Особливості розвитку ринкового господарства у Німеччині (середина ХУП - середина XIX ст.). Висвітлення цих процесів у теоріях представників історичної школи та марксизму.

У 1815р. «Священну Римську імперію» учасники Віденського конгресу замінили на Німецький союз, що був формальним об'єднанням 38 самостійних німецьких держав. Між ними не бу­ло єдиного законодавства, спільних армії, фінансів, єдиної гро­шової системи. Замість обіцяної конституції, навколо якої повин­на була об'єднатися держава, прусський король проводив по­літичні репресії, чим примусив багатьох демократичних політи­ків залишити Німеччину.

У 30-х рр. XIX ст. у Німеччині розпочинається промислова революція, яка пройшла три етапи. Кожному з них передувала певна політична подія. У 1833 р. було створено Німецький митний союз, який скасував внутрішні кордони між більшістю німе­цьких держав з населенням 25 млн жителів. До союзу не ввійшло тільки декілька північних держав і Австрія. Його створення сприяло формуванню загальнонімецького внутрішнього ринку і прискоренню економічного розвитку.

Традиційно промисловий переворот охопив, перш за усе, тек­стильну промисловість. Розпочалося піднесення у важкій промисловості, а з появою і використанням парових двигунів зріс попит на вугілля. Найбіль­шим розвитком характеризувався Рейнсько-Вестфальський про­мисловий район. Стрімкого розвитку набувало будівництво залізниць, довжина яких 1835 р. становила 12 км, а вже наприкінці 40-х— 2,5 тис. км. У 30—40 рр. пожвавилося сільськогосподарське виробництво.

Наступному етапу промислової революції (1850—1860 рр.) передувала буржуазно-демократична революція 1848 р. її резуль­татом стало об'єднання Німеччини навколо Прусії, більшість на­селення якої були німці.

І все ж після революції 1848 р. промисловий переворот відбу­вався більш швидкими темпами, що було зумовлено рядом чин­ників. У 1850 р. був прийнятий закон (він не поширювався на се­лян Західної Прусії та Померанії), за яким селянин ставав власником ділянки землі, яку він обробляв у поміщика.

Політичною передумовою третього етапу промислової рево­люції (70-ті роки XIX ст.) стала франко-прусська війна (1870— 1871), яка завершилась перемогою Німеччини та її політичним об'єднанням у Німецьку імперію (1871).

Реалїї ринкового розвитку на новому етапі досліджувалися представниками нової історичної школи, що склалася в Німеччи­ні в 70-ті рр. XIX ст. Найбільш послідовними виразниками її ідей стали Густав фон Шмоллер («Народне господарство, наука про народне господарство та її методи»)^ Карл Бюхер («Виникнення народного господарства»), Людвіг Иозеф Брентано («Класична політична економія»).

Так, Г. Шмоллер, спираючись на інституціональні підходи до вивчення економічної дійсності, писав, що народне господарство с частиною суспільного життя, складовою соціального «тіла» і повинне сприйматися лише у зв'язку з іншими суспільними про­явами. У своєму дослідженні німецький економіст важливу роль відводив історичному методу, на основі якого він вважав за не­обхідне нанизувати факти економічної дійсності, аналізувати конкретні господарські інститути, що в результаті стає підґрун­тям для пізнання закономірностей ринкового розвитку.

З виникненням монополій Л. Брентано звернувся до вивчення сутності цих господарських форм. У картелях, наприклад, він ба­чив об'єднання підприємців, що створені з метою планомірного пристосування виробництва до попиту, уникнення надвиробниц­тва і всіх його наслідків: падіння цін, банкрутств, знецінення ка­піталу, безробіття та голоду. Розробки вченого у сфері монополі­зації економіки були широко використані в пізніших доктринах державно-монополістичного регулювання.

Історичні та соціально-економічні умови утворення США.

США належать до країн Західної цивілізації, що мають відміт­ні риси порівняно з країнами Західної Європи щодо становлення держави. У XVII ст. на території Північної Америки (Атлантич­ного узбережжя) виникла англійська переселенська колонія. По­дальша колонізація Америки відбувалася не стихійно, а спрямо­вувалась королівським урядом, який намагався перетворити ці землі у важливе джерело доходів казни. Заселення Атлантичного узбережжя проходило досить інтенсивно: якщо в 1610 р. тут на­раховувалось усього 210 англійських колоністів, то у 1790 р. їх було вже 3,5 млн.

Специфіка цих процесів була в тому, що її заселяли вихідці з країн, де вже розвивалися ринкові відносини. Туди прибували англійці, ірландці, шотландці, німці, голландці, які на своїй бать­ківщині належали до середнього класу, тобто були освіченими й мали різноманітні трудові навички. Вони були сповнені діло­вим духом, бажанням створити своє господарство та отримати прибутки. Як правило, ці люди були протестантами, відрізнялись віротерпимістю, що дозволяло створювати етнічно змішані родини. В економічному розвитку колоній рано намітилась спеціалізація.

XVIII ст. колонії досягли значного економічного розвитку, що не подобалось Англії. В інтересах своєї буржуазії вона нама­галася стримати цей процес і зберегти землі як ринок збуту та джерело сировини. Це зустрічало завзятий опір з боку всіх верств населення колоній.

Так, найманих працівників, особливо кваліфікованих, не вла­штовувала політика метрополії, адже англійський парламент 1718 р. обмежив, а 1765 р. заборонив їх переселення до колоній. Діяльність торгової буржуазії також була обмежена політикою метрополії.

Масове незадоволення колоніального населення зумовив За­кон 1765 р. «Про гербовий збір». Згідно з ним, за кожну торгову угоду, довідку, навіть кожний номер газет необхідно було плати­ти податок.

Письменником і політичним діячем Бенджаміном Франкліном було запропоновано 1754 р. скликати конгрес, який сприяв би політичному та економічному об'єднанню колоній. Зусиллями метрополії конгрес був провалений, але це не вирішува­ло проблеми. Протиріччя ускладнювалися.

1764 р. Англія ввела нові високі мита на скло, фарби та чай. 1773 р. мешканці Бостона відмови­лись купувати його, а потім захопили англійський корабель із чаєм і викинули весь його вантаж за борт. Інцидент під назвою «Бостонське чаювання» став приводом до політичного розриву між колоніями та Англією.

4 липня 1776 р. на Континентальному конгресі представників від північноамериканських колоній була прийнята «Декларація незалежності», яка проголошувала сувере­нітет останніх і створення самостійної держави - Сполучених Штатів Америки. У Декларації незалежності, укладеній Т. Джефферсоном, стверджувалось, що всі люди рівні, мають однакові права на життя, свободу, щастя. Влада належить уряду, який обирається народом. Об'єднання колоній в одну державу закрі­пило створення єдиного внутрішнього ринку, що сприяло швид­кому розвитку американської економіки.