Основні віхи політичної думки кінця XIX - початку XX ст. (О. Конт, Е. Дюркгейм, В. Парето, Г. Моска).

Сучасна політична наука почала свій розвиток з кінця 19 ст. і пройшла кілька етапів еволюції:

1. становлення сучасної політичної науки (кінець 19 ст. – кінець 40-р. 20 ст.) – під час якого розроблювалися концепції політичної влади та її соціальних основ. Сформувалися кілька напрямів:

= концепція еліт (В.Парето, Г.Моска), представники якої вважали, що провідну роль у державотворенні має зіграти „політичний клас” (службовці, військове та релігійне керівництво), який сформовано у суспільствах, що досягли певного рівня культурного розвитку, і який має забезпечити керівництво суспільним життям. Відмінності суспільств залежать від якості еліт, обсягу влади, привілеїв, якими вони наділені.

2. Активне розширення сфер політологічних досліджень (40 – 70 рр. 20 ст.) – звернення до проблем лібералізації суспільного життя, концепцій демократії, соціальної політики держави.

3. Пошук нових парадигм розвитку політичної науки (до тепер) обґрунтування сучасних моделей і концепцій влади.

Політичні погляди М. Вебера.

Німецький соціолог та політолог Макс Вебер (1864—1920) вивчав політику з позицій цінностей, вірувань, ідеалів тощо.

Він вважав, що політика, це особливий вид людської діяльності, і як самостійна сфера життя формується з виникненням державно-адміністративного апарату.

Він здобув ши­роке визнання у західних країнах як розробник теорії державної бюрократії., як найбільш ефективної системи управління, що ґрунтується на чіткому розподілі обов’язків відповідно до норм і правил. Бюрократія - це раціональна форма колективної діяльності людей, а капіталізм - це «концентрований вираз раціональ­ності».

Він вважав, що харизматичний лідер може обмежувати всевладність бюрократії, та контролювати її, може бути дієвим посередником між масами та бюрократичним апаратом.

Якщо в державі функціонує розвинений бюрократичний механізм, відзначав він, то такий механізм має вигляд машини у порівнянні з немеханічними видами виробництва.

Велику увагу в своїй теоретичній діяльності М.Вебер приділяв пробле­мам влади. Він намагався типологізувати її, і вважав, що в історії розвитку суспільства існувало три ти­пи влади: традиційна, харизматична та раціональна.

Ранні пам’ятки політичної думки Київської держави (XI - XV ст.).

За В.Антоновичем безперервний укр. демократичний процес розпочався ще за часів Київської Русі.

Політична думка Київської держави розвивалася під впливом політико-правової думки Візантії у концепціях „богоугодного володаря” (династичного панування) та концепції князівського одновладдя.

Крім того, становлення політичних уявлень відбувалося під впливом християнства, яке з 988 р. набуло статусу державної релігії.

Вчення митрополіта київського Ілларіона- ідеї утвердження могутності та єдності Київської Русі, її незалежності в релігійному аспекті від Візантійської церкви, богообраності словянського народу,

вчення Нестора Літописця- ідеї зміцнення державності, єдиної держави з централізованою політичною владою та верховенством церковної влади, з добровільною домовленістю народу з князем

Руська Правда – перша пам’ятка, де закріплено офіційну політико-правову ідеологію Київської Русі, що регулювала ранньофеодальні відносини, зміцнювала владу князя

„Ізозборник Святослава”, вчення К.Туровського, вчення Володимира Мономаха

В ранньому сердньовіччі розглядали проблеми співвідношення світської та духовної влади. 

У „Слові о полку Ігоревім” – є ідея виникнення держави через суспільний договір між князем та народом, ідеї концентрації влади в умовах феодальної роздробленості в руках єдиного Київського князя, його верховенство над іншими князями.

Особливості політичної думки в Україні в XVI - XVIII ст.

Суспільно-політичне життя України XVI-XVII ст. характеризується розвитком прогресивного ідейно-політичного руху, пов’язаного з визвольною боротьбою україн.народу. Тоді, на зміну бурхливому розквіту прийшов етап занепаду, тривалого іноземного поневолення багатьох україн. земель.

Ідеї національного державотворення сприяли створенню укр. національної державності в ході Визвольної вйни укр. народу середини 17 ст. та піднесенню укр. суспільно-політичної думки.

Політико-правові погляди гетьманів України Б.Хмельницького(скинув польське панування, започаткував розбудову державності України на ідеях автономії та гарантіях безпеки Росії, гетьман мав всю владу і обирався народом),таІ.Мазеписприяли формуванню політ.-правової ідеології, зміцненню України на міжнародній арені.

Укр. ідеологія випереджала надбання духовної історії людства. Конституція П.Орлика – була першим політичним документом укр. демократії (ідеї встановлення державного суверенітету У., верховенства закону, врегулювання прав особи). Принцип поділу влади на законодавчу, виконавчу та судову потім було відображено в ідеях Монтеск’є та Конституції США. Але руйнація гетьманської держави, поділ У. та посилення влади Московії припинили ідею відновлення укр. державності.

Тому, в цей час державно-правові ідеї поширювалися укр. духовенством та вченими теологами, оскільки православна церква за підтримки царя мала вплив та була владним інститутом (Філософія Києво-Могилянської Академії XVII-ХVІІІ ст. І.Гізель, С.Яворський, Ф.Прокопович). Велику роль у формуванні політичної свідомості україн. народу відігравали освіта, наука, мистецтво. Поширенню освіти сприяли братські школи, що стали основою створення Киево-Могилянської академії першим першим вищим закладом на східнослов’янських землях.