Спеціальні види звільнення від кримінальної відповідальності за злочини у сфері службової діяльності

Злочини у сфері службової діяльності передбачені у розділі XVII Особливої частини КК України. В дану групу поряд з іншими входять злочини, які пов’язані з хабарництвом.На сьогодні, беззаперечно актуальними є питання кримінальної відповідальності за вказані злочини. Про це, наприклад, свідчать численні публікації в засобах масової інформації, наукові дискусії та законопроекти, подані на розгляд Верховної Ради України.

У зазначеному розділі поряд з заборонюючими нормами законодавець передбачив одну заохочувальну норму, а саме ч. 3 ст. 369 КК. Відповідно даної статті особа, яка дала хабар, звільняється від кримінальної відповідальності, якщо стосовно неї мало місце вимагання хабара або якщо після давання хабара вона добровільно заявила про те, що сталося, до порушення кримінальної справи щодо неї органу, наділеному законом правом на порушення кримінальної справи.

Передумовою звільнення особи від кримінальної відповідальності на підставі ч. 3 ст. 369 є вчинення злочину, передбаченого ч. 1 або  ч. 2 ст. 369, а саме: давання хабара та давання хабара повторно. Давання хабараполягає у передаванні службовій особі (або іншим особам з її відома та за згодою) самим хабародавцем або через посередників матеріальних цінностей, права на майно або у вчиненні на його чи на користь третіх осіб (родичів, близьких) дій майнового характеру за виконання (невиконання) в інтересах самого хабародавця чи третіх осіб дій з використанням влади або службового становища.

Ч. 3 ст. 369 передбачає дві альтернативні підстави звільнення особи від кримінальної відповідальності за давання хабара:

- перша підстава не пов'язана із посткримінальною поведінкою винної особи: якщо стосовно такої особи мало місце вимагання хабара;

- друга підстава передбачає певні особливості посткримінальної поведінки такої особи: якщо після давання хабара вона добровільно заявила про те, що сталося, до порушення кримінальної справи щодо неї органу, наділеному законом правом на порушення кримінальної справи.

Вимаганням хабара визнається вимагання службовою особою хабара з погрозою вчинення або невчинення з використанням влади чи службового становища дій, які можуть заподіяти шкоду правам чи законним інтересам того, хто дає хабара, або умисне створення службовою особою умов, за яких особа вимушена дати хабара з метою запобігання шкідливим наслідкам щодо своїх прав і законних інтересів[98].

Вимагання хабара за вчинення (невчинення) з використанням службового становища таких дій, які спрямовані на задоволення незаконних (протиправних) інтересів хабародавця, не може розглядатися як вимагання хабара[99].

Добровільна заява про давання хабара є різновидом з'явлення із зізнанням і визнається підставою звільнення особи від кримінальної відповідальності за наявності таких умов:

- заява повинна бути добровільною, тобто такою, в основі якої лежить самостійно прийняте хабародавцем рішення, коли заяву зроблено за власною волею, без примусу і з будь-яких мотивів, але не у зв'язку з тим, що про давання хабара стало відомо органам влади чи компетентним службовим особам. При цьому ініціатива (пропозиція про доцільність такої заяви) може виходити і від інших осіб (родичів, знайомих або навіть представників влади), але рішення зробити заяву хабародавець приймає самостійно;

- заяву треба зробити до порушення кримінальної справи. При цьому враховується не стільки сам момент (час) порушення справи, скільки наявність або відсутність поінформованості про це з боку хабародавця. Якщо кримінальну справу вже порушено, а хабародавець, якому про це не відомо, заявив про давання хабара, то це цілком може бути визнано підставою для звільнення його від кримінальної відповідальності;

- перешкодою для звільнення від відповідальності є порушення криміна­льної справи щодо хабародавця.Тому якщо справу порушено за фактом або іцодо іншої особи (наприклад, співучасника давання хабара або службової особи, яка його одержала), то це не позбавляє хабародавця права на звільнення від кримінальної відповідальності за наявності його добровільної заяви;

- заяву необхідно зробитидо органу, який наділений за законом правом на порушення кримінальної справи. Отже, заява спрямовується до органів дізнання, досудового слідства, в прокуратуру або суд. Проте закон не вимагає, щоб хабародавець з'явився у ці органи особисто, а заява мала певну форму: вона може бути усною, письмовою, відправлена поштою, телеграфом, по телефону, зроблена через інших осіб тощо[100].

Аналізовані підстави є альтеративними, тому для застосування ч. 3     ст. 369 КК України достатньо встановити наявність хоча б однієї підстави. Такий вид звільнення від кримінальної відповідальності є обов’язковим та безумовним.     

Звільнення особи від кримінальної відповідальності за військові злочини, передбачені розділом XIX Особливої частини КК України

Ч. 4 ст. 401 КК України передбачає передумову звільнення особи від кримінальної відповідальності за військові злочини, яких розділ XIX Особливої частини КК налічує 34. Водночас, ч. 4 ст. 401 не передбачає будь-якої підстави звільнення особи від кримінальної відповідальності за вчинений військовий злочин. При цьому вона відсилає до ст. 44 КК, яка встановлює загальні правила щодо того, що будь-яка особа, в тому числі і військовослужбовець, що вчинив злочин, у тому числі і військовий, звільняється від кримінальної відповідальності у випадках, передбачених КК, а також на підставі Закону України про амністію та акта помилування.

Виходячи з буквального тлумачення даної норми, вбачається, що особи, які вчинили злочини, передбачені у ХІХ розділі, можуть бути звільненні від кримінальної відповідальності з підстав, які передбачені у ст.ст. 45 – 49 КК України. Однак, Ю.В. Баулін вважає, що при конструюванні даної норми була допущена технічна помилка. Так, під час розгляду проекту КК України в третьому читанні ст. 44 проекту передбачала звільнення особи від кримінальної відповідальності у зв'язку з її дійовим каяттям. Ч. 4 ст. 401 також відсилала до ст. 44. При цьому бралася до уваги така обставина: якщо особа, яка вчинила військовий злочин невеликої тяжкості (це, як правило, військовослужбовець), в своїй посткримінальній поведінці проявить дійове каяття, передбачене ст. 44, то вона підлягає обов'язковому і безумовному звільненню від кримінальної відповідальності за вчинений злочин, але до військовослужбовця повинні бути застосовані заходи, передбачені Дисциплінарним статутом Збройних Сил України.

Під час третього читання проект КК України був доповнений ст. 20 «Обмежена осудність». У зв'язку з цим змінилася нумерація статей КК, а саме: звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку з дійовим каяттям було передбачено статтею 45, а не 44. Що ж стосується ч. 4 ст. 401, то через технічну помилку в її тексті не було зроблено заміни цифри «44» на цифру «45». Цим пояснюється те, що ч. 4 ст. 401 у теперішньому вигляді не може бути застосована[101].

Аналізований вид звільнення від кримінальної відповідальності є факультативним, про це свідчить словосполучення „ може буди” застосоване. Тобто це право суду застосувати цей від звільнення від кримінальної відповідальності, а не обов’язок.

Висновки

В процесі написання роботи було зроблено наступні висновки:

1. У Кримінальну кодексі 2001 р. не міститься визначення „звільнення від кримінальної відповідальності”. Однак Пленум Верховного Суду України у пункті 1 постанови «Про практику застосування судами України законодавства про звільнення особи від кримінальної відповідальності» від 23.12.2005 р. №12 зазначає, що звільнення від кримінальної відповідальності – це відмова держави від застосування щодо особи, котра вчинила злочин, установлених законом обмежень певних прав і свобод шляхом закриття кримінальної справи, яке здійснює суд у випадках, передбачених Кримінальним кодексом України, у порядку, встановленому Кримінально-процесуальним кодексом України.

2. Види звільнення від кримінальної відповідальності можна класифікувати за різними критеріями, наприклад, в залежності від того чи право чи обов’язок суду є звільнення особи – обов’язкові та факультативні; виділяють умовні та безумовні, а також в залежності від того де передбачені підстави звільнення від кримінальної відповідальності: загальні ( в загальній частині) та спеціальні ( в Особливій частині).

3. Проаналізувавши всі спеціальні види звільнення від кримінальної відповідальності можна виділити такі загальні ознаки:

-  здійснюються виключно судом від імені держави;

- застосовуються до особи, яка вчинила злочин;

- полягають у незастосуванні чи відмові від офіційного осуду, кримінального покарання та судимості;

- містяться лише в нормах Особливої частини Кримінального кодексу України;

- більшість спеціальних видів звільнення від кримінальної відповідальності стосуються тяжких та особливо тяжких злочинів (ст.ст. 111, 114, 255, 258-3, 260, 263, 289, 307 КК України);

- їх перелік є вичерпним.

4. Для застосування спеціальних видів звільнення від кримінальної відповідальності необхідно обов’язково встановити передумови та підстави. Передумовою спеціальних видів звільнення від кримінальної відповідальності є вчинення особою певного злочину. Законодавець вдається до трьох технічних прийомів визначення передумов спеціальних видів звільнення. Прямо вказує на ті злочини, що є передумовою звільнення особи від кримінальної відповідальності, скажімо, за незаконне поводження зі зброєю, бойовими припасами або вибуховими речовинами, що передбачений ч. 3 ст.263 КК є вчинення одного зі злочинів, передбачених ч.1, ч. 2 ст. 263 КК (аналогічно – ч.4 ст. 212, ч. 4 ст. 212-1, ч. 2 ст. 255, ч.5 ст. 258, ч. 4 ст.289, ч. 4 ст. 309, ч. 4 ст. 401 КК), безпосередньо прописує зміст злочинних дій, що є передумовою звільнення від кримінальної відповідальності, наприклад у ч.2 ст. 111 КК передумовою звільнення вказано, якщо особа на виконання завдання іноземної держави, іноземної організації або їх представників ніяких дій не вчинила (аналогічно – ч. 3 ст. 175, ч. 3 ст. 369 КК) чи комбінує перший і другий варіанти, наприклад, за створення не передбачених законом воєнізованих або збройних формувань або участь у їх діяльності, що передбачений ч. 6 ст. 260 КК та вчинення одного із злочинів, що передбачені ч. 1, ч. 2 ст. 260 КК (аналогічно – ч. 2 ст. 114, ч. 6 ст. 260 ч. 4 ст. 307, ч. 4     ст. 311).

Підставою звільнення від кримінальної відповідальності є позитивна посткримінальна поведінка особи, що визначена у відповідних заохочувальних приписах. Винятком є тільки ч. 3 ст. 369 КК, де підставою звільнення від кримінальної відповідальності за давання хабара може виступати об’єктивні умови, які не пов’язані з посткримінальною поведінкою особи, а саме: якщо мало місце вимагання хабара.

5. Приходимо до висновку, що всі спеціальні види звільнення від кримінальної відповідальності відносяться до імперативних та безумовних видів звільнення. Це означає, що при наявності всіх зазначених у диспозиції передумов та підстав, суд зобов’язаний звільнити особу від кримінальної відповідальності. Тільки спеціальний вид звільнення від кримінальної відповідальності, передбачений у ч. 4 ст. 401 КК України (за військові злочини) є факультативним видом, оскільки це право, а не обов’язок суду.   

6. На відмінну від російської доктрини кримінального права, вітчизняні науковці мало уваги приділяють класифікації спеціальних видів звільнення від кримінальної відповідальності. Тому нами була запропонована наступна класифікація спеціальних видів звільнення, критерієм якої виступає вид злочину:

1) звільнення від кримінальної відповідальності за злочини у сфері національної безпеки (ч. 2 ст. 112 (державна зрада), ч. 2 ст. 114 (шпигунство));

2) звільнення від кримінальної відповідальності за злочини у сфері трудових прав і свободи людини (ч. 3 ст. 175 (невиплата заробітної плати, стипендії, пенсії чи інших встановлених законом виплат));

3) звільнення від кримінальної відповідальності за злочини у сфері господарської діяльності (ч. 4 ст. 212 - ухилення від сплати податків, зборів (обов'язкових платежів); ч. 4 ст. 212-1 – ухилення від сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування);

4) звільнення від кримінальної відповідальності за злочини проти громадської безпеки (ч. 2 ст. 225 - створення злочинної організації; ч. 2 ст. 258-3 - створення терористичної групи чи терористичної організації; ч.4 ст.258-5 – фінансування тероризму; ч. 6 ст. 260 – створення не передбачених законом воєнізованих або збройних формувань; ч. 3 ст. 263 – незаконне поводження зі зброєю, бойовими припасами або вибуховими речовинами);

5) звільнення від кримінальної відповідальності за злочини проти безпеки руху та експлуатації транспорту ( ч. 4 ст. 289 – незаконне заволодіння транспортним засобом);

6) звільнення від кримінальної відповідальності за злочини в сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів (ч. 4 ст. 307 – незаконне виробництво, виготовлення, придбання, зберігання, перевезення, пересилання чи збут наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів; ч. 4 ст. 309 – незаконне виробництво, виготовлення, придбання, зберігання, перевезення чи пересилання наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів без мети збуту; ч. 4 ст. 311 – незаконне виробництво, виготовлення, придбання, зберігання, перевезення чи пересилання прекурсорів; ч. 5 ст. 321 – незаконне виробництво, виготовлення, придбання, перевезення, пересилання, зберігання з метою збуту або збут отруйних чи сильнодіючих речовин або отруйних чи сильнодіючих лікарських засобів);

7) звільнення від кримінальної відповідальності за злочини за злочини у сфері службової діяльності (ч. 3 ст. 369 – давання хабара);

8) звільнення від кримінальної відповідальності за військові злочини  (ч. 4 ст. 401 КК).  

7. Таким чином, спеціальні види звільнення від кримінальної відповідальності мають такі особливості: передбачені для вичерпного переліку злочинів; містяться лише в нормах Особливої частини КК; умови їх застосування пов’язані з позитивною посткримінальною поведінкою особи; юридичні підстави спеціальних видів звільнення від кримінальної відповідальності передбачені окремими частинами статей та в більшості випадків стосуються тяжких та особливо тяжких злочинів.