Політичні погляди Н. Макіавеллі. “Макіавеллізм” як політична доктрина.

Історик епохи Відродження Нікколо Макіавеллі (1469—1527) вважається провідним теоретиком цієї епохи. Він першим почав розглядати політику як особливу сферу наукового дослідження.

В його творах «Державець» (Государ), «Міркування про першу декаду Тіта Лівія», «Історія Флоренції» він сформулював ідеологію централізованої монархічної влади і дав рекомендації щодо її здобуття та утримання. Виступав за соціальний аристократизм та проти „надмірної влади” народу, об’єднання Італії бажав досягти у боротьбі з народом.

Він відстоював пріоритет світської влади над духовною, критикував духовенство, закликав знищити дворянство.

Найкращою формою правління вважав республіку, на чолі з виборним главою держави, який повинен бути одночасно „лисом”, щоб бачити гадів та „левом”, щоб нищити вовків. Диктатуру допускав лише при надзвичайному стані, найгіршою формою правління вважав тиранію. Надавав перевагу язичеству над християнством.

Його називають „батьком” політичної науки, який обґрунтував:

= автономність і самостійність політичної сфери й політичних знань, відокремив політичну науку від теології, філософії та моралі

= сформулював предмет і метод політичної науки (предмет – це влада в усіх її проявах, метод – пряме спостереження за фактами)

= визначив теоретичну проблематику політології

= дав політичній науці термін „держава”

= заклав основи аналізу політичної поведінки еліта та мас, створив модель ефективного стилю лідера

= обґрунтував зв’язок морального та психологічного стану суспільства з політичними формами

Співвідношення політики і моралі в творах Н. Макіавеллі.

Історик епохи Відродження Нікколо Макіавеллі (1469—1527) вважається провідним теоретиком цієї епохи. Він увійшов в історію як автор теорії про мораль у політиці. В його творах «Державець» (Государ), «Міркування про першу декаду Тіта Лівія», «Історія Флоренції» він сформулював ідеологію централізованої монархічної влади і дав рекомендації щодо її здобуття та утримання.

Він зазначав, держава необхідна для приборкання негативних рис людини, таких як злобність, агресивність, властолюбство, зрадництво, ненависть тощо. Політика у своїй діяльності має опиратися на знання людської природи, а людська природа не завжди позитивна їй притаманні і негативні риси. Головним критерієм політичної діяльності, мета якої - зміцнення держави, виступає користь і успішність у досяг­ненні поставлених завдань.

Для об’єднання суспільства він допускав можливість використання правителем будь-яких методів (мета виправдовує засоби): аморальність, демагогію, підступність, наклеп, віроломство. стоїть особа обрана на невизначений строк.

Лише тоді республіка стане могутньою, коли правитель відкинувши закони й принципи моралі встановить правову авторитарну диктатуру.

Макіавеллі вважав, що насильство, якщо воно застосовується один раз і на користь підлеглих, можна виправдати. Водночас, він також казав, що немає виправдання, якщо воно застосовується систематично.

Диктатуру допускав лише при надзвичайному стані, найгіршою формою правління вважав тиранію.

 Свої принципи він сам виправдовував лише в окремих випадках, як засіб революційної перебудови суспільства, водночас, потім протягом історії вони набули рис універсальності і під назвою „макіавеллізму” сприйняті найбільш реакційними політичними колами в часи фашистських, тоталітарних режимів.

Основні ідеї просвітників та їх значення.

Просвітництво — ідеологія молодої буржуазії XVIII ст. країн Західної Європи та Північної Америки проти феодалізму та офіційної церкви, за розвиток реформ та буржуазних відносин, за:

= гуманізм та раціоналізм

= буржуазну демократію, суспільний прогрес, рівність та свободу особистості, працю на благо суспільства, віру в розум для суспільного прогресу;

= теорію природного права, суспільного договору, поділу влади, всевладдя народу, всесилля розумного закону.

Просвітителі (Д.Локк, Ш.Монтеск’є, Вольтер, Дідро, Ж.Ж.Руссо інші) заперечували феодальну експлуатацію, політичний деспотизм, станові привілеї, обстоювали інтереси широких народних мас.

Вважали, що перетворення мають здійснюватися через поширення передових ідей, боротьбу з неуцтвом, релігією, феодальною мораллю, які відповідали інтересам феодально - абсолютистської держави. Основою „розуменого порядку” вважали приватну власність.

Гуманістичні ідеї мали прогресивний характер, виникли в Англії, ідейно підготували буржуазні революції, зокрема Французьку революцію, та набули поширення в багатьох країнах світу (Західній Європі та США).

Основні політичні ідеї Т. Гоббса. Їх актуальність.

Томас Гоббс (1588-1679) - один з найбільших англійських мислителів, погляди якого відобразили суперечливість суспільно - політичного життя Англії в післяреволюційний період. Його політичні симпатії були на стороні буржуазного дворянства, яке вело боротьбу з реакційним феодалізмом і революційною демократією.

У своїй головній праці «Левіафан» він розкриває свою концепцію влади і держави, яка створюється за суспільним договором.

Він проводить аналогію між політичними реаліями та функціонуванням людського організму: = верховна влада - душа держави, = посадові особи - суглоби, =нерви - це нагороди й покарання, =справед­ливість і закони - це розум і воля, =громадянський мир - здоров'я, =непо­кора - хвороба, =громадянська війна - смерть держави. Людина як біологічна істота - природне тіло, держава - твір мистецтва.

На його думку, у "природному стані", в якому панує загальний страх є неминучою "війна всіх проти всіх". Причини такого стану в злих, агресивних рисах людської натури („людина людині вовк").

Страх смерті, інстинкт самозбереження і природний розум приводять людей до необхідності укладення "суспільного договору", створюють державу, добровільно відмовляючись від своїх природних прав тією мірою, якою цього вимагають інтереси миру і самозахисту.

Гоббс був одним із перших мислителів, які досліджували державу раціональними методами, вільними від будь-яких теологічних прикрас.