Роль громадської думки в політиці.

Громадська думка – відображення ставлення народу ( в цілому чи окремих спільнот) до влади, її діяльності, політики

Громадська думка може бути єдиною, монолітною, моноїстичною, виражати волю всього народу, частіше має плюралістичний характер.

Громадська думка є механізмом формування, виявлення та всиловлювання волі народу для врахування її владою.

ЗМІ виконує функції громадського, суспільного контролю за діяльністю влади, її гілок, установ, посадових осіб, а у разі виявлення помилок чи прорахунків мобілізує громадську думку на боротьбу з цими явищами..

ЗМІ, а інколи і громадську думку називають „четвертою владою”

При підготовці проектів законодавчих актів передбачено громадське обговорення.

Бувають ситуації коли реакція громадськості вимушує змінювати, корегувати наміри та реальні дії (перегляд вартості тарифів на житлово-комунальні послуги в Києві).

Врахування громадської думки призвело до зміни результатів виборів під час Помаранчевої революції.

Роль і місце ЗМІ у формуванні громадської думки.

Владу ЗМІ називають четвертою владою. ЗМІможуть стримувати політичну конфронтацію в суспільстві, переводячи її у площину діалогу для заміни небезпечного протистояння корисним для суспільства порозумінням та співробітництвом різних політичних сил. Існує і реальна небезпека використання ЗМІ з діаметрально протилежною метою, там, де їх жорстко контролює держава. Критерій свободи інформації- різноманітність джерел у поєднанні з вільним доступом Найважливіша засада функціонування демократії- свобода поширення інформації, при цьому значно зростає відповідальність ЗМІ перед суспільством.

Головні типи дій ЗМІмобілізаційний агітація та пропаганда; характерний для тоталітарних режимів для нав'язування людям певних думок, стереотипів поведінки, віри маркетинговий методи паблік рілейшнз та політичної реклами, - інформування про те, в чому зацікавлені політичні агенти, які використовують методи політичної реклами.

ЗМІ поділяються (з політичної точки зору) на:урядові; опозиційні; незалежні.

У демократичних суспільствах існують: =державні медіа; = підтримані приватними групами, компаніями для отримання прибутку; = неприбуткові медіа (інколи їх називають „громадянськими медіа”): (підпільна, або альтернативна преса; „піратське” радіо; муніципальне кабельне телебачення; видання професійних спілок; медіа, зорієнтовані на специфічні групи населення (жінок, етнічні меншини тощо).

В Україні відбуається Олігархізація пресипопулярні ЗМІ опинилися в руках найбагатших людей, які за допомогою мас-медіа намагаються впливати на політичне життя своїх країн Інфократичнаеліта, використовує інформацію як товар, породжує жорстку конкуренцію в боротьбі за контроль над інформацією, інтелектуальними ресурсами. Спалахують інформаційні війни, нерідко інспіровані панівними верхівками окремих держав або військово-політичних союзів. В Україні контроль політ. влади за незалежними та опозиційними засобами масової інформації проводиться, як правило, тіньовими методами

Функції суспільно-політичних доктрин в суспільстві.

Політична ідеологія є однією з найвпливовіших форм політичної свідомості.

Вона реалізується в доктринах, які виправдовують прагнення певних суспільних сил до завоювання та використання влади і намагаються відповідно до цього підпорядкувати громадську думку.

Кожна з політичних доктрин не лише містить певні політичні цінності і орієнтири щодо оптимізації різних сфер суспільного життя, а й намагається пропагувати свої цілі та ідеали, вимагає цілеспрямованих дій громадян щодо досягнення певної мити.

Суспільно-політичні доктрини в суспільстві:

= певний спосіб тлумачення політичної реальності

= спосіб політичних дій, що спрямовані на збереження або на заміну існуючої політичної реальності

 = вони поєднують одночасно теорію і практику, роздуми і дії, раціональні моделі мислення та емоційні настрої, які сприяють формуванню у людини належної орієнтації у політичних процесах

Чим відрізняється структура цінностей класичного лібералізму від структури цінностей неолібералізму?

Лібералізм – вчення і суспільно-політична течія, що проголошує свободу особистості та інші громадські і політичні права індивіда, обмеження діяльності держави

З допомогою ліберальної ідеології «третій стан» боровся із за­хисниками феодальних порядків. Клас промисловців та торгов­ців, що народжувався, мав велику потребу в економічній свободі, у представницьких установах, які не залежали б від свавілля мо­нархів. Буржуазія намагалася захистити свої доходи від надмірно високих податків та прямих конфіскацій. Ідеологія лібералізму була спрямована на створення необхідних соціально-політичних передумов для інтенсивного розвитку капіталізму.

Неолібералізму, що прийшов на зміну класичному варіанту, були вже притаманні:

= Ідеї вільного ринку, мінімальної держави і негативного трактування особи.

= ідеї посилення ролі державних органів у суспільному житті, створення «держави загального добробуту», обмеження дій монополій. Така держава мала б запобігати соці­альним конфліктам, допомагати найбільш знедоленим верствам суспільства, активно втручаючись в економічне життя через по­датки, бюджет, планування.

У сфері економічної політики прихильники неолібералізму обстоювали необхідність збереження змішаної економіки, рівно­правності різних форм власності, життєздатність яких мав визна­чити ринок. Розвиток ринку та його механізмів передбачалося, здійснювати під контролем держави, на яку покладалася відповідальність за підвищення ефективності економіки, а також основна відповідальність за вирішення завдань соціальної політики, здійснення демократичних перетворень у суспільстві.