Зміст педагогічних  ідей Г.Сковороди.

Пізнай СЕБЕ! Він захоплювався гуманізмом античного світу, завжди високо ставив людину. Мета виховання-заключається у формуванні мислячої, освіченої, чуйної людини шляхом самопізнання. Він цінує силу духу і силу думки людини. Силу духу дає їй наука, яка повинна проникати в народ «Кожен повинен пізнати свій народ і в народі пізнати себе». Філософ протестував проти позбавлення трудящих освіти. В своїх творах «Благородний Еродій» та «Убогий жайворонок» він висміював дворянсько-аристократичне виховання. «Правильне виховання криється в природі кожного народу, як вогонь і світло невидиме заховані в кремінці». Виховання має бути загальнодоступним, безплатним. Основний принцип виховання-врахування природних здібностей людини та її нахилів. «Хто думає про науку, той любить її, а хто її любить, той ніколи не перестає учитись».

образ учителя, принципами якого були любов і повага до особистості учня, гідність наставника, безкомпромісність, чесність, служіння добру. Працю за покликанням, «сродну працю», він заповідає нащадкам. Г. С. Сковорода – видатний гуманіст-просвітитель.

12. ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ ПЕДАГОГІЧНОЇ СИСТЕМИ К.УШИНСЬКОГО.

1824 р. у м. Тулі з приходом до Смольного інституту Ушинський став редактором часопису "Журнал Міністерства народної освіти". Тут надрукував ряд своїх статей: "Праця в її психічному і виховному значенні" (1860), "Рідне слово" (1861), "Проект учительської семінарії" (1861) та ін. Видатною подією в історії педагогіки був вихід у світ його підручників "Дитячий світ" (1861) та "Рідне слово" (1864).

1862 р. Ушинського звинуватили в атеїзмі і звільнили з роботи у Смольному інституті. За 5 років (1862-1867 рр.) Ушинський побував в Австрії, Швейцарії, Бельгії, Франції, Німеччині. Після повернення з-за кордону друкує свою фундаментальну працю "Людина як предмет виховання. Досвід педагогічної антропології" (1867-1869). Помер 22 грудня 1870 р

Основні педагогічні ідеї:

Здійснив теоретичне обґрунтування педагогіки як науки:

подолав обмеженість тогочасної педагогіки і обґрунтував її як науку, яка, перш за все, вивчає закони і закономірності педагогічних явищ, а вже на їх основі виводить педагогічні правила

означив джерела педагогіки: джерелами теорії педагогіки називав весь комплекс "антропологічних наук", куди відносив анатомію, фізіологію і патологію людини, психологію, логіку, філософію, географію, політекономію, історію. Із зазначеного кола наук головне значення надавав психології.

обґрунтував питання про взаємовідношення педагогічної теорії і практики. Обгрунтував вперше на науковій основі принцип народності виховання-своєрідність кожного народу, яка зумовлена його історичним розвитком, географічними, економічними, політичними та іншими умовами його життя.. Найважливішою ознакою і найкращим виразником народності є рідна мова.. У статті "Рідне слово" розкрив роль мови у житті народу.: "Поки жива мова народна в устах народу, до того часу живий і народ". Обгрунтував новаторські ідей щодо навчання й освіти

По-новому підійшов до визначення сутності і шляхів реалізації окремих дидактичних принципів навчання, першим науково обґрунтував принцип  наочності навчання. свідомості й активності послідовності й систематичност іміцності знань: цей принцип, реалізується, через повторення і вправи.. поєднання інтересу й відповідальності у навчанні: Вимагає, щоб навчання мало серйозний характер: З перших днів треба виховувати у дітей ставлення до навчання як до серйозної праці. Вдосконалив вчення про  класно-урочну систему навчання , зокрема про структуру та типи уроків. З урахуванням дидактичної мети він виділив такі типи уроків: