Підходи до управління конфліктами. Проблеми міжособистісного спілкування і причини формальних відносин між людьми

В рамках менеджменту, конфліктології і сучасної наукової психології пропонують різні підходи до управління конфліктами, які за ознакою функціональності конфліктів умовно можна розділити на два напрями. Перший напрям – недопущення конфліктів, бачення в них тільки негативних сторін і взагалі прагнення уникати конфліктів будь-якою ціною; друге – профілактика деструктивних конфліктів і ефективне управління конструктивними. (Головна мета управління конфліктами полягає в попередженні дисфункціональних конфліктів і адекватному розв’язанні функціональних).

Яскравим представником першого підходу є Дейл Карнегі, який радить уникати конфліктів і всіляко нівелювати їх прояви: «Єдиний спосіб добитися якнайкращого результату в суперечці – це відхилитися від суперечки» [40]. Він відмовляється бачити в конфлікті позитивну функцію і визнавати, що конфлікти мають у своїй основі певні причини – проблеми, питання, які необхідно вирішувати, а не ховатися від них. Карнегі, схоже, щиро вважає реальним прожити життя, ухиляючись від конфліктів всіма можливими способами, часом навіть принижуючи власну гідність і маніпулюючи так само оточенням: «ніколи не кажіть людині, що вона не має рації» [40]. Він переконує, що такі прийоми допоможуть жити зі всіма в згоді і впливати на поведінку інших людей, маніпулювати ними. Отже, перед нами явно аморальний підхід до управління конфліктами: використовуючи слабкості інших людей і деякі знання людської психіки, Карнегі пропонує нам маніпулювати іншими на догоду собі.

Сучасний американський психолог Еверетт Шостромм [94], навпаки, звинувачує у брехні і маніпулюванні всю сучасну цивілізацію і психологію американського бізнесу, зокрема, пропонує у жодному випадку не уникати конфліктів. Він заперечує байдужість і брехню в людських відносинах, виступає за щирість в прояві людських почуттів, з'ясуванні відносин, і одним з шляхів цього вважає конфлікт. Конфлікт, на його думку, є творчим способом прийти до згоди, знайти компроміс між протилежними позиціями, важливо тільки правильно поводитися в ситуації конфлікту. За Шостроммом, правильна поведінка в конфлікті – вислів своїх почуттів: «метою суперечки не повинен бути виграш. Вища мета суперечки – виразити своє Я».

Нам, правда, ця думка не здається істинною, по-перше, вона абсолютно не підходить для організації, де замість роботи люди б займалися з'ясуванням відносин, а по-друге, якщо людина «щиро» виявляє свою злість і ненависть по відношенню до іншого, нічого, окрім руйнування, це не принесе.

Таким чином, Шостромм має рацію, коли говорить про аморальність маніпулювання, але абсолютно не має рації, коли пропонує шлях вираження свого «Я». За Шостроммом, зіткнення інтересів шляхом вираження свого «Я» необхідне для усвідомлення свого егоїзму і розуміння необхідності зважати на інших людей. Але чи можливо це? «Мало хто в результаті тільки конфліктної ситуації глибоко усвідомив власну неправоту і став ставитися до «суперника» не як до засобу досягнення своєї мети, а побачив у ньому красу особи, зрозумів, що сенс життя в спілкуванні з ним. Напевно, для цього, окрім конфлікту, потрібне щось ще..», - відзначає прот. Михайло Дронов [28, с. 182-183].

Взагалі сутність, причини маніпуляцій, шляхи відходу від маніпулювання, так, як їх розуміє Е. Шостром та згідно до християнської психології, наведено у табл. 7.5.

Таблиця 7.5

Сутність, причини маніпуляцій, шляхи відходу від маніпулювання

Те, про що говорять Д. Карнегі і Е. Шостромм, відноситься до проблеми справжнього міжособистісного спілкування, перший пропонує піти від нього, замінивши уявним, поверхневим, другий бачить небезпеку формальних відносин, що викликають відчуженість і самотність людей – хвороби сучасної цивілізації. Але чому ані Д. Карнегі, ані Е. Шостромм не можуть запропонувати конструктивного шляху? Річ у тому, що вони обидва, і не тільки вони, стоять на позиціях матеріалізму, індивідуалізму і його системи цінностей, розглядають людину як суто егоїстичну істоту за визначенням, забувають про силу щирої любові.

Дуже добре описує причини формальних відносин між людьми сучасний учений і богослов митрополит Антоній Сурозький (його думка відображає позицію християнської психології). По-перше, це байдужість. Байдужа людина сліпа, нездатна пізнати особу іншого, уловлює тільки поверхню подій і найочевидніші факти, але не розуміє ані події, ані реакції [55, с.95]. По-друге, це «активная, злая нелюбовь, ненависть».Эти качества позволяют видеть только безобразное, уродливое в человеке; больше того: они превращают в безобразное и уродливое то, что на самом деле порой прекрасно – но нам не под стать; что прекрасно, но нам непонятно, потому что эта красота нам чужда..» [55, с.95]. Третя причина - егоїзм, егоцентризм людини. « Мы всегда о себе думаем и себя переживаем, будто мы центр нашей собственной жизни, да и жизни других….Мы не умеем ощутить, что не я в центре, но каждый человек, ближний и дальний, имеет свою полную, законченную судьбу, дорог для Бога так же, как и я, существует сам по себе пред Богом, он – не часть моей жизни, не обстоятельство в моей жизни, он – человек. Он призван Богом жить, Его познать и достигнуть той полноты, которая есть в одном Боге, призван войти в Царство Божие»,- пише Антоній Сурозький. І, нарешті, четверта причина, яка тісно пов'язана з третьою, це – страх. Ми ставимо собі питання: що інший може у мене відняти?; якій небезпеці він може мене піддати? «Мы все друг для друга опасны, поскольку все мы жадны, себялюбивы, себя или своих ощущаем центром жизни. И вот нам страшно перед ближним и ближнему страшно перед нами. И эти два страха, две жадности, два себялюбия замыкают двух людей, которые могли бы быть лицом друг перед другом» [55, с.99]. Який же вихід, як знайти справжнє міжособистісне спілкування, уникаючи відчуженості і конфліктів? На це питання християнство дає універсальну відповідь, що полягає в діяльному виконанні євангельських заповідей любові до Бога і до ближнього, які нерозривно зв'язані між собою. Адже «любовь долготерпит, милосердствует, любовь не завидует, любовь не превозносится, не гордится, не бесчинствует, не ищет своего, не раздражается, не мыслит зла, не радуется неправде, а сорадуется истине; все покрывает, всему верит, всего надеется, все переносит» (1 Коринф. 13:4-7) [5]. А авва Дорофій, як ми пам'ятаємо, підкреслює, що на всіх етапах розвитку конфлікту для його подолання повинне діяти одне і те саме золоте правило: мовчання, молитва за кривдника, співчуття до нього і прощення його від щирого серця. Але повернемося до світської конфліктології.