Капітал постійний і змінний, основний та обіговий. Амортизація.

Вперше поділив капітал на постійний і змінний К.Маркс. 

Постійний капітал (с) – частина капіталу, авансована на придбання засобів виробництва (машини, верстати, будівлі, споруди, сировина, паливо, тощо), в процесі виробництва не збільшує своєї вартості і відповідно не створює додаткової вартості, а переноситься конкретною працею на новостворений продукт у формі амортизації.

Змінний капітал (v) – це частина капіталу, авансованого на придбання робочої сили, яка змінює свою вартість у процесі виробництва, тобто створює не тільки власний еквівалент, а й додаткову вартість.

Змінний капітал у вигляді номінальної заробітної плати належить до поточних затрат виробництва капіталіста. Робоча сила в процесі виробництва не тільки відтворює свою власну вартість, а й створює надлишок вартості – додаткову вартість, яка утворює прибуток капіталіста. Тоді можна стверджувати, що прибуток капіталіста – це неоплачена праця робітника.

Припустимо, що перед нами ткацьке виробництво, робітники перетворюють бавовну у пряжу. Робочий день - 8 годин. Денна вартість робочої сили – 30 грн., усі засоби виробництва зношуються за рік. У першу половину робочого дня перероблюють бавовну на 40 грн., засоби виробництва зношуються на 20 грн. Ці 60 грн – це стара вартість, яка існувала ще до процесу виробництва у вигляді сировини та верстата, і переноситься на новий продукт – пряжу – конкретною працею робітника. Але праця робітника водночас є абстрактною працею, якою він створює за 4 години нову вартість, яка дорівнює 30 грн. Таким чином, робітник створює еквівалент вартості робочої сили в 30 грн. Усього створена вартість 90 грн. Але договір укладений на 8 годин робочого дня, тому робітник працює 8 годин, не дивлячись на те, що він вже створив еквівалент своєї вартості. В другу половину робочого дня перероблюється бавовни на 40 грн., засоби праці зношуються на 20 грн., робочий створює нову вартість у розмірі 30 грн.

Таким чином, за 8 годин робочий переніс вартість засобів виробництва на новий товар, яка дорівнює 120 грн., і створив нову вартість в 60 грн., із них лише 30 грн. призначаються йому на заробітну плату, а 30 грн. утворюють додаткову вартість, є неоплаченою працею робітника, яка привласнюється капіталістом

Та частина робочого дня, протягом якої працівник створює вартість робочої сили, є необхідний робочий час, а праця, витрачена протягом цього часу, є необхідна праця. Та частина робочого дня, протягом якої робочий створює додаткову вартість, є додатковий робочий час, а праця, витрачена протягом цього часу – додаткова праця.

Тоді формулу вартості можемо записати наступним чином: W=c+v+m.

Різні частини постійного капіталу переносять свою вартість на новостворений продукт неоднаково. Верстати, машини, устаткування, виробничі споруди беруть участь у виробництві протягом багатьох років, переносячи свою вартість поступово і частинами. Сировина, паливо, електроенергія та ін. у процесі виробництва повністю споживаються і переносять всю вартість на новостворений продукт. Тому виникла потреба в додатковому розмежуванні капіталу за критерієм способу перенесення різних частин постійного капіталу на новостворений продукт.

Основний капітал – частина виробничого капіталу, вартість якого переноситься на продукт поступово і повертається до підприємця у грошовій формі частинами, використовується у процесі виробництва більше одного виробничого циклу.

Обіговий капітал – частина виробничого капіталу, який повністю переносить свою вартість на готову продукцію і повертається до підприємця після реалізації товару.

Основний капітал зношується.

Фізичне зношування – це поступова втрата елементами основного капіталу своєї споживчої вартості внаслідок експлуатації та впливу зовнішнього середовища. Утрачена частина вартості внаслідок фізичного зносу переноситься на новий товар у формі амортизації.

Моральне зношування основного капіталу – це зниження його вартості незалежно від ступеня фізичного зносу внаслідок НТП і зростання продуктивності праці. Воно не переноситься на новий товар.

Моральне зношування має дві основні форми:

1) Втрата основним капіталом частини вартості без втрати споживчої вартості завдяки зростанню продуктивності праці в тих галузях, які виготовляють аналогічну продукцію з меншими затратами праці. У результаті вартість старих основних фондів визначає новий, нижчий СНРч. Рівень цін на нові види аналогічної продукції зумовлює втрату старими основними фондами частини своєї вартості.

2) Втрата основним капіталом частини вартості зумовлена появою досконаліших і продуктивніших машин і технологій внаслідок запровадження досягнень НТП. Це призводить до втрати частини вартості і споживчих якостей старого устаткування, оскільки його застосування стримує зростання продуктивності праці. Вартість старої техніки знижується пропорційно ступеню зменшення її ефективності, незважаючи на величину фізичного зносу.

У першій формі моральне зношування не позначається на термінах використання устаткування, а друга форма передбачає необхідність скорочення строків служби.

Під амортизацією розуміють заміщення в грошовій формі зношених засобів праці поступовим перенесенням вартості на продукт, що виробляється. Щоб своєчасно замінювати основні фонди, на підприємствах утворюють амортизаційний фонд, до якого перераховують кошти в міру зносу основного капіталу. На момент зношення речових елементів основного капіталу в амортизаційному фонді накопичується сума грошей, що забезпечує заміну зношених елементів основного капіталу або їх капітальний ремонт.

В Україні з 1991 року підприємства отримали право проведення прискореної амортизації за рахунок скорочення амортизаційного періоду, а діючі норми амортизації вдвічі збільшено. На сьогоднішній день в Україні діють такі річні норми амортизаційних відрахувань: для будівель, споруд, передавальних пристроїв – 8%, для транспортних засобів – 40%, інформаційних систем та обчислювальних пристроїв – 60%, інші основні фонди – 24%.