) він зібрав пердставників північно італьянських міст. На цьому сеймі він провівв рішення про позбавлення міст прав самоврядування та призначення в них намісника – подеста, які повинні були замінити виборних консулів. Фридрих привласнив собі право вищої судової влади в містах Півн. Італії та обклав їх податками. В 1162 г. Після двухрічної облоги був захоплен і зруйнован Мілан, який відмовився підкоритися.

Приголомшені розправою з міланом більшість міст повстло. В 1167 г. вони створили Ломбардскую лигу, куда війшло 22 міста Півічної Італії на чолі з Міланом , який відбудувався заново. Активну допомогу Лізі надав папа Олександр ІІІ. В той же час Фрідрху відмовили в підтримці і частина нім. Князів, у тому числі і наймогітнішій - Генріх Лев. Вирішальна битва вібулася в 1176 г. нід Леньяно (півн.-схід від Мілана). Фрідріх зазнав повної поразки.

Це була одна з перших битв де рицарське військо перемогло ополчення міських ремісників та кіпців. В наступному році в Венеції  Фридрих I капітулював і заключив шестирічне перемиря, умови якого були закріплені в 1183 г. миром в Констанці

ОсобливрстСоц-економ. розвитку Німеччини в 14-15 ст.

.Для Німеччини XIV—XV вв. характерний був підйом міського життя, подальше зростання ремесла і торгівлі, особливо міжнародної. Країни, розташовані по берегах Балтійського і Північного морів, Венеція я Генуя, — зв'язувалися між собою шляхом, який проходив через Альпійські проходи і по Рейну через Німеччину. Завдяки вигідному положенню на шляхах світової торгівлі німецькі міста в XIV в. стали брати все більш активну участь в торгівлі Європи зі Сходом, між північчю і півднем Європи, а також між цими містами і країнами північної частини континенту. Проте, як і в попередній період, особливістю економічного життя Німеччини залишався слабкий зв'язок між її містами. Зростання ремесла і торгівлі і в XIV в. не привів до виникнення загальногерманських ринкових зв'язків і єдиного економічного центру.У XIV—XV вв. у містах стали частішати соціальні конфлікти, розвернулася запекла боротьба між патриціанською аристократією і цехами. У багатьох містах результатом цієї боротьби було захоплення влади цехами.Міста вимушені були вести боротьбу і з князями, що прагнули накласти на них свою руку, і з рицарством, Слабіюча імператорська влада не могла захистити міста від свавілля князів і грабежів лицарів. У цих умовах міста вимушені були самі узяти на себе захист своїх інтересів з цією метою вони стали об'єднуватися в союзи.Найбільшою з таких союзів була Ганза. До середини XIV в. Ганза охопила вже майже всі німецькі міста, розташовані на берегах Північного і Балтійського морів, і ряд інших, зв'язаних річковими шляхами з побережжям. Ядром союзу стали Штральзунд, Паросток, Вісмар, Любек, Гамбург і Бремен. В умовах пануючої в Німеччині політичної роздробленості Ганзейській союз виступав як самостійна політична сила. Ганза в XIV в. вела самостійну зовнішню політику, об'єднуючись з одними державами і воюючи з іншими. Проте при всьому своїй могутності Ганзейській союз не міг стати ні економічним, ні політичним ядром Німеччини. Кожне місто, що полягало членом Ганзи, вело свої справи самостійно. У другій половині XIV в. міста Західної і Південно-західної Німеччини також стали об'єднуватися в союзи. У 70-і роки XIV в. виникли Швабський союз міст і Союз рейнських міст, потім що об'єдналися в 1381 р. Вигідне положення Німеччини на шляхах світової торгівлі мало велике значення для розвитку ремесла.Але були перешкоди. Одним з них була нерівномірність економічного розвитку країни, не менше значення мала слабкість економічних зв'язків між окремими областями, що перешкоджала утворенню єдиного внутрішнього ринку, а також політична роздробленість.

З другої половини XIV в. після деякого полегшення положення селян в XII—XIII вв. у Німеччині виявилося прагнення феодалів до зміцнення і розповсюдження кріпацтва і до збільшення лежачих на селянах повинностей.

Розвиток міст в Північній і Середній Італія в 11-12 ст.

Головною особливістю міст регіону був їх швидкий економічний розвиток порівняно з іншими містами Європи. Сеньорами міст були переважно єпископиТоргівельно-ремісниче населення міст – пополани, рощпочинают боротьбу з сеньорами. Найбільшого розмаху цей процес набуває в 11 ст. Міщани часто вступали в союз з дріними феодалами - вальвассорами, які часто мали відношення до торгівлі і були зацікавлені в послабленні великих феодалів; вони були професійними військовимию, і тому сприяли успу боротьби з сеньорами. Вони брали участь в повстанні міщан Мілан в 1035 г., а в 1042 г. в союзі з ними міланським міщанам вдалося виганти хнього сеньора, архієпископа разо зі знаттю (капітанами), що його підтримувала. В 1044 г. архиєпископ зазнав остаточної поразки і Мілан отримав самостійність.

Боротьба міст з сеньорами йшла з перемінним успхом. Але в кінці кінців сеньори були вимушені йти на поступки. Спочатку міщани добивалися введення своїх представників в єпископську раду та суд, а потім часто добивалися і політичної самостійності. З початка XI і джо початку XII самостійність отримали Мантуя, Феррара, Піза, Кремона, Болонья та інші. Так міста Ломбардії і Тоскани поступово рухаються до становлення як міста-держави..

Зі встановення комуни влада переходила до колегії консулів , що займалася господарськими, військовими та судовими справми. Консулів виирали зі знаті (капітанів), вальвассорів і купцтва. Законодавчу владу мала «рада довірених осіб» — креденца, яка вибирлась з усіх районів міста.

Із встановлення комуни гроші від торгівлі йшли на розвитокміської економіки, що було однією з причин швидкого розвитку міст Півн. і Сер. Італії в XII—XII. Комуні зазвичай підкорялася і навколишня сільська округа – «контадо». В майбутньому міста інколи підкоряли собі інші міста, і тоді ця більш обширан область називалася «дистретто».

Так в Півн. І сер. Італії утворилися міста держави — Флоренція, Сіена, Мілан, Равенна, Падуя, Венеція, Генуя, Піза та інші.

ПОВСТАННЯ ДОЛЬЧІНО

Тяжке становище селянства часто приводило до поширення в його середі рухів протесту, який часто приймав форму єресей. Так, близько 1260 р. була заснована секта апостольських братів колишнім селянином Пармскої оласті Сегарелді. Недивлячись на заборони папи та переслідування інквізиції секта поширилася майже по всій Італії. Спочатку секта мало відрізнялас від інших сучасних єресей, але вже з кінця 13 ст. в ній посилюються селянсько-плебейські настрої. Особливо помітними вони становляться після страти  в 1300 г. Сегареллі, коли секту очолив лідер радикальнонастроєних апостоликів гірних районівПівн. Італії Дольчино.

Секта осуждала власність і проповідувала бідність, дотримувалася урівнювальних ідей. Дольчіно пророкувався загибель папи, кардиналів, священників і монахів та призначав конкретні строки наступу „тисячирічногоцарства Божого на землі”. Майбутню загибель папства Дольчіно повязував з сицілійсьим королем Фріріхом Арагонським, в чому проявлялися його монархічні ілюзії.  

Напочатку 1304 г. Дольчіно зі свої спільниками зявляється в передгіррях Пьемонта (Півн-Зх. Італія). Селянство Пьемонта переживало тройний гніт — світських сеньорів, церкви та міст. Поява Дольчіно ще більше загострила ситуацію В березні 1305 військо феодалів було роито апостоиками. Але годом вони були вимушені відійти в гори, де їх блокували. Одного разу рештки апостоликів прорвалися на гору Цебелло, е звели укріплення. Очоливший противніків верчельський єпископ спочатку не міг здобути перемогу. І наказав виселити селян з навколишніх сіл, які постачали повстанців харчами. Восени 1306 г. Папа проголосив хрестовий похід проти повсталих. В берені 1307 відбулася вирішальна битва коли повстанців вщент розбили. Дольчіно схопили і стратили.