Політична думка в Україні кінця XIX - початку XX ст.

Зростаюча криза офіційної самодержавно-кріпосницької ідеології призвела до виникнення опозиційних дворянських об’єднань (Масонський рух, „Союз порятунку” (П.Пестель), Кирило-Мефодієвське товариство (Т.Шевченко, М.Костомаров)та початку національного відродження.В цей період на теоретичному рівні започатковано, як доктрину, укр.конституціоналізм.

У 19 ст. виділяються ліберально-демократичний (М.Драгоманов) та радикально-демократичний (С.Подолинський) напрями, які проголошували національне визволення, суспільний та державний переустрій на засадах парламентаризму, забезпечення прав і свобод людини, свободу господарювання.

Наприкінці 19-початку 20 ст.{інтенсивний розвиток економіки, =проведення аграрної, військової, судової реформ в Росії (що мала вплив на 80% укр.земель), =загострення соц.протиріч, поширення робітничого руху, відміна кріпосництва; збільшення протестів; = розширення звязків та вплив наукових теорій Західної Європи} сприяли становленню плюралізму державно-правових течій– ідей революційного, еволюційного та націоналістичного спрямування (демократія, лібералізм, консерватизм, соціалізм, націоналізм, комунізм, фашизм.)І.Франко, Л.Українка, Ю.Бачинський, М.Грушевський, В.Винниченко та інші.. До 1905 р. було створено 31 політичну партію.

І. Франко (радикальний-демократизм) = прибічник укр.дуалізму (висував національну та соціалістичну ідеї); =політика і право випливають з ек.відносин; =за встановлення соціалістичної держави на засадах самоуправління; = служіння інтересам свогог народу =проти необмеженої монархії У Л.Українкинаціональна проблематика пов’язана із загальнолюдською. Ідеї демократичного республіканського устрою, рівності, можливості всебічного розвитку особистості.

М.Грушевський – за укр.питання та проти шовінізму, за федерацію демократичних республік Росії на основі добровільної угоди між націями

М. Драгоманов – основоположник політичної науки в Україні.

М.ДРАГОМАНОВ (1841-1895)- видатний соціолог і політолог, який продовжив традиції Кирило-Мефодіївського товариства в дослідженні політичних відносин. В програмі „Громади” - організації укр. інтелігенції, до якої входив Драгоманов, визначено Концепцію слов’янської федерації та методи боротьби із самодержавством.

Основу його поглядів складали такі ідеї::

= автономно - федералістська концепція (радикальна політична реформа всієї Росії на принципах свободи та децентралізації імператорської влади)

= європоцентризм (переконання, що історичний процес у Росії має пройти той самий політичний шлях, як і в країнах Західної Європи (парламентсько-земським варіантом, що має замінити абсолютистську монархію);

= визнання за державою та її політичною системою і конституцією можливості координації соціально-економічного життя

= реформування, поступовість прогресу, високий розвиток свідомості мас, розумна пропаганда - є більш ефективним, ніж криваві повстання та революції. При цьому, при переході до нового ладу допускав революцію, яку мали б здійснити політичні товариства що представляли всі верстви населення.

= прогрес людини і суспільства – політичний, соціальний, культурний (чим більше розвинута суспільна організація, тим вищий щабель соціального прогресу може бути досягнутий)

= право укр. народу на розвиток нац. культури, перенесення ідеї прогресу на український політичний  грунт

Політичні погляди М. Грушевського.

М.С.Грушевський (1866 - 1934) видатний вчений-історик, політолог, публіцист і політичний діяч, який ряд своїх праць присвятив громадсько-політичній тематиці.

Його соціально-політична концепція визначає 3 категорії „народ”, „держава”, „герой”.

У праці «Українська партія соціалістів-революціонерів та її завдання» він розкриває ідею пріоритетів інтересів народу, суспільства над інтересами держави, яку він відстоював протягом своєї наукової та громадської діяльності.

Грушевський досліджував історію українського народу як окремої етнокультурної одиниці, обґрунтовував історико-юридичне право на­роду на самостійність і власну державність. Він розглядав народ як соціальну силу, селянство визначав осно­вою української нації, що дивиться на себе як на єдиного справжнього представника нації, охоронця її традицій та ідеології, є сильним, активним і національно відмінним від селянства Московщини.

Так як Україна є країна землеробська, мужицька, з мужицькою культурою, в селянстві він вбачав її відродження та майбутнє.Саме село мало українізувати пролетарські верстви міста та нейтралізувати процес їх русифікації.

Державу розглядав в органічному зв’язку з народом і поділяв автономно-федералістські погляди М.Драгоманова, М.Костомарова. Під час Президентства сподівався на федерацію з Росією та проголошення суверенітету УНР.

Народ і держава були поєднані з героями в історії, які відображали вимоги народних мас, були породженням епохи.