Правий і лівий політичний екстремізм

Екстремізм — схильність у політиці та ідеології до крайніх поглядів і дій. Чинники: соціально-економічні кризи, різкий спад життєвого рівня основної маси населення, тоталітарний та авторитарний характер існуючих режимів, жорстоке при­душення владою опозиції, переслідування інакомислячих, національний гніт тощо.

Екстремізм намагається підірвати дієвість суспільних структур та інститутів, що функціонують, за допомогою силових методів. Екстремісти організовують за­ворушення, провокують страйки, вдаються до терористичних актів, виступають проти будь-яких компромісів, переговорів та угод, пов'язаних із взаємними поступками.

Орієнтований на дрібнобуржуазні й маргинальні верстви, частину інтелігенції, окремі групи військових, частина студентства, націоналістичні й релігійні рухи, які конфліктують з владою.

У політичній течії екстремізм традиційно поділяється на лівий та пра­вий.

Ліві екстремісти - ідеї марксизму-ленінізму та інших лівих течій (анархізм, лівий радикалізм), проголошують себе найпослідовнішими бор­цями «за справу пролетаріату», «трудящих мас» і т.п.

Праві екстремісти викривають вади буржуазного суспільства з украй консервативних позицій, критикують за «занепад» моралі, наркоманію, егоїзм, споживацькі настрої, засилля «масової культу­ри», відсутність «порядку»

Екстремізм і основна форма його вияву — тероризм, у тому числі й міжнародний, набув останнім часом значного поширення на території ба­гатьох країн світу.

Правий та лівий ек-стремізм у будь-яких формах, як свідчить політич-на практика, несе горе й страждання народам, ро-бить їх заручниками вузькогрупових інтересів пев-них політичних сил.

Фашизм та неофашизм. В чому, на ваш погляд, полягає “живучість” фашистської ідеології?

Правоекст­ремістський рух фашизм виник в обстановці рево­люційних процесів, які охопили країни Західної Європи після Першої світової війни і перемоги революції в Росії.

Фашизм — войовничий антидемокра­тизм, расизм і шовінізм, що доведені до істерії, звеличення тота­літарної держави.

Характерною рисою ідеології фашизму було «вчення» про арійську вищу расу й концепція нації як вищої й ві­чної реальності, яка базується на спільності крові. Фашисти всі нації ділили на вищі й нижчі, уважаючи, що вищі нації повинні панувати над нижчими й нещадно подавляти будь-які спроби їх­нього опору. Уся економічна і соціальна система фашизму базувалася на пануванні монополістичного капіталу під жорстким контролем держави. Фашизм виступав за інтеграцію всіх верств населення в расове або корпоративне суспільство, в якому трудящим належа­ла роль «виробничого капіталу». Під час панування фашистів бу­ло заборонено страйки, а створені ними «профспілки» стали за­собом контролю над робітниками

Неофашизм –різноманітні варіанти відтворення елементів ідеології і політичної практики фашизму, соціальну базу яких становлять маргінальні верстви населення, його організації діють в усіх країнах Європи, Америки, більшості країн Азії, в Австралії, Африки, вони координують свою діяльність на міжнародному рівні, незважаючи, що всі країни з ними борються.

Живучість ідеології, на маю думку, полягає у „гуманізації фашизму” визначенні національної винятковості, месіанської ролі свого народу, як психологічної схильності людей до рішучих дій, незалежно від соціальних інтересів. Для воєнних злочинів використовують твердження, що людина хижа і зла від природи., а насильство стало невідємною частиною нашого життя.

Основні риси ідеології анархізму. Чому ніколи в жодній країні анархісти не були при владі?

Анархізм - виник майже два століття тому (У.Гудвін, П.Прудон інші) – заперечує державу і владу взагалі, заперчує велику приватну власність, допускаючи дрібну, проголошує крайній індивідкалізм, нічим не обмежуючи свободу.

Анархісти ніколи не були при владі, тому що вони її заперечували.

Для нього хара­ктерні два провідні напрямки: анархо-індивідуалізм та анархо-комунізм.

Основні ідеї анархо-індивідуалізму сформульова­ні в XIX ст. французьким філософом П. Ж. Прудоном. - нове суспільство має базуватися на пріо­ритеті особистості, на егоїзмі. Оскільки держава й особистість несумісні, анархо-індивідуалізм виступав проти держави, проти. будь-якої централізованої влади. Майбутнє суспільство уявлялося анархо-індивідуалістам як суспільство обміну послугами, між дрібними власниками, в якому немає антагонізму класів та насильства, досягнуто «взаємної угоди». Це вчення, яке Прудон назвав «теорією взаємності», розцінювалося марксизмом як одна з форм дрібнобуржуазного утопізму, оскільки в новому суспільстві робітничий клас мав укладати з буржуазією «взаємну угоду».

Роль політико-ідеологічних доктрин для України. Яка ідеологія потрібна Україні? (Ваша думка),

Політична ідеологія є однією з найвпливовіших форм політичної свідомості.

Вона реалізується в доктринах, які виправдовують прагнення певних суспільних сил до завоювання та використання влади і намагаються відповідно до цього підпорядкувати громадську думку.

Кожна з політичних доктрин не лише містить певні політичні цінності і орієнтири щодо оптимізації різних сфер суспільного життя, а й намагається пропагувати свої цілі та ідеали, вимагає цілеспрямованих дій громадян щодо досягнення певної мити.

Суспільно-політичні доктрини в суспільстві:

= певний спосіб тлумачення політичної реальності

= спосіб політичних дій, що спрямовані на збереження або на заміну існуючої політичної реальності

 = вони поєднують одночасно теорію і практику, роздуми і дії, раціональні моделі мислення та емоційні настрої, які сприяють формуванню у людини належної орієнтації у політичних процесах

На мою особисту думку Україні потрібна ідеологія лібералізму, яка відстоює ідею правової держави, забезпечення засадних політичних прав громадян, утвердження громадянського суспільства, вільної конкуренції та високоморальної особистості.

Це вчення і суспільно-політична течія, що проголошує свободу особистості та інші громадські і політичні права індивіда, обмеження діяльності держави