Система «влада-власність» та її роль у розвитку господарства Давнього Сходу.

На Сході держава виникає значно раніше, ніж у Європі. Адже перехід до відтворювального виробництва насамперед відбуваєть­ся в тих регіонах, що були найкраще пристосованими для сільсь­когосподарського виробництва, розташованих, як правило, в зоні субтропіків, де і з'являються перші великі міські цивілізації. Виникають вони спершу як адміністративні, а не еконо­мічні центри та місця, де можна сховатися від зовнішньої загрози. Досить швидко всередині таких міст з'являється та посилюється верства населення, що займається управлінням — жерці, воїни, їх­ні начальники та інші люди, які мали певну владу. Тим самим поглиблюється соціальна стратифікація, що посилює поділ праці. Забезпечення потреб верхівки, які зростають, зумовлюють появу виробництва предметів розкошу, з'являються люди, що їх виробляють. Верхівка зосереджує в своїх руках не лише владу, а й власність на основний виробничий ресурс — землю.

Водночас землеробство є головною галуззю, саме воно забез­печує існування цих міст-держав. Але воно потребувало великих зусиль, адже здебільшого це — іригаційне землеробство, яке ви­магало високого рівня організації та дисципліни робочої сили. Таки організація виробництва також створювала необхідність на­явності певної верстви населення, здатної забезпечити його, які й стають з часом східними деспотами — царя­ми, князями, фараонами. Саме вони організують господарські процеси, мобілізують необхідні для цього ресурси, розподіляють засоби виробництва та людей за сферами діяльності. Саме ця господарська функція й спричиняє безумовне підпорядкування всіх людей одному лідерові — східному деспотові, — пояснює неподільність влади та власності.Основним виробником були землероби. Що правда, вільними їх назвати досить важко, як і суспільство в цілому. Усі члени суспільства фактично перебу­вали в цілковитому підпорядкуванні цареві, який мобілізовував і роздавав споживчі та продуктивні блага, ресурси та привілеї. Він, будучи одночасно і верховним суддею, і верховним жерцем, не лише роздавав блага, а й забирав їх. Єдиним власником основних засобів виробництва — землі й води, — була держава та східний деспот-цар.Усі землероби та землевласники вважалися лише користувачами землі або доходів з неї. Як результат — у східних деспотіях сформувалася станово-кастова система.Особливості східної економіки породжували й своєрідну фор­му фінансово-економічних взаємин між власником базових засо­бів виробництва (державою) та їх користувачами: всі виплати, що здійснює землекористувач (чи селянин, чи аристократ), зосере­джуються у царській скарбниці.

Загальна характеристика Східної та Західної цивілізації в осьовий час.

На Сходідержава виникає значно раніше, ніж у Європі. Адже перехід до відтворювального виробництва насамперед відбуваєть­ся в тих регіонах, що були найкраще пристосованими для сільсь­когосподарського виробництва, розташованих, як правило, в зоні субтропіків, де і з'являються перші великі міські цивілізації (міста-держави). Виникають вони спершу як адміністративні, а не еконо­мічні центри та місця, де можна сховатися від зовнішньої загрози. Досить швидко всередині таких міст з'являється та посилюється верства населення, що займається управлінням — жерці, воїни, їх­ні начальники та інші люди, які мали певні повноваження. Тим самим поглиблюється соціальна стратифікація, що посилює поділ праці. Забезпечення потреб верхівки, які зростають, зумовлюють появу виробництва предметів розкошу, з'являються люди, що їх виробляють. Верхівка зосереджує в своїх руках не лише владу, а й власність на основний виробничий ресурс — землю.Водночас землеробство є головною галуззю.Соціальна структура східного суспільства була стратифікованою. Основним виробником були землероби, переважно вільні землероби-общинники. Що правда, вільними їх назвати досить важко, як і суспільство в цілому. Усі члени суспільства фактично перебу­вали в цілковитому підпорядкуванні цареві, який мобілізовував і роздавав споживчі та продуктивні блага, ресурси та привілеї. Щодо рабства як такого, то на Сході воно існувало, але не ві­дігравало суттєвої ролі, адже головними виробниками матеріаль­них благ, передусім сільськогосподарської продукції, а також ос­новною робочою силою у будівництві були одержавлені сусідські громади (общини).Єдиним власником основних засобів виробництва — землі й води, — була держава та її уособлення — східний деспот-цар. А доходи всіх членів суспільства визначалася роздачами деспота на свій розсуд і залежно від заслуг перед державою. Усі землероби та землевласники вважалися лише користувачами землі або доходів з неї. Найвищим і єдиним власником залишався верховний пра­витель (цар). Особливості східної економіки породжували й своєрідну фор­му фінансово-економічних взаємин між власником базових засо­бів виробництва (державою) та їх користувачами: всі виплати, що здійснює землекористувач (чи селянин, чи аристократ), зосере­джуються у царській скарбниці.  Західна, або Європейська цивілізація традиційно пов'язується становленням та розвитком античних держав — Стародавньої Греції та Риму. Основою господарства цих країн на відміну від сходу стала індивідуальна власність на базові засоби виробництва-передусім землю. Це не означає, що суспільної (державної")власності тут не існує зовсім, просто ці дві форми — суспільна та ідивідуальна — були чітко відокремлені і забезпечені відповідними законодавчими актами. Інакше кажучи, влада була відокремлена від власності. Відмінною є і роль праці рабів, яка набуває певної господарської значущості.