Спеціальні підстави звільнення від кримінальної відповідальності за злочини проти безпеки руху та експлуатації транспорту

Дана група злочинів передбачена у розділі ХІ Особливої частини Кримінального кодексу України. Злочини проти безпеки руху та експлуатації транспорту – це суспільно небезпечні та протиправні діяння, що посягають на суспільні відносини, які забезпечують безпеку руху й експлуатації всіх видів механічного транспорту, а також магістрального трубопроводного транспорту. В даному розділі міститься тільки одна заохочувальна норма, яка передбачена у ст. 298 КК України (незаконне заволодіння транспортним засобом).

Так, відповідно до ч. 4 ст. 289 КК України, звільняється від кримінальної відповідальності судом особа, яка вперше вчинила дії, передбачені цією статтею (за винятком випадків незаконного заволодіння транспортним засобом із застосуванням насильства до потерпілого чи погрозою застосування такого насильства), але добровільно заявила про це правоохоронним органам, повернула транспортний засіб власнику і повністю відшкодувала завдані збитки.

В кримінально-правовій літературі окремі проблеми зазначеного виду звільнення від кримінальної відповідальності розглядались в роботах таких авторів, як Ю.В. Баулін, О.А. Білик, Ю.Ф. Іванов, В.В. Кузнецов та ін.

Законодавець пов'язує звільнення від кримінальної відповідальності за незаконне заволодіння транспортним засобом з позитивною посткримінальною поведінкою винного. Будучи одним із правових засобів забезпечення відшкодування шкоди від злочину, положення ч. 4 ст. 289 КК стимулюють особу повернути транспортний засіб і відшкодувати завдані злочином збитки, в результаті чого певною мірою нейтралізується суспільна небезпечність як вчиненого діяння, так і самого злочинця.

Даний вид звільнення від кримінальної відповідальності є безумовним, тобто рішення про нього остаточно приймається судом одноразово та не ставиться в залежність від подальшої поведінки винного. Таке звільнення має обов'язковий (імперативний) характер. За наявності всіх зазначених у ч. 4 ст. 289 КК умов суд зобов'язаний (а не вправі) прийняти рішення про звільнення особи від кримінальної відповідальності[81]. 

Для застосування даної заохочувальної норми необхідно встановити конкретні передумови та умови.

Так, передумовою звільнення особи від кримінальної відповідальності за незаконне заволодіння транспортним засобом є вчинення вперше цією особою дій, передбачених частинами 1-3 ст. 289 КК України, за винятком незаконного заволодіння транспортним засобом із застосуванням будь-якого насильства до потерпілого чи погрозою застосування такого насильства. Тобто звільнення можливе, якщо особа вчинила такі дії:

1) незаконне заволодіння транспортним засобом з будь-якою метою, вчинене одноособово;

2) ті ж самі дії, вчинені даною особою в групі осіб за попередньою змовою;

3) ті ж самі дії, вчинені одноособово чи за попередньою змовою групою осіб із проникненням у приміщення чи інше сховище;

4) ті ж самі дії, що завдали значної матеріальної шкоди потерпілому;

5) незаконне заволодіння транспортним засобом з будь-якою метою, вчинене даною особою у складі організованої групи;

6) незаконне заволодіння з будь-якою метою транспорт ним засобом, вартість якого в 250 разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян.

Обов’язковою передумовою є вчинення злочину вперше, це означає:

а) раніше особа фактично не вчиняла злочину, передбаченого ст. 289 КК;

б) вчиняла раніше цей злочин, але до моменту вчинення нового незаконного заволодіння транспортним засобом минули строки давності притягнення особи до кримінальної відповідальності;

в) вчиняла раніше цей злочин, була засуджена за нього, однак судимість погашена або знята у встановленому законом порядку;

г) вчиняла цей злочин, але була на законних підставах звільнена від кримінальної відповідальності за нього[82].

Законом не встановлено яких-небудь обмежень для повторного застосування ч. 4 ст. 289 КК до осіб, які раніше вже звільнялися від кримінальної відповідальності за незаконне заволодіння транспортним засобом з цієї підстави та через певний проміжок часу знову вчинили цей злочин. Вважаємо, що таке рішення навряд чи можна визнати правильним. У подібних випадках, коли очевидні антисоціальні установки особи, створюється ілюзія безкарності винних, що перешкоджає запобіганню вчинення нових злочинів як засудженими, так і іншими особами. Тому застосовувати повторно до таких осіб положення ч. 4 ст. 289 КК недоцільно, що необхідно закріпити у відповідній нормі.

Підставою звільнення особи від кримінальної відповідальності за незаконні дії, які направлені на заволодіння транспортним засобом є її певна посткримінальна поведінка, що включає в себе три ознаки:

1) добровільну заяву правоохоронним органам про вчинені злочинні дії;

2) повернення власнику транспортного засобу;

3) повне відшкодування завданих збитків.

Так, винний повинен добровільно заявити про вчинений злочин правоохоронним органам. Це означає, що особа без будь-якого зовнішнього примусу безпосередньо або за допомогою інших осіб добровільно повідомляє в будь-якій формі (усній, письмовій, за допомогою Інтернету тощо) органам дізнання, слідства, прокуратури або суду про те, що нею вчинене незаконне заволодіння транспортним засобом. Мотиви такої поведінки можуть бути різними і юридичного значення не мають (докори сумління, каяття, страх перед покаранням тощо). При цьому ініціатива може виходити не лише від винного, але й від інших осіб, наприклад, його родичів чи близьких. Однак саме рішення про добровільну заяву винний повинен прийняти самостійно.

Законодавець не дає відповіді на питання про час такої добровільної заяви. З аналізу тексту ч. 4 ст. 289 КК можна зробити висновок, що добровільно повідомити про вчинення незаконного заволодіння транспортним засобом винний може як до порушення щодо нього кримінальної справи, до притягнення його до кримінальної відповідальності, так і після цих подій. Однак деякі автори не згодні з такими висновками, наприклад, В.В. Ємельяненко вважає, що добровільне повідомлення може враховуватись, як підставою звільнення, тільки якщо особа повідомила правоохоронні органи до притягнення її до кримінальної відповідальності. Тобто автор виділяє початковий момент – вчинення особою злочину, передбаченого ст. 289 КК, а кінцевим моментом визнає притягнення особи до кримінальної відповідальності (пред'явлення особі обвинувачення у вчиненні злочину)[83]. На нашу думку така позиція заслуговує на підтримку.

Другою підставою є повернення транспортного засобу власнику. Має місце у разі передачі транспортного засобу як предмета злочину законному власнику. У науковій літературі виникають певні дискусії стосовно використання терміну „ власник”. Наприклад, В.В. Ємельяненко вважає, що в даному випадку йде мова тільки саме про власника. Інші, наприклад,       Ю.В. Баулін, М.І. Хавронюк вважають, що під даним терміном необхідно розуміти, як власника, так і законного представника[84]. Вважаємо, що остання думка більш відповідає діючому законодавству, що випливає зі змісту ст. 298 КК України. Так, відповідно до примітці ст. 298 КК України під заволодіння транспортним засобом слід розуміти вчиненні умисно, з будь-якою метою протиправне вилучення будь-ким способом транспортного засобу у власника чи користувача всупереч їх волі. Тобто діяння може бути направлене не тільки відносно транспортного засобу власника, а й користувача. Виходячи з цього, вважаємо, що винний має повернути транспортний засіб тій особі, у якої його було вилучено, тобто власнику чи користувачу. Адже злочинець може й не знати, кому належить право власності на транспортний засіб, але чітко усвідомлювати де, звідки й коли він незаконно заволодів транспортним засобом. Не слід забувати й про те, що особи часто володіють і користуються транспортними засобами на підставі довіреності, виданої власником. Встановлення ж і повернення транспортного засобу самому власнику буде в цьому випадку не лише вкрай проблематичним, але й нераціональним, коли протиправне вилучення вчинене у правомірного користувача.

Для усунення певних розбіжностей, необхідно доповнити ч. 4 ст. 289 КК вказівкою на те, що транспортний засіб має бути повернуто власнику чи користувачу цього транспортного засобу.

Також підставою звільнення є добровільне відшкодування завданих збитків. Збитки є різновидом понесеної власником (користувачем) транспортного засобу матеріальної шкоди, втрати й витрати майнового характеру, які перебувають у причинному зв'язку зі вчиненим злочином і можуть бути виражені в грошовому еквіваленті.

Як правило, їх утворюють витрати з ремонту транспортного засобу, вартість пально-мастильних матеріалів, амортизаційний знос. При неможливості повернути транспортний засіб розмір збитків установлюється, виходячи з його вартості на момент вчинення злочину.

У науковій літературі панує думка, що до збитків, які підлягають відшкодуванню винним, належать не лише прямі матеріальні збитки, але й упущена виода, зокрема таку думку підтримують: С.Б. Гавриш[85],                Н.О. Гуторова[86], О.О. Житний[87] та інші.

Збитки за загальним правилом можуть бути відшкодовані як самим винним, так і іншими особами, зокрема батьками чи близькими родичами[88].

При наявності всіх вказаних підстав винна особа звільняється від кримінальної відповідальності на підставі ч. 4 ст. 289 КК України. Однак в теорії кримінального права деякі автори висловлюють негативне ставлення до вказаної заохочувальної норми. Наприклад, В.В. Кузнецов вважає, що ч. 4 ст. 289 КК необхідно виключити. Свою думку він обґрунтовує тим, що:

- по-перше, подібна норма відсутня в статтях, що передбачають відповідальність за викрадення майна, і є своєрідною ліцензією на викрадення транспортних засобів;

- по-друге, виникають труднощі в доведенні дійсних намірів злочинців при їх затриманні, коли ті можуть завчасно написати заяву про каяття за вчинене й бажання повернути транспортний засіб власнику;

- по-третє, випадки кримінально-правового компромісу не повинні застосовуватися до тяжких і особливо тяжких злочинів, до яких належать злочини, передбачені частинами 2 і 3 ст. 289 КК[89].

Схожу думку підтримує О.А. Білик[90]. Ми вважаємо, що недоцільно виключати ч. 4 ст. 289 КК України, оскільки можливість звільнення від кримінальної відповідальності є важливим стимулом для позитивної посткримінальної поведінки винного, якою він прагне максимально нейтралізувати вчинений злочин, звести нанівець його шкідливі наслідки. З огляду на те, що кримінальний закон виконує не лише каральну, але й відновлювальну функцію, існування спеціальних видів звільнення від кримінальної відповідальності за злочини будь-якої тяжкості слід визнати виправданим.

На підставі викладеного приходимо до висновку, що звільнення від кримінальної відповідальності на підставі ч. 4 ст. 289 КК України є обов’язком суду при наявності вказаних передумов и підстав. Однак на нашу думку, дане положення потребує законодавчого уточнення, тому пропонуємо викласти її в наступному виді: „Звільняється від кримінальної відповідальності судом особа, яка вперше вчинила дії, передбачені цією статтею (за винятком випадків незаконного заволодіння транспортним засобом із застосуванням фізичного насильства до потерпілого чи погрозою його застосування), але до притягнення до кримінальної відповідальності добровільно заявила про це правоохоронним органам, повернула транспортний засіб власнику чи користувачу (при реальній можливості це зробити) і повністю відшкодувала завдані збитки.