Основні тенденції господарського розвитку Франції наприкінці XIX - початку XX ст.   

До середини XIX ст. Франція за обсягом промислового ви­робництва займала друге місце у світі після Англії, але в кінці XIX ст. вона переходить на четверте місце. Недалекоглядна по­літика французького уряду призводить у 1870—1871 рр. до франко-прусської війни, яка мала негативні наслідки для еко­номіки.

У кінці XIX — на початку XX ст. французька промисловість мала свою особливу структуру, яка полягала в тому, що понад 90 % усіх підприємств були невеликими за розмірами: в основ­ному мали 2—10 робітників. У Франції переважало виробництво предметів споживання: товарів легкої промисловості, парфумерії, дорогих тканин, меблів, ювелірних прикрас, взуття. Ці товари переважно йшли на експорт чи споживалися заможними верствами населення. Щодо технічного аспекту французька промисло­вість також значно відставала, її устаткування, в основному, було морально й фізично застаріле. У промисловості недостатньо впроваджувалися останні досягнення науки й техніки, передові: технології, енергетичну базу промисловості переважно становили парові машини, а не електричні двигуни, що негативно познача­лося на собівартості та конкурентоздатності французьких промис­лових товарів на світовому ринку. Не дивлячись на окремі успіхи в розвитку важкої промисловості, особливо на початку XX ст., за обсягами виробництва провідне місце залишалося ще за пред­метами споживання, проблему індустріалізації в країні вирішено не було.

Суттєвими причинами відставання економіки Франції також були такі фактори: зростання військових видатків бюджету, особ­ливо перед Першою світовою війною, великі податки з населен­ня та низька заробітна платня робітників і службовців, що сприя­ло посиленню робітничого й соціалістичного руху.

Вузькість внутрішнього ринку країни призводила до того, що у Франції рано набули широкого розвитку банківський капітал, біржова спекуляція, випуск цінних паперів у обігу, який активно підтримувала держава.

Франція зробила свій вагомий внесок у світовий досвід опера­ціями з акціями й різними цінними паперами, зокрема, мала ши­року мережу фінансових посередників, інвестиційних фондів та довірчих товариств, різних видів банків. У Франції була дуже розгалужена банківська система. Вона складалася з різних уста­нов такого типу, які виконували окремі функції.

Нові форми господарювання в США наприкінці XIX - початку XX ст. Виникнення інституціоналізму та його напрями.

В 19ст. в США були високі темпи зростання населення за рахунок як природного припливу так і притоку іммігрантів та ввозу рабів. Таким чином США отримали з країн Західної Європи технічні досягнення, підготовлених кваліфікованих працівників та дешеву робочу силу, що сприяло швидкому економічному піднесенню США й розвитку внутрішнього ринку країни. Уже в перш. пол. 19ст. американське промислове виробництво було найбільш механізованим у світі. Основною галуззю суспільного виробництва було с/г, демократизація аграрної політики щодо отримання землі сприяла формуванню фермерського господарства, яке спеціалізувалось на вирощенні кукурудзи, пшениці, садівництва, овочів та інш.             

У 1913 р. фермери становили 1/3 всього населення, а їхні гос­подарства забезпечували товарами внутрішній ринок і з 1873 р. стали основними постачальниками сільськогосподарської продук­ції в Європу. Одночасно фермерські господарства стають вели­ким ринком збуту товарів для промисловості.

Після кризи 1873 р. в промисловості США відбувається процес концентрації підприємств та утворення монополій. Найбільш роз­повсюдженою формою їх став трест. Останній був об'єднанням кіль­кох підприємств, фірм, в якому його учасники втрачали свою ви­робничо-торговельну самостійність і керувалися в своїй діяльності рішеннями єдиного центру. Трести головною метою ставили захоп­лення ринку товарів і встановлення своїх цін. Так, у 1883 р. вини­кає трест «Стандарт ойл», який контролював 95 % переробки наф­ти. У 1887 р. виникає «Трест віски», цукровий, свинцевий та ін.

Наприкінці XIX— на початку XX ст. у США в найгострішій фірмі виявилися нові соціально-економічні проблеми, пов'язані з процесом трансформації ринкового механізму, з переходом від економіки вільної конкуренції до ринкової моделі недосконалої конкуренції, що негативно впливаю на економіку. Дрібні та серед­ні підприємства не витримували конкурентної боротьби з трестами й банкрутували. Саме тому уряд США першим серед розвинутих країн вдався до активних законодавчих антимонопольних заходів. Ці соціально-економічні проблеми призвели до виник­нення нового напряму економічної думки — інституціоналізму, який враховував дію в економіці позаекономічних факторів.

Інституціоналізм почав формуватися наприкінці XIX ст. Його ідейні основи було закладено американським економістом і соці­ологом Т. Вебленом.

У рамках раннього інституціоналізму сформувались три ос­новні напрями: соціально-психологічний (його було започаткова­но працею Т. Веблена «Теорія бездіяльного класу»); соціально-правовий (основний представник Д. Р. Коммонс): емпіричний (кон'юнктурно-статистичний) — засновник В. Мітчелл.

Інституціоналізм передбачав аналіз економічних проблем у контексті з іншими соціальними, політичними, етичними, право­вими тощо. Він виник як суто американське явище, але пізніше його місце в науці змінилося. Іституціоналізм отримав поши­рення і в інших країнах.