Основні положення педагогічної системи А.Макаренка.

Він одним із перших спробував дослідити діалектику взаємозв'язку педагогічних явищ. Він писав, що людина не виховується частинами. Загалом мету виховання вчений розумів як програму людської особистості, програму людського характеру. Таку програму він розкрив у статті “Проблеми шкільного радянського виховання”. При цьому “стандартна” програма передбачала: сміливість, мужність, чесність, працьовитість, патріотизм, знання, “всю картину людської особи”. До стандартної програми додавався “індивідуальний коректив”, що є важливим для виявлення “інтелектуальної еліти”, майбутніх акторів, музикантів, художників, лікарів, педагогів, інженерів..Однією з центральних ідей ученого є ідея поєднання навчання з продуктивною працею.

Осереддям системи А.С.Макаренка є його теорія колективу, грунтується на ідеї “завтрашньої радості”. Саме “завтрашня радість”, оптимізм є важливим фактором успішного перевиховання в його установах. Звичайно, для підтримання оптимізму мусять бути елементарні матеріальні умови.

 Відомо, що у теорії розвитку колективу Макаренко виділяв 4 етапи. На першіа стадія - керівник. Особливістю 2-ї стадії була наявність ядра - групи дітей, які свідомо підтримували керівника. На 3-й стадії всі питання життя дитячого співтовариства вирішувались колегіально

Нарешті 4 стадія розвитку колективу - стадія самовиховання, оскільки кожен член колективу брав на себе певні обов’зки і контролював їх виконання.

 Все ж досвід Макаренка по створенню первинних колективів успішно реалізується у сучасних дитячих будинках сімейного типу в Західній Європі (Австрія, Швейцарія, Іспанія).

Відкриттям ученого є “закон руху колективу”. Для успішного формування особистості колектив мусить мати тенденцію до розвитку.

 Достатньо обгрунтованою є теорія родинного виховання вченого.

 Макаренко вперше в радянській педагогіці поставив проблему технології виховання та педагогічної техніки.

Провідні ідеї педагогічної спадщини В.Сухомлинського.

Головною метою навчально-виховного процесу  вважав всебічний розвиток особистості.Одним із основних положень у системі поглядів на сутність навчально-виховного процесу є положення про неповторність кожної дитини.

.Таке ж важливе значення воно має і для концепції особистісно-орієнтованого підходу, оскільки саме з нього випливає положення про дитину як найвищу цінність і, відповідно  Головного суб’єкта навчально-виховного процесу. Це дає змогу сформулювати перший, фундаментальний принцип особистісно-орієнтованого підходу до навчання й виховання – принцип неповторності кожної дитини.

Звідси випливає наступний, другий принцип особистісно-орієнтованого підходу до навчання й виховання – принцип визнання відсутності нездібних дітей.Отже, третім принципом особистісно-орієнтованого підходу є принцип урахування нерівності розумових здібностей дітей.

Звідси випливає четвертий – принцип індивідуалізації навчально-виховного процесу.Природні задатки, нахили, обдарування складають зміст індивідуальних особливостей учнів, а їх виявлення – зміст п’ятого принципу особистісно-орієнтованого підходу до навчання й виховання – принципу врахування індивідуальних особливостей учнів.Отже шостим є принцип визначення кожного учня особистістю.

Кінцевою метою такого підходу є, за словами В.О. Сухомлинського, творити дуже ніжну, тонку річ: бажання бути хорошим, стати сьогодні кращим, ніж був учора”.

Звідси – наступний, сьомий принцип– принцип отримання позитивних почуттів від навчання.

У талановитих дітей успіхи у навчанні можуть породжувати почуття запаморочення від успіхів, зазнайство. Щоб запобігти цим небажаним явищам, - слід уміло вести підлітка шляхом подолання труднощів. Цю вимогу можна сформулювати як восьмий принцип – принцип навчання через подолання труднощів.

Отже дев’ятим дослідницького підходу до предмета вивчення.

Звідси випливає десятий принцип обов’язковості самостійної розумової праці учнів у процесів навчання.

Одинадцятий принцип-принцип людяності, чуйності і тактовності по відношенню до учнів.

Звідси – дванадцятий принцип – принцип розуміння оцінки знань учнів як інструмента виховання.

тринадцятий принцип – принцип взаємозалежності колективу і особистості у навчанні.

чотирнадцятий– принцип залежності особистості учня від особистості вчителя.

Першою вимогою до вчителя є вимога любові до власної справи. Другою вимога високої кваліфікації. Третьою вимога високих моральних якостей. Четверною  вимога творчого підходу до навчання й виховання.

Положення про наявність складних взаємозв’язків і взаємозалежностей між окремими складовими навчально-виховного процесу може бути сформульоване як п’ятнадцятий принцип– принцип розгляду навчально-виховного процесу як складної системи