Стадіїї запалення.Стадія альтерації,види,причини,механізми.

У патогенезі запалення розрізняють: 1) альтерацію; 2) порушення мікроциркуляції з явищами ексудації і еміграції 3) проліферацію. Ці компоненти інколи називають стадіями запалення. Проте слід пам'ятати, що вказані процеси не є строго послідовними, оскільки вони перекриваються в часі. У основі альтерації лежать дві групи явищ: 1) пошкодження кліток і позаклітинних структур; 2) утворення медіаторів запалення. Первинна альтерация— це пошкодження тканини, що виникає унаслідок безпосередньої дії флогогенних агентів. Вторинна альтерация— це пошкодження тканини, що виникає в результаті дії чинників, які утворилися унаслідок первинної альтерації. . чинники ,що викликають розвиток вторинної альтерації у вогнищі запалення: 1. Медіатори запалення (лізосомальні чинники, активований комплемент, лімфокини-лімфотоксини). 2. Вільні радикали і пероксиди. 3. Гіпоксія, що виникає в результаті місцевих розладів кровообігу. 4. Місцевий ацидоз. 5. Підвищення осмотичного і онкотичного тиску у вогнищі запалення. механізми ,що,лежать в основі розвитку місцевих клінічних ознак запалення: 1. Почервоніння (rubor) пов'язане з розвитком артеріальною, а потім і венозній гіперемії. 2. Підвищення місцевої температури (calof) обумовлене підвищенням інтенсивності катаболічних процесів у вогнищі запалення, а також артеріальною гіперемією, під час якої в тканину поступає багато теплої артеріальної крові.

Медіатори запалення,їх класифікація.Механізм утворення та біологічної дії плазмових медіаторів запалення.

Медіатори запалення – біологічно активні речовини, які синтезуються в клітинах або в рідинах організму і спричинюють безпосередній вплив на запальний процес. Класифікація: - хімічна структура (біогенні аміни, поліпептиди, білки); - походження (похідні арахідонової кислоти, гуморальні, клітинні); - механізм (нецитотоксичні, цитотоксичні); - термін дії (миттєвої, уповільненої); - характер дії (прямої дії, непрямої дії). Гуморальні (плазмові) медіатори запалення (кініни та система комплементу) синтезуються в плазмі крові під дією певних ферментів (які в свою чергу активуються лізосомальними ферментами – медіаторами клітинного походження, що з’являються внаслідок альтерації клітин). Біологічний вплив: розширення капілярів, збільшення проникності їх стінки, біль, свербіння, активізація лейкоцитів, хемотаксис, цитоліз).

23. Медіатори запалення клітинного походження.

До медіаторів запалення клітинного походження належать: - гістамін (гранули базофільних гранулоцитів – місцеве розширення судин, підвищення проникності стінки); - серотонін (тромбоцити, хром афінні клітини слизової травного каналу - місцеве розширення судин, підвищення проникності стінки); - лізосомні ферменти (гранулоцити, макрофаги – вторинна альтерація, хемотаксис); - катіонні білки (нейтрофільні гранулоцити, дендритні клітини – підвищення проникності стінок). Медіатори клітинного походження – продукти розщеплення арахідонової кислоти: - простагландини (арахідонова кислота ушкоджених клітин – хемотаксис, набряк, звуження судин); - тромбоксан (тромбоцити – агрегація тромбоцитів, звуження судин); - простациклін (ендотеліоцити – дезагрегація тромбоцитів, розширення судин); - лейкотрієни (лейкоцити – хемотаксис, скорочення не посмугованих м’язових волокон, набряк).

Зміни місцевого кровообігу при запаленні (за Ю.Конгеймом). Патогенез артеріальної гіперемії при запаленні.

Судинна теорія Ю. Конгейма: розширення привідних судин і притікання артеріальної крові в осередок запалення зумовлюють жар і почервоніння (артеріальна гіперемія), збільшення проникності капілярів – припухлість, утворення інфільтрату – стиснення нервів і біль, а все разом – порушення функції. Артеріальна гіперемія є результатом утворення в осередку запалення великої кількості вазоактивних речовин – медіаторів запалення, які розслаблюють м’язові елементи стінки артеріол і прекапілярів. Це зумовлює збільшений притік артеріальної крові, прискорює її рух, відкриває капіляри, які раніше не функціонували, підвищує тиск у них. Розширення привідних судин виникає також внаслідок паралічу вазоконстрикторів, зміщення рН середовища у бік ацидозу, нагромадження К+, зниження еластичності сполучної тканини, яка оточує судини

Механізм переходу артеріальної гіперемії у венозну при запаленні.

Артеріальна гіперемія переходить у венозну при зменшенні швидкості руху крові, зміні характеру течії та реологічних властивостей крові. Кров стає густішою і більш в’язкою, еритроцити набухають, утворюючи агрегати – безладно з’єднані між собою скупчення еритроцитів, які повільно рухаються або зовсім зупиняються в судинах з малим діаметром. Венозна гіперемія пояснюється дією кількох факторів: фактори крові (крайове розміщення лейкоцитів, набухання еритроцитів, вихід рідкої частини крові у запалену тканину та згущення крові, утворення тромбів внаслідок активації фактора Хагемана, зменшення вмісту гепарину), фактори судинної стінки (набухання ендотелію, внаслідок чого просвіт дрібних судин ще більше зменшується), фактори оточуючих тканин (набрякла тканина, стискуючи вени й лімфатичні судини, сприяє розвитку венозної гіперемії).

Ексудація в осередку запалення, її причини та механізми. Види ексудатів.

Ексудація — це вихід рідини і розчинених в ній компонентів плазми крові з кровоносних судин в тканину. У широкому сенсі слова це поняття включає і еміграцію лейкоцитів. У основі ексудації лежать наступні механізми: 1) підвищення проникності судинної стінки; 2) збільшення гидростатічесого тиску в судинах; 3) збільшення осмотичного і онкотичного тиску в тканині. Основна причина – підвищення проникності гістогематичного бар’єра, тобто стінки судин, насамперед капілярів і венул. Транспорт рідини в тканини залежить від фізико-хімічних змін, що відбуваються по обидва боки судинної стінки. Внаслідок виходу білка його стає дедалі більше поза судинами, що спричинює підвищення онкотичного тиску. При цьому відбувається розщеплення білкових та інших великих молекул на дрібніші. Гіперонкія і гіперосмія створюють течію рідини в запалену тканину. Цьому сприяє і підвищення внутрішньо судинного гідростатичного тиску у зв’язку із змінами кровообігу в осередку запалення. Ексудат відрізняється від транссудату тим, що містить більше білків (понад 2%).

Механізми крайового стояння лейкоцитів. Молекули адгезії, їх роль у процесі крайового стояння та еміграції лейкоцитів.

Крайове стояння лейкоцитів – виникає внаслідок уповільнення капілярного кровоточу та адгезії лейкоцитів до судинної стінки (під впливом адгезійних молекул – інтегринів) зподальшою їх еміграцією у вогнище запалення. На початковому етапі еміграції лейкоцитів на їх поверхні експресуються молекули – селектини (під впливом прозапальних медіаторів), які опосередковують оборотну адгезію лейкоцитів. Згодом замість селектинів з’являються виникають молекули інтегрини – що і забезпечують крайове стояння лейкоцитів та їх еміграцію.