Значення політичних ідей Дж. Локка для розвитку демократичних правових держав світу.

Дж. Локк (1632—1704) написав твори "Два трактати про державне правління", «Нарис про людський ро­зум», в яких обґрунтовує нове розуміння "природного права" і "суспільного договору". Це був період, коли англійська революція завершились державним переворотом у 1688 р., що покінчив з абсолютизмом в Англії.

Дж. Локк виступив ідеологом соціального компромісу. На його думку розум людини має перевагу над його пристрастями, а тому природним станом людей є стан не війни, а миру.

Дж. Локк всебічно обґрунтовував принцип верховенства Закону. Він писав, хто б конкретно не володів верховною владою в державі, зобов'язаний управляти згідно з постійним законом, проголошеним народом і відомим йому, а не шляхом імпровізованих указів. Він запропонував систему стримувань та противаг – поділ влади на законодавчу (парламент), виконавча (суду й армії), та федеративна влада, що відає відносинами з іншими державами, — в руках короля (монарха). При цьому влада короля повинна бути обмежена Конституцією. Суверенітет народу вище суверенітету держави.

В основі його політичної ідеології лежала власність на якій мали базуватися держава та громадянське суспільство. Громадянами він вважав лише тих, хто має власність. В свою чергу держава засновується на основі суспільного договору для збереження власності та вирішення зв’язаних з нею проблем. Приватна власність – це початковий вимір моделі свободи з якої повинна брати початок уся система природного права.

Таким чином, Дж. Локк поділяв ідеї про природне право, суспільний договір, народний суверенітет, невід'ємність свобод особи, збалансованості властей та ін. При цьому, він інтегрував ці ідеї у цілісне політичне вчення - доктрину ранньої-буржуазного лібералізму.

Вчення Ш. Монтеск’є про розподіл влади. Актуальність його для сучасної України.

Ідеї розподілу влади відомі ще з давніх часів і найбільш докладно сформульовані французьким просвітителем і правознавцем XVIII ст. Шарлем Монтеск’є. Його вчення "Про дух законів" (1748г.) відіграло помітну роль у становленні сучасної політико–правової думки і вплинуло на розвиток держав.інститутів новітнього періоду світової історії.

Монтеск'є розрізняв 3 влади — законодавчу, виконавчу, судову — і стверджував, що в умовах свободи неприпустиме їх поєднання та здійснення однією особою чи одним органом, що призведе до свавілля. Три влади мають здійснюватися різними органами та бути рівнозначними, жодна не мала наділятися якістю верховенства.

Одночасно він зазначив про необхідність взаємодії гілок влади і взаємної врівноваженості за якої вони будуть стримувати одна одну і узгоджено просуватися до спільної мети. При цьому Монтеск'є вказував на неможливість практичного розмежування влади настільки, щоб це зовсім виключало втручання однієї в діяльність іншої.

Ідеал держави для мислителя — це вільна держава, яка базується на концепції розподілу влади. Мета теорії розподілу влади — гарантувати безпеку громадян від свавілля і зловживання влади, забезпечити їхню політичну свободу, зробити право справжнім регулятором відносин між громадянами та урядом.

Пізніше теорія розподілу влад отримала сильний практичний і теоретичний розвиток. Так, Руссо вже вважав, що законодавча, виконавча і судова влади – є проявом єдиної влади народу. Теорія розподілу влад стала частиною теорії правової держави і має особливу актуальність в Україні, в якій згідно К.У. існує розподіл держвлади на 3 гілки, однак в рамках конституційної реформи та переходу до парламентсько-президентської республіки триває процес перерозподілу повноважень між ними, у тому числі в з інститутом Президента в рамках законопроекту „Про КМУ”.

Формування радикально-демократичного напрямку політичної думки Нового часу.

Політична думка Нового часу формувалася під впливом просвітництва, ідеї якого виникли у XVII ст. в Англії, поширилися у Франції XVIII ст. та інших країнах. Розвиток радикально-демократичного напрямку продовжили мислителі французького просвітництва (Ш.Монтеск'є, Вольтер, Ж.-Ж.Руссо та інші). Вони заперечували феодальну експлуатацію, політичний деспотизм, станові привілеї, відстоювали інтереси широких народних мас. Виступали за ідею «природного права», як права бути вільними в переконаннях та діях, володіти та розпоряджатися власністю, бути рівними, мати гарантії від свавілля можновладців.

Ш Монтеск’є – обґрунтував теорію розподілу влади на законодавчу, виконавчу та судову, як гарантії безпеки громадян від свавілля керівників

Жан-Жак РУССО вважав, що держава виникає з нерівності людей на основі суспільного договору, згідно якого держава має захищати кожну особу та її приватну власність. Він критикував феодальний лад, офіційну церкву і релігійну нетерпимість, виступав проти соціальної нерівності. Його вчення стало основою теорії про демократію, що передбачала – в договірній державі влада має належати народу. Він виступав за народний суверенітет.

Ф. ВОЛЬТЕР вважав політичним ідеалом „освічену монархію”, в якій освічені не лише правитель, а й його піддані, виступав за республіку. Зображав історію людства як історію боротьби людини за прогрес і освіту.

В цілому, політичні вчення Нового часу передбачали: = формування ліберальної політичної ідеології; = обґрунтування необхідності розподілу влади; = визначення характеристики правової держави; = аналіз цінностей і механізму функціонування буржуазної демократії; = формування концепції прав людини та громадянина

Політико-правові вчення у Німеччині у XVIII – XIX ст.

Значний внесок у розвиток політичних ідей лібералізму зробили німецькі мислителі, представники Німецької класичної філософії (ідеалізму). Вони вважали, що в основі всіх знань лежить людська активність, знання мають системність, та все, що є у світі пов’язує розвиток.

Виступали за розвиток реформ та буржуазних відносин, за = гуманізм та раціоналізм; = буржуазну демократію, суспільний прогрес, рівність та свободу особистості, працю на благо суспільства, віру в розум для суспільного прогресу;

= теорію природного права, суспільного договору, поділу влади, всевладдя народу, всесилля розумного закону.

І. КАНТ (1724-1804) вказував,що кожна людина є абсолютною цінністю й не може бути засобом досягнення будь-якої мети. Політика має бути спрямована на досягнення гармонійних цілей та засобів. Особливу увагу приділяв ролі правової держави, що є гарантом свободи особистості.

Г. ГЕГЕЛЬ(1770-1831) розвивав ідеї Канта про правову державу. У праці „філософія права” обґрунтовував, що свобода особистості реалізується через власність, яка має бути закріплена законом. Свобода та приватна власність неподільні. Дав визначення громадянського суспільства, але вважав, що воно не зможе подолати бідність і соціальні суперечності, пов’язані з власністю